День пам’яті священносповідника Сильвестра
25 лютого/10 березня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Сильвестра, архієпископа Омського; пам’ять святителя Тарасія, архієпископа Константинопольського.
Святий Сильвестр, в миру Іустин Левович Ольшевський, народився в 1860 році в селі Косівка Сквирського повіту Київської губернії в дияконській сім’ї.
Під час навчання в Київській Духовній семінарії юнак виконував обов’язки читця в професора та ректора Духовної академії, архімандрита Сильвестра (Малеванського), згодом єпископа Каневського, вікарія Київської єпархії.
Оскільки у архімандрита Сильвестра був слабкий зір, Іустин був його «очима та пером». При допомозі юнака вчений-богослов написав два з п’яти томів праці «Догматичне богослов’я». Архімандрит Сильвестр мав великий вплив на виховання Святого.
Після закінчення семінарії в 1883 році Іустин вступив до Духовної академії, яку закінчив у 1887 році. Канікули юнак проводив у рідному селі та бачив, що серед населення швидко поширюється штундизм. Святий зацікавився світоглядом і побутом сектантів і, щоб боротися проти поширення сект, вирішив стати місіонером.
У жовтні 1887 року почалася викладацька діяльність Іустина, який став учителем в церковно-приходській школі села Липівка Київського повіту.
У січні наступного року Святого перевели в двокласне міністерське училище містечка Шпола, де він викладав Закон Божий.
У 1889 році святого Іустина призначили місіонером Київської єпархії та вчителем церковно-приходської школи Київського Свято-Володимирського Братства.
Згодом Святий написав працю «Викриття штунди в біблейських текстах», яка стала цінним посібником для місіонерів і пастирів.
У 1890 році за запрошенням Полтавського єпископа Іларіона Святий почав викладати історію в Полтавській Духовній семінарії та виконувати обов’язки місіонера Полтавської єпархії. Того часу він написав доповідь під назвою «Задачі нашої протисектантської місії», в якій обґрунтував причини виникнення сектантського руху, причини його успіху та заходи для його подолання.
У 1891 році Іустин Ольшевський взяв участь у 2-му місіонерському з’їзді в Москві.
Багато доводилося їздити Святому селами єпархії, де священники не могли зупинити поширення сектантства. Єпархіальне начальство визнало, що свої місіонерські доручення Іустин виконав дуже успішно.
У 1892 році Святий хіротонісали в ієрея (з дозволу Святійшого Синоду неодруженим). Він звершував священицьке служіння в полтавському Успенському кафедральному соборі та жив монахом у світі.
У Полтавській єпархії отець Іустин організовував богословські читання для інтелігенції, був ініціатором створення та керівником «Братства законовчителів та педагогів в пам’ять отця Іоанна Кронштадтського».
Лекції богословських читань увійшли в збірку «Чи в вірі ви?». З ініціативи та за участі Святого був виданий Переяславський Полтавський Патерик. Святому належать праці «Боротьба зі штундою», «Місіонерська програма Закону Божого».
У 1894 році отець Іустин почав працювати на кафедрі гомілетики, літургіки та практичного керівництва для пастирів Полтавської Духовної семінарії.
У 1896 році його призначили наглядачем церковних шкіл єпархії. Увесь вільний час від покладених на нього пастирських, місіонерських і викладацьких обов’язків Святий присвячував читанню Слова Божого та молитві.
Жив отець Іустин у скромній келії при монастирському готелі. У літню пору він звершував паломництва на Святу Землю та в руські чернечі обителі.
Коли Святий відвідував ту чи іншу школу, вчителі та учні чекали його не як керівника, а як дорогого гостя. У спілкуванні отець Іустин вирізнявся простотою, щирістю та чуйністю. Недбалих священників і вчителів він приводив до плідної церковно-шкільної діяльності задушевними розмовами.
У 1902 році Святого нагородили саном протоієрея, і єпархіальне начальство почало схиляти його до архієрейського служіння.
Тривалий час отець Іустин відмовлявся від цього, проте в 1910 році прийняв чернечий постриг із іменем Сильвестр. Після того його звели в сан архімандрита, а в 1911 році він став єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії.
У 1914 році Святого призначили єпископом Челябінським, вікарієм Оренбурзької єпархії.
Наступного 1915 року святителя Сильвестра призначили на Омську єпископську кафедру. У той час почався важкий період історії руського народу.
У 1917–1918 рр. у Москві відбувся Помісний Собор, що відновив патріаршество та звів на патріарший престол Тихона, митрополита Московського. Учасником того Собору був єпископ Сильвестр.
Після соборних засідань Святий побував у Полтаві, звідки вирушив до Омська. Оскільки пасажирські поїзди через розруху не ходили, святителя Сильвестра разом із дияконом, що його супроводжував, прийняли солдати ешелону, який повертався з фронту в східні губернії.
Безбожники-агітатори, коли побачили Святого, почали ганьбити Православ’я. Тоді Святитель звернувся до солдатів зі своїм архіпастирським словом. У результаті на наступній же станції безбожники залишили вагон, а солдати слухали повчання єпископа Сильвестра протягом усього часу його поїздки.
На початку 1918 року владу в Омську захопили більшовики. Святого схопили карателі-матроси, які тоді ж убили економа владики Миколая Цикуру.
Обурена паства вимагала звільнити єпископа; були закриті різні установи, магазини, навчальні заклади. Червоногвардійці стріляли, щоб розігнати народ. Через декілька днів зі Святителя взяли підписку про невиїзд і відпустили.
Навесні 1918 року Святий прийняв сан архієпископа.
Невдовзі під час громадянської війни більшовики залишили місто. Оскільки Сибір опинився за лінією фронту, було створене Вище Тимчасове Церковне Управління Сибіру, яке очолив святитель Сильвестр.
Верховним правителем Росії став адмірал Колчак. Церковне управління розіслало понад 60 тис. звернень, в яких пояснювалася антихристиянська сутність більшовизму.
Коли Омськ знову зайняли більшовики, угодника Божого вигнали з архієрейського дому. Тоді він поселився в домі настоятеля Успенського кафедрального собору священника Феодора Чемагіна.
Святий захворів на рак кишківника й 10 березня 1920 року помер. Його тіло поховали в склепі біля кафедрального собору.
Згодом собор зруйнували, а на його місці зробили сквер Піонерів.
Улітку 2005 року почалися розкопки фундаменту собору, у ході яких знайшли гріб та ікону з дарчим написом архієпископу, залишки архієрейського облачення та параман.
Слава Богу вовіки. Амінь.
