День пам’яті святителя Пахомія Романського
1/14 квітня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Пахомія Романського.
Святий Пахомій народився близько 1674 року в селищі Гледині неподалік від міста Бистриці в Трансільванії в благочестивій сім’ї. У Святому Хрещенні його назвали Петром.
Про дитинство Святого збереглося мало відомостей. Очевидно, що воно було нелегким, оскільки православну віру переслідувала влада.
Майбутній Святитель любив Бога і вже в молодих роках прагнув до схимницького життя. Він залишив свій дім і близьких і, як сказав Спаситель, зрікся себе, взяв свій хрест і пішов за Христом.
Петро поселився в Нямецькому монастирі й почав виконувати послухи. Він смиренно проходив усі духовні випробування, корився ігумену та братії, був для всіх прикладом слухняності.
Коли Святому було 25 років, він прийняв чернечий постриг із іменем Пахомій і невдовзі удостоївся сану ієромонаха.
Братія монастиря обрала Пахомія великим екклесіархом і доручила йому всі церковні справи. Водночас із виконанням усіх своїх обов’язків Святий вивчав різні науки.
Коли помер ігумен Іоанн, монахи Нямецької Лаври обрали духовним наставником Пахомія, якому ще не виповнилося 30 років.
Угодник Божий постійно дбав про своє духовне зростання, обтяжував свою плоть, невпинно молився.
У 1704 році Святий прибув у Києво-Печерську Лавру. Там він познайомився зі святителем Димитрієм Ростовським, якого вважав своїм учителем та духівником.
У 1706 році Пахомій із великою кількістю книг для братії повернувся в рідну обитель. Невдовзі з дозволу монастирського собору він віддався пустельницьким подвигам. Угодник Божий поселився в дуплі товстого дерева поблизу гори Кіріак біля Нямецької обителі.
Разом зі Святим подвизалися його послідовники: Софроній, Макарій та Лазар.
Звістка про Пахомія поширилася молдавською землею. Якось подвижника відвідали бояри, що полювали в тій місцевості, і від розмови з ним отримали велику користь. Ці ж бояри порадили господарю Молдавії, митрополиту, архієреям й ігуменам монастирів звести Пахомія на Романську святительську кафедру замість покійного владики Лаврентія.
Сім років угодник Божий був архіпастирем Романським і постійно користувався повагою молдавського господаря та простого народу.
Проте його душа прагнула пустельницького життя, і в 1714 році він добровільно відмовився від єпископської кафедри.
Прохання господаря Молдавії, його радників та благочестивого народу не змінили рішення Святого.
Єпископ Пахомій повернувся в Нямецьку обитель, поселився біля гори Кіріак і на місці, що називалося Покров, звів храм на честь Покрову Божої Матері. Там він пробув три роки і зібрав довкола себе невелику общину.
У 1717 році угодник Божий став насельником Києво-Печерської Лаври. У ній же 14 квітня 1724 року він віддав душу Господу.
Очевидно, що в Лаврі Святий прийняв схиму з іменем Пимен. Тіло Святителя поховали «перед великими церковними західними дверима» собору Успіння Богородиці.
У 1717 році єпископ Пахомій привіз у дар Лаврі перст апостола первомученика архідиякона Стефана, який поклали в окремому ковчезі в Успенському соборі Лаври.
У ХІХ сторіччі для святині виготовили велику раку з зображенням святого Стефана в повний зріст.
Коли в листопаді 1941 року Успенський собор підірвали, рака з перстом первомученика опинилася під руїнами. Її дістали під час розбирання руїн у 1962–1963 роках. З того часу рака знаходилася в фондах Києво-Печерського заповідника.
Сам перст у 1989 році повернули Церкві. Нині він зберігається в дерев’яній раці в Хрестовоздвиженському храмі Ближніх печер.
Румунський історик Миколай Йорга називає святого Пахомія одним із найосвіченіших священнослужителів того часу. Праці Пахомія як Святителя і монаха викладені в написаному ним у Києво-Печерській Лаврі заповіті. Заповіт угодника Божого став посібником для чернецтва в Молдавській Церкві.
Життя та вчення єпископа Пахомія дуже вплинули на духовний розвиток преподобного Паїсія Величковського.
Слава Богу вовіки. Амінь.
