День пам’яті священномученика Григорія

10/23 квітня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Григорія V,
патріарха Константинопольського.

У травні 1453 року турки-османи завоювали столицю православного світу — Константинополь. Захисники міста не здавалися до останнього. Сам імператор Костянтин ХІ Палеолог поліг у бою разом із простими солдатами. Жорстокі варвари не щадили нікого. Кров утворювала калюжі на землі та стікала в бухту Золотий Ріг.

Турки оскверняли храми, здирали з ікон оклади, видирали зі стін шматки мармуру та мозаїк, знищували зібрані століттями книги.

Багато народу замкнулося в храмі Святої Софії та перебувало в молитві. Мусульмани протаранили церковні ворота, увірвалися всередину храму й почали різню. Вони вбили всіх немічних і старих, а також тих, що чинили опір. Решту християн забрали в полон. Велику Константинопольську церкву перетворили на мечеть разом із іншими православними церквами.

Згодом турки захопили Афіни, півострів Пелопоннес, Трапезунд. Для православних християн почалися сторіччя гонінь і боротьби за віру.

Патріарх отримав від турецької влади титул етнарха або голови християнського народу й відповідав за всіх християн та дотримання ними законів.

Патріаршу резиденцію переміщали з місця на місце і, зрештою, розмістили в новозбудованому храмі великомученика Георгія в заселеному греками центрі Константинополя Фанарі.

Турки втручалися у вибори патріарха й отримували з цього грошовий викуп. Грецька Церква опинилася в умовах міжнародної ізоляції.

Тяжке становище народу та Церкви зумовило виникнення національно-визвольного руху. У той час Константинопольським патріархом був святий Григорій (Георгій Ангелопулос), що походив із містечка Діміціана на півострові Пелопоннесі.

У 1785 році його хіротонісали в єпископа і він став архієпископом Смирни. Саме тоді на Пелопоннесі спалахнуло повстання, після поразки якого багато місцевих жителів втекло в Смирну.

Будучи свідком страждання тисяч неповинних людей, Святитель помірковано ставився як до турків, так і до повстанців.

У 1797 році Святий став Константинопольським патріархом і спрямував свої зусилля на приведення до ладу системи церковного управління. Він добивався покращення морального стану священнослужителів, зростання православних шкіл і видавництв.

Туркам не сподобався патріотичний настрій Патріарха, і вони через півтора роки управління Церквою заслали його на Афон. Там Святий перебував до 1806 року, коли його повернули на патріарший престол.

У 1808 році турецька влада знову заслала святителя Григорія на Святу Гору, де він подвизався протягом 10 років.

У 1819 році Святий втретє став патріархом, а наступного року отримав попередження про те, що йому загрожує смерть від турків, які можуть проголосити його зрадником.

Будучи добрим пастирем словесних овець Христових, Святитель не покинув своєї пастви та був готовий покласти своє життя за неї.

Патріарх Григорій підтримував визвольну боротьбу свого народу, проте, коли сталося повстання в Мореї й турки вдалися до жорстокої помсти, він видав Грамоту, якою оголошувалося відлучення та прокляття всім, хто повстав проти султана та порушив мир в імперії.

Таким чином Святий хотів виграти час і дати можливість повстанню набрати розмаху. Патріарша ж Грамота майже не вплинула на поставців, але здивувала турецьку владу й ненадовго призупинила знищення невинних людей.

Невдовзі з боку турків почався терор. Греків піддавали тортурам, грабували, вбивали. Жорстоко вбили й самого Патріарха.

У День свята Світлого Христового Воскресіння святитель Григорій звершував богослужіння в церкві великомученика Георгія. У вівтар до нього завійшов турецький чиновник із вимогою негайно прибути в палац султана.

Святий сказав чиновнику залишити його в спокої та продовжив служити Літургію.

Патріарх причастився Тіла та Крові Христових і після закінчення божественної служби увійшов у зал патріархії, де розговівся разом із синодом та почесними особами. Кожного Святий привітав пасхальним червоним яйцем і вмовляв забути земні скорботи та уповати на Бога.

Після того угодник Божий пішов із турецьким чиновником і перебував у палаці султана, допоки синод за наказом влади обирав нового патріарха.

Там святителя Григорія допитували про вождів грецького повстання, але він нічого не сказав. Потім Святого катували в темниці Бостадзембаші й схиляли до зречення від Христа та прийняття ісламу, але він був непохитним у вірі.

Згодом Священномученика привели до патріаршої церкви та повішали на воротах. Готувати місце страти кату допомагали константинопольські євреї.

Смерть Святителя довго не наставала, оскільки висушене подвигами стримання його тіло було недостатньо важким. Разом із Патріархом повішали двох дияконів.

Мертве тіло Священномученика висіло в петлі три дні, після чого його викупили євреї та дуже над ним поглумилися. До спотворених останків Святого ненависники Христа прив’язали важкий камінь і кинули їх у воду бухти.

Однак тіло Святого не потонуло; капітан руського корабля грек Іоанніс Склавас витягнув його з води. Чесні мощі розпізнали та потай привезли в Одесу, де їх і поховали більше як через місяць після кончини. При цьому ознак тління вони не мали.

У 1871 році тіло Патріарха Григорія перевезли в Афіни та поклали в Благовіщенському соборі.

Слава Богу вовіки. Амінь.