Ми хотіли б…

Усі ми, звичайно, бажаємо та заповідь маємо бути досконалими. Господь заповідає: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»¹(Мф. 5,48); св. Павло наполягає: «…щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі»²(І Кор. 14,20); в іншому місці в нього читаємо: «…щоб ви стояли непохитно в досконалості та виконували волю Божу в усьому»³(Кол. 4,12); і знову: «…звернімся до досконалішого»⁴(Євр. 6,1).

Ця заповідь була вже вказана у Старому Заповіті. Бог так говорить Ізраїлю у Второзаконні: «Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм» ⁵Втор. (18,13). І святий Давид також заповідає своєму сину Соломону: «І ти, Соломоне, сину мій, знай Бога твого батька, і служи Йому щирим серцем та покірною душею» ⁶(1 Хр. 28,9).

Після цього не можемо не бачити, що Бог вимагає від християн повної досконалости, тобто вимагає, щоб ми були досконалі в усіх чеснотах.

Бог вимагає від християн повної досконалости, тобто вимагає, щоб ми були досконалі в усіх чеснотах.

Але якщо ти, любий у Христі читачу мій, бажаєш досягнути та­кої висоти, потрібно тобі спочатку дізнатися в чому полягає хрис­тиянська досконалість. Бо, не з’ясувавши цього, можеш зійти з правдивої дороги і, коли думаєш, що прямуєш до досконалости, йти зовсім в інший бік.

Скажу прямо: найдосконаліше та найбільше діло, якого тільки може бажати та досягнути людина, — це наближення до Бога та пере­бування в єднанні з Ним.

…найдосконаліше та найбільше діло, якого тільки може бажати й досягнути людина, — це наближення до Бога та пере­бування в єднанні з Ним.

Версії

Але немало є таких, які кажуть, що досконалість християнсь­кого життя полягає в постах, неспанні, поклонах, спанні на голій землі та в інших подібних пригнобленнях тіла. Інші кажуть, що во­на полягає в читанні багатьох молитов вдома й у вистоюванні довгих церковних служб.

А є й такі, які вважають, що наша доскона­лість полягає виключно в розумовій молитві, в усамітненні, анахоретстві та мовчанні.

А взагалі більшість обмежує цю досконалість до точного виконання усіх подвижницьких справ, які приписані уставом, не вдаючись до крайнощів, а тримаючись золотої середини. Але всі ці чесноти самі в собі не становлять бажаної християнської досконалости, а є тільки засобами та способами її досягнення.

Це просто засоби

Що вони є засобами, і до того ж ефективними, для досягнення досконалости в християнському житті, немає жодного сумніву. Бо бачимо дуже багато благочестивих мужів, які живуть у цих чеснотах із тією метою, щоб отримати силу та кріпость проти своєї гріховности й нікчемности, щоб почерпнути з них мужність протистояти спо­кусам і брехливим підступам трьох головних наших ворогів:

• плоті;
• світу;
• диявола.

щоб у них і через них запастися духовною підмо­гою, яка так необхідна всім рабам Божим, особливо початківцям.

Вони постять, щоб смирити свою буйну плоть; проводять бдіння, щоби витончувати своє розумове око; сплять на голій землі, щоб не розніжуватися сном; зв’язують язик мовчанням і усамітнюються, щоб уникнути навіть найменших підстав для вчинку, який міг би засмутити Всесвятого Бога; читають молитви, вистоюють церковні служби та роблять инші благочестиві справи, щоб їхня увага не відходила від речей небесних; читають про життя та страждання Господа на­шого не для чого іншого, як для кращого пізнання власної нікчем­ности й великого милосердя Божого; щоб навчитися й схилятися до слідування за Господом Іісусом Христом, із самовідреченням і хрес­том на своїх раменах, і щоб щораз сильніше зігрівати в собі любов до Бога та ненависть до себе, як пише Євангеліє.

На що надіємося?

Але, з іншого боку, ці ж чесноти тим, які на них покладають основу свого життя та своєї надії, можуть причинити більшу шкоду, ніж їх непрактикування, – не самі по собі, тому що вони добрі та святі, а з вини тих, які неналежно ними користуються.

Тобто, коли вони звертають увагу тільки на зовнішнє виконання цих чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань дия­вола, який, бачачи, що вони зійшли на манівці, не тільки не зава­жає їм із радістю вправлятися в цих тілесних подвигах, але й спо­нукає розширювати та збільшувати їх через суєтний їхній помисел.

Ці діячі, коли відчувають при цьому деякі духовні зрушення та втіху, починають думати, що вже піднялись до стану Ангельських чинів і відчувають в собі присутність самого Бога. Іншого разу, загли­бившись у споглядання яких-небудь абстрактних, неземних речей, мріють, ніби вони зовсім покинули межі світу цього та підне­сені до третього неба.

Свавільні

Але на скільки вони помиляються і як далеко вони від істинної досконалости може кожен зрозуміти, судячи з їхнього життя та їхньої моралі.

Вони, звичайно, бажають, щоб їм завжди віддавали пере­вагу перед іншими. Вони — свавільні та завжди вперті в своїх рішен­нях. Такі люди сліпі в усьому, що торкається їх самих, але дуже пильні та ретельні в розбиранні діл і слів інших.

Якщо хтось почне користуватись пошаною в інших, яка, як їм здається, належить їм, вони не можуть цього знести та стають явно ворожими до нього.

Якщо хтось заважає їм у їхніх благочестивих заняттях і подвижницьких трудах, особливо в присутності інших, – Боже борони! – вони негайно обурюються, відразу киплять гнівом і стають зовсім іншими, не схожими на себе.

Пізнання самих себе

Якщо Бог, що бажає привести їх до пізнання самих себе і спрямувати на істинний шлях до досконалості, пошле їм скорботи та хвороби або допустить на них гоніння, якими Він звичайно випробовує істинних і справжніх своїх рабів, тоді виявляється, що приховувалося в їхньому серці, та як глибоко вони зіпсовані гордістю.

Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі та мирно спочивати на праведних та істинних судах Його, і не бажають, за прикладом Господа нашого Іісуса Христа, Сина Божого, що упокорив себе та постраждав заради нас, упокорити себе більше від усіх створінь і вважати своїх гонителів любими дру­зями, знаряддям Божої благодаті та прискорювачами їхнього спасіння.

Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі та мирно спочивати на праведних та істинних судах Його…

З цього бачимо, що вони потрапляють у велику небезпеку. Маю­чи своє внутрішнє око, тобто розум, затемнене, вони дивляться ним на себе, але дивляться хибно. Люди, які в своїх зовнішніх ділах зайшли далеко вперед і вже досягнули досконалости, впада­ють у гордість і починають осуджувати інших.

Після цього вже май­же неможливо, щоб хто-небудь із людей їх навернув, хіба лиш особл­ива Божа дія. Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.

Тепер, коли ми так чітко й виразно з’ясували, що духовне життя та досконалість не полягають тільки в цих видимих чеснотах, про які говорилося раніше, варто усвідомити й те, що вони не полягають ні в чому іншому, а тільки в наближенні до Бога та в єднанні з Ним, як було сказано на початку.

Усвідомлення

З цього також випливає сердечне визнан­ня доброти й величі Божої та усвідомлення нашої нікчемності й схильності до всякого зла; любов до Бога та ненависть до самого себе; підкорення себе не тільки Богові, але й усім створінням із любови до Бога; відкинення власної волі та повне підкорення Божій волі.

Водночас усього цього треба бажати та здійснювати від чистого серця, во славу Божу⁷(1 Кор. 10,31), лише для того, щоб вгодити Богові, й тільки тому, що так хоче Він сам, і що так нам годиться Його люби­ти та Йому служити.

Закон любові

Ось це є закон любови, написаний перстом самого Бога в сер­цях вірних рабів Його! Ось відречення самих себе, якого вимагає від нас Бог! Ось благе ярмо Іісуса Христа і легкий тягар Його! Ось підкорення волі Божій, якої вимагає від нас Відкупитель наш і Учи­тель своїм прикладом і своїм словом!

Чи не наказав наш Начальник і Звершитель нашого спасіння Господь Іісус говорити в молитві своїй до Небесного Отця: «Отче Наш! …нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі»⁸(Мф. 6,10)?

І сам Він, коли приймав страждання, чи не говорив: «Отче… хай не Моя, а Твоя буде воля» ⁹(Лк. 22,42)! І чи не сказав про своє діло: «…зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав»¹⁰(Інн. 6,38)?

Бачиш тепер, брате, в чому річ. Припускаю, що ти готовий і рвешся досягнути такої досконалости. Нехай буде благословенний цей твій порив! Але приготуйся і до праці, до поту та боротьби з пер­ших же кроків твого шляху.

Ти повинен усе віддати в жертву Богові та творити тільки Його волю.

Але побачиш стільки в тебе бажань, скільки різних сил і потреб, і всі вони вимагають задоволення, і не­ зважають на те, чи відповідає це Божій волі. Тому для досягнення бажаної мети тобі необхідно спочатку приборкати свої бажання і, врешті, цілком їх погасити й умертвити.

А щоб мати успіх у цьому, тобі потрібно постійно противитися злу та спонукати себе до добра. Тобто потрібно постійно боротися зі собою та зі всім, що потурає твоїм бажанням. Збуджує й підтримує їх. Приготуйся на такий бій і на таку боротьбу та знай, що вінець — досягнення бажаної тобою мети — дається тільки відважним воїнам та борцям.

Але ж наскільки ця боротьба є найтрудніша з усіх… Бо, коли вступаєш у боротьбу зі самими собою, ми в собі ж стикаємося зі супротив­ником, — перемога в ній є славнішою від усякої іншої. І – найголовніше – вона понад усе інше мила Богові.

Краще давніх пустельників

Бо якщо, запа­лившись ревністю, ти переможеш і умертвиш свої розгнуздані при­страсті, свої похоті й бажання, то догодиш Богу більше. Послужиш Йому краще, ніж бичував би себе до крови й висушував би себе по­стом ревніше від усіх давніх пустельників.

Навіть, якщо ти викупиш сотні рабів-християн із поганської неволі та даси їм свободу, то не врятуєш себе, якщо при цьому сам перебуваєш у рабстві пристрастей.

І яке б ти діло не зробив — хай якнайбільше, у важких трудах і жертвах, — воно не доведе до тієї мети, яку ти бажаєш досягнути. Якщо при цьому залишиш без уваги свої пристрасті, дозволивши їм вільно жити й діяти в тобі. 

І, нарешті, коли ти вже пізнав, у чому полягає християнська досконалість. Також що для її досягнення тобі необхідно вести безупинну та жорстоку боротьбу зі собою, тобі потрібно, якщо істинно бажаєш стати переможцем у цій невидимій боротьбі та здобути у винагороду вінець, вкорінити у своєму серці такі чотири настанови й духовні діяння:

а) ніколи ні в чому не сподіватися на се­бе;

б) мати в серці завжди повне та сміливе уповання тільки на Бога;

в) безупинно боротися;

г) завжди перебувати в молитві.

Свт. Никодим Святогорець. Невидима боротьба.