У чому полягає християнська досконалість?

Усі ми, звичайно, бажаємо та заповідь маємо бути досконалими. Господь заповідає: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» ¹(Мф. 5,48); св. Павло наполягає: «…щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі» ²(І Кор. 14,20); в іншому місці в нього читаємо: «…щоб ви стояли непохитно в досконалості та виконували волю Божу в усьому»³(Кол. 4,12); і знову: «…звернімся до досконалішого» ⁴(Євр. 6,1).

Ця заповідь була вже вказана у Старому Заповіті. Бог так говорить Ізраїлю у Второзаконні: «Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм» ⁵Втор. (18,13). І святий Давид також заповідає своєму сину Соломону: «І ти, Соломоне, сину мій, знай Бога твого батька, і служи Йому щирим серцем та покірною душею» ⁶(1 Хр. 28,9).

Після цього не можемо не бачити, що Бог вимагає від християн повної досконалости, тобто вимагає, щоб ми були досконалі у всіх чеснотах.

Бог вимагає від християн повної досконалости, тобто вимагає, щоб ми були досконалі в усіх чеснотах.

Але якщо ти, любий у Христі читачу мій, бажаєш досягнути та­кої висоти, потрібно тобі спочатку дізнатися в чому полягає хрис­тиянська досконалість. Бо, не з’ясувавши цього, можеш зійти з правдивої дороги і, коли думаєш, що прямуєш до досконалости, йти зовсім в інший бік.

Скажу прямо: найдосконаліше та найбільше діло, якого тільки може бажати та досягнути людина, — це наближення до Бога і пере­бування в єднанні з Ним.

…найдосконаліше та найбільше діло, якого тільки може бажати і досягнути людина, — це наближення до Бога і пере­бування в єднанні з Ним.

Але немало є таких, які кажуть, що досконалість християнсь­кого життя полягає в постах, неспанні, поклонах, спанні на голій землі та в інших подібних пригнобленнях тіла.

Інші кажуть, що во­на полягає в читанні багатьох молитов вдома й у вистоюванні довгих церковних служб.

А є й такі, які вважають, що наша доскона­лість полягає виключно в розумовій молитві, в усамітненні, анахоретстві та мовчанні.

А взагалі більшість обмежує цю досконалість до точного виконання усіх подвижницьких справ, які приписані уставом, не вдаючись до крайнощів, а тримаючись золотої середини.

Але всі ці чесноти самі в собі не становлять бажаної християнської досконалости, а є тільки засобами та способами її досягнення.

Що вони є засобами, і до того ж ефективними, для досягнення досконалости в християнському житті, немає жодного сумніву. Бо бачимо дуже багато благочестивих мужів, які живуть у цих чеснотах із тією метою, щоб отримати силу та кріпость проти своєї гріховности й нікчемности, щоб почерпнути з них мужність протистояти спо­кусам і брехливим підступам трьох головних наших ворогів:

• плоті,
• світу та
• диявола;

щоб у них і через них запастися духовною підмо­гою, яка так необхідна всім рабам Божим, особливо початківцям.

Вони постять, щоб смирити свою буйну плоть; проводять бдіння, щоби витончувати своє розумове око; сплять на голій землі, щоб не розніжуватися сном; зв’язують язик мовчанням і усамітнюються, щоб уникнути навіть найменших підстав для вчинку, який міг би засмутити Всесвятого Бога; читають молитви, вистоюють церковні служби та роблять инші благочестиві справи, щоб їхня увага не відходила від речей небесних; читають про життя та страждання Господа на­шого не для чого іншого, як для кращого пізнання власної нікчем­ности й великого милосердя Божого; щоб навчитися й схилятися до слідування за Господом Іісусом Христом, із самовідреченням і хрес­том на своїх раменах, і щоб щораз сильніше зігрівати в собі любов до Бога та ненависть до себе, як пише Євангеліє.

Але, з іншого боку, ці ж чесноти тим, які на них покладають основу свого життя та своєї надії, можуть причинити більшу шкоду, ніж їх непрактикування, – не самі по собі, тому що вони добрі та святі, а з вини тих, які неналежно ними користуються.

Тобто, коли вони звертають увагу тільки на зовнішнє виконання цих чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань дия­вола, який, бачачи, що вони зійшли на манівці, не тільки не зава­жає їм із радістю вправлятися в цих тілесних подвигах, але й спо­нукає розширювати та збільшувати їх через суєтний їхній помисел.

Але… ці ж чесноти тим, які на них покладають основу свого життя та своєї надії, можуть причинити більшу шкоду, ніж їх непрактикування, – не самі по собі, тому що вони добрі та святі, а з вини тих, які неналежно ними користуються. Тобто, коли вони звертають увагу тільки на зовнішнє виконання цих чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань дия­вола.

Ці діячі, коли відчувають при цьому деякі духовні зрушення та втіху, починають думати, що вже піднялись до стану Ангельських чинів і відчувають в собі присутність самого Бога.

Іншого разу, загли­бившись у споглядання яких-небудь абстрактних, неземних речей, мріють, ніби вони зовсім покинули межі світу цього та підне­сені до третього неба.

Але як вони помиляються і як далеко вони від істинної досконалости, це може кожен зрозуміти, судячи з їхнього життя та їхньої моралі.

Вони, звичайно, бажають, щоб їм завжди віддавали пере­вагу перед іншими. Вони — свавільні та завжди вперті в своїх рішен­нях. Такі люди сліпі в усьому, що торкається їх самих, але дуже пильні та ретельні в розбиранні діл і слів інших.

Вони, звичайно, бажають, щоб їм завжди віддавали пере­вагу перед іншими. Вони — свавільні та завжди вперті в своїх рішен­нях. Такі люди сліпі в усьому, що торкається їх самих, але дуже пильні та ретельні в розбиранні діл і слів інших.

Якщо хтось почне користуватись пошаною в інших, яка, як їм здається, належить їм, вони не можуть цього знести та стають явно ворожими до нього.

Якщо хтось заважає їм у їхніх благочестивих заняттях і подвижницьких трудах, особливо в присутності інших, – Боже борони! – вони негайно обурюються, відразу киплять гнівом і стають зовсім іншими, не схожими на себе. 

Якщо Бог, що бажає привести їх до пізнання самих себе і спрямувати на істинний шлях до досконалості, пошле їм скорботи та хвороби або допустить на них гоніння, якими Він звичайно випробовує істинних і справжніх своїх рабів, тоді виявляється, що приховувалося в їхньому серці, та як глибоко вони зіпсовані гордістю.

Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі та мирно спочивати на праведних та істинних судах Його, і не бажають, за прикладом Господа нашого Іісуса Христа, Сина Божого, що упокорив себе та постраждав заради нас, упокорити себе більше від усіх створінь і вважати своїх гонителів любими дру­зями, знаряддям Божої благодаті та прискорювачами їхнього спасіння.

Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі та мирно спочивати на праведних та істинних судах Його…

З цього бачимо, що вони потрапляють у велику небезпеку. Маю­чи своє внутрішнє око, тобто розум, затемнене, вони дивляться ним на себе, але дивляться хибно. Вважаючи, що в своїх зовнішніх ділах за­йшли далеко вперед і вже досягнули досконалости, такі люди впада­ють у гордість і починають осуджувати інших.

Вважаючи, що в своїх зовнішніх ділах за­йшли далеко вперед і вже досягнули досконалости, такі люди впада­ють у гордість і починають осуджувати інших.

Після цього вже май­же неможливо, щоб хто-небудь із людей їх навернув, хіба лиш особл­ива Божа дія. Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.

Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.

Тепер, коли ми так чітко й виразно з’ясували, що духовне життя та досконалість не полягають тільки в цих видимих чеснотах, про які говорилося раніше, варто усвідомити й те, що вони не полягають ні в чому іншому, а тільки в наближенні до Бога та в єднанні з Ним, як було сказано на початку.

Духовне життя та досконалість не полягають тільки в видимих чеснотах, а тільки в наближенні до Бога та в єднанні з Ним.

З цього також випливає сердечне визнан­ня доброти й величі Божої та усвідомлення нашої нікчемності й схильності до всякого зла; любов до Бога та ненависть до самого себе; підкорення себе не тільки Богові, але й усім створінням із любови до Бога; відкинення власної волі та повне підкорення Божій волі.

Водночас усього цього треба бажати та здійснювати від чистого серця, во славу Божу⁷(1 Кор. 10,31), лише для того, щоб вгодити Богові, й тільки тому, що так хоче Він сам, і що так нам годиться Його люби­ти та Йому служити.

Ось це є закон любови, написаний перстом самого Бога в сер­цях вірних рабів Його! Ось відречення самих себе, якого вимагає від нас Бог! Ось благе ярмо Іісуса Христа і легкий тягар Його! Ось підкорення волі Божій, якої вимагає від нас Відкупитель наш і Учи­тель своїм прикладом і своїм словом!

Чи не наказав наш Начальник і Звершитель нашого спасіння Господь Іісус говорити в молитві своїй до Небесного Отця: «Отче Наш! …нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» ⁸(Мф. 6,10)?

І сам Він, коли приймав страждання, чи не говорив: «Отче… хай не Моя, а Твоя буде воля» ⁹(Лк. 22,42)! І чи не сказав про своє діло: «…зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав» ¹⁰(Інн. 6,38)?

Бачиш тепер, брате, в чому річ. Припускаю, що ти готовий і рвешся досягнути такої досконалости. Нехай буде благословенний цей твій порив! Але приготуйся і до праці, до поту та боротьби з пер­ших же кроків твого шляху. Ти повинен усе віддати в жертву Богові та творити тільки Його волю.

Ти повинен усе віддати в жертву Богові та творити тільки Його волю.

Але побачиш стільки в тебе бажань, скільки різних сил і потреб, і всі вони вимагають задоволення, і не­ зважають на те, чи відповідає це Божій волі.

Тому для досягнення бажаної мети тобі необхідно спочатку приборкати свої бажання і, врешті, цілком їх погасити й умертвити.

…для досягнення бажаної мети тобі необхідно спочатку приборкати свої бажання і, врешті, цілком їх погасити й умертвити.

А щоб мати успіх у цьому, тобі потрібно постійно противитися злу та спонукати себе до добра, тобто потрібно постійно боротися зі собою та зі всім, що потурає твоїм бажанням, збуджує й підтримує їх.

Приготуйся на такий бій і на таку боротьбу та знай, що вінець — досягнення бажаної тобою мети — дається тільки відважним воїнам та борцям.

Але наскільки ця боротьба є найтрудніша з усіх — бо, коли вступаєш у боротьбу зі самими собою, ми в собі ж стикаємося зі супротив­ником, — настільки й перемога в ній є славнішою від усякої іншої, і – найголовніше – вона понад усе інше мила Богові.

Бо якщо, запа­лившись ревністю, ти переможеш і умертвиш свої розгнуздані при­страсті, свої похоті й бажання, то догодиш Богу більше та послужиш Йому краще, ніж бичував би себе до крови й висушував би себе по­стом ревніше від усіх давніх пустельників.

Навіть, якщо ти викупиш сотні рабів-християн із поганської неволі та даси їм свободу, то не врятуєш себе, якщо при цьому сам перебуваєш у рабстві пристрастей.

Навіть, якщо ти викупиш сотні рабів-християн із поганської неволі та даси їм свободу, то не врятуєш себе, якщо при цьому сам перебуваєш у рабстві пристрастей.

І яке б ти діло не зробив — хай якнайбільше, у важких трудах і жертвах, — воно не доведе до тієї мети, яку ти бажаєш досягнути, якщо при цьому залишиш без уваги свої пристрасті, дозволивши їм вільно жити й діяти в тобі. 

І, нарешті, коли ти вже пізнав, у чому полягає християнська досконалість, і що для її досягнення тобі необхідно вести безупинну та жорстоку боротьбу зі собою, тобі потрібно, якщо істинно бажаєш стати переможцем у цій невидимій боротьбі та здобути у винагороду вінець, вкорінити у своєму серці, ніби вдягнувшись у невидиму зброю, найбільш благонадійну та всемогутню, такі чотири настанови й духовні діяння:

а) ніколи ні в чому не сподіватися на се­бе;

б) мати в серці завжди повне та сміливе уповання тільки на Бога;

в) безупинно змагатися;

г) завжди перебувати в молитві.

Свт. Никодим Святогорець. Невидима боротьба.