День пам’яті преподобного Миколая Студійського

4/17 лютого Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Миколая Студійського,
сповідника, ігумена.

Святий Миколай народився в 793 році в поселенні Кідонії (нині місто Ханья) на острові Крит у християнській сім’ї. Змалку він вивчав Слово Боже, а в 10-річному віці батьки його послали до Константинополя, де в Студійському монастирі подвизався його дядько Феофан.

Дядько привів отрока до ігумена обителі преподобного Феодора (Студіта), який направив хлопчика в монастирське училище, що знаходилося за межами монастиря.

Коли юнаку виповнилося 16 років, ігумен Феодор постриг його в монахи. Через декілька років Миколая хіротонісали в ієрея. У Студійський монастир прибув рідний брат святого на ім’я Тит. Він залишив батьківщину після нападу на Крит сарацин і відведення в полон батьків. Святий утішив брата мудрими словами, і Тит також прийняв чернечий постриг.

Іконоборці

Згодом мир у Церкві Христовій порушили єретики-іконоборці на чолі з нечестивим імператором Левом V Вірменином (813–820). Тоді ув’язнили святого патріарха Никифора та благочестивих архієреїв у різних країнах. Преподобні Феодор Студіт і його учень Миколай потрапили до темниці в фортеці Метопа, поблизу Аполлоніадського озера.

Тат святі перебували цілий рік і зуміли проповіддю істинного вчення відвернути багатьох від нечестя.

Про це дізнався імператор і наказав ув’язнити Феодора та Миколая в містечку Воніті (Боніт), де їх тримали під суворим наглядом, щоб із ними ніхто не спілкувався.

Катування

У той час Святі повчали людей через послання, за що зазнали страшних катувань, від яких їхні тіла розривалися на частини. Страждальців морили голодом і спрагою та давали їм хліб і воду лише раз на декілька днів. Іноді Святих позбавляли їжі та пиття на тиждень. У таких умовах Миколай і Феодор перебували 3 роки.

Не встигли в угодників Божих загоїтися попередні рани, як їх побили мало не до смерті. Причиною цього стало перехоплене та доставлене імператору послання Феодора, яке написав святий Миколай. Рани на тілі Преподобних сягали кісток, а шкіра висіла шматками.

Згодом імператор викликав Феодора та Миколая в смірнські краї (Смірна — древнє місто на заході Малої Азії, нині турецьке місто Ізмір). Там їх жорстоко катували й із закутими в колоди ногами вкотре ув’язнили. Святі томилися в темниці 20 місяців і вийшли на волю після смерті Лева Вірменина, коли воцарився Михаїл ІІ Травл (820–829).

Преподобні прибули в Халкидон (древнє місто в Малій Азії, нині р-н Стамбула Кадикьой), де перебував ув’язнений патріарх Никифор.

Разом із ним вони вирушили до імператора, щоб відвернути його від іконоборства. Імператор не схилився на вмовляння Святих і залишився у своєму нечесті. Після того Феодор із Миколаєм поселилися на мисі Акріт (в Астакській, нині Ізмітській, затоці Мармурового моря) у Віфінії (історична область на північному заході Малої Азії).

Там преподобний Феодор відійшов до Господа, а святий Миколай залишився подвизатися біля його гробу.

Спадкоємцем Михаїла ІІ був його син Феофіл (829–842) — запеклий іконоборець. Він відновив гоніння на Церкву Христову, і Преподобний був змушений переходити з місця на місце.

Коли помер Феофіл, у зв’язку з малолітством спадкоємця престолу Михаїла ІІІ (842–867), влада перейшла до благочестивої імператриці Феодори. Тоді Миколай повернувся в Студійську обитель, якою після смерті ігумена Навкратія керував 3 роки. Потім Преподобний доручив ігуменство доброчесному мужу Софронію, а сам віддався подвигам безмовності в відлюдному місці.

Коли спочив Софроній, Миколай був ігуменом монастиря ще декілька років.

Згодом Церкву Божу сколихнула нова смута.

Причиною її стало беззаконне позбавлення святого патріарха Ігнатія святительського престолу. Сталося це наступним чином.

Імператор Михаїл за порадою свого дядька Варди вигнав матір із палацу та змусив її прийняти чернечий постриг, при цьому Варду зробив своїм співправителем. Сам же Варда скоїв велике беззаконня. Він залишив свою дружину та взяв замість неї дружину сина.

Святитель Ігнатій у святковий день не лише заборонив Варді причаститися Пречистих Тайн Христових, але й привселюдно відлучив його від Церкви, що й викликало імператорську немилість. Святий Миколай через такі негаразди в Церкві залишив монастир і разом із братом вирушив у монастирське поселення на острові Проконісс (нині Мармара), де жив у безмовності.

Якось повз те місце пропливали обидва імператори. Вони знали, що угодник Божий користується великою повагою в народі, та вирішили схилити його до одностайності з собою.

Преподобний викрив царів і передрік їм раптову погибель. Імператори озлобилися на Миколая та вигнали його з місця подвигів. Тож угоднику Божому довелося знову поневірятись.

Згодом за імператорським наказом Святого схопили та привели в кайданах у Студійську обитель. Там він томився у в’язниці 2 роки.

Після насильницької смерті Михаїла та його дядька Варди імператором став благочестивий Василій І Македонянин (867–886). Тоді Миколая звільнили й за проханням імператора він знову почав керувати монастирем.

Господь наділив Святого даром зцілення недугів.

Преподобний чудесно зцілив імператрицю Євдокію, дружину патриція Мануїла Олену, а пізніше й самого Мануїла.

У патриція Феофіла Меліссена раптово після народження помирали діти. Преподобний помолився за їхню дочку, і вона залишилася живою та згодом народила Меліссену внуків.

4 лютого 868 року в 75-річному віці Миколай відійшов до Бога. Перед смертю він передрік братії, яка відчувала нестачу хліба, що на третій день після його кончини Господь дасть їм достатньо пшениці. Так і сталося: в обитель прибув корабель із пшеницею, який відправив імператор Василій.

З благословення ігумена в келії Миколая поселився монах Антоній, що багато років страждав від кровотечі. Молитвами Преподобного хворий чудесно зцілився.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Святые православного Запада на N.E.W.O.D.)