День пам’яті преподобного юродивого Паїсія Київського

17/30 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Паїсія Київського, заради Христа юродивого.

Святий Паїсій (Прокопій Григорович Яроцький) народився в 1821 році в місті Лубни Полтавської губернії в багатодітній заможній сім’ї.

Його матір вирізнялася глибокою вірою та благочестям, в якому виховала й своїх дітей. Прокопій був найменшою дитиною. І його вихованню матір особливо присвячувала свої сили.

10-річного отрока віддали на навчання в Києво-Подольську бурсу. З неї він часто тікав у Лавру та не з’являвся вдома. За таку поведінку керівництво училища робило зауваження; всі вважали Прокопія свавільним, впертим, неслухняним і намагалися виправити його характер.

Зрештою, юнака звільнили з училища, і він почав працювати писарем у Київській міській управі, де його брат служив секретарем. Будучи 16-річним, Прокопій вступив до Лаври на тимчасовий послух. Щоб бути прийнятим постійним послушником, Святому потрібно було подати низку документів, які він не міг зібрати. Тому після декількох років тимчасового послушництва угодник Божий втратив надію залишитися в обителі й замислив піти з не. Проте він раптом небезпечно захворів і потрапив до братської лікарні.

Лавра

У той час він мав чудесне видіння: Богородиця відкрила йому його майбутній подвиг і докорила за слабодухість. Духівник Прокопія сповістив про його видіння архімандриту Лаврентію, й останній наказав залишити Святого в Лаврі.

Прокопію доручили виконання послуху на кліросі при печерах. Неодноразово угоднику Божому доводилося терпіти насмішки від своїх товаришів, і він посилив свій молитовний подвиг. Одним із перших проявів юродства Святого було те, що він ніколи не читав у храмі з книги, а на пам’ять, при цьому книгу перевертав вверх текстом.

На “Ви”

До Пресвятої Трійці та Богородиці Прокопій звертався на «Ви», бувало вирізнявся в храмі дивною поведінкою, витирав підрясником перила.

Через такі дивацтва угодника Божого перевели в Голосіївську пустинь записчиком. Разом із тим Прокопію доручили читати молитовне правило Київському митрополиту Філарету. З благословення святителя Преподобного постригли в рясофор з іменем Паїсій. Невдовзі він повернувся в Лавру, де почав юродствувати заради Христа.

Святий ходив із однієї київської обителі в іншу, а в Лаврі бував тільки на Богослужіннях. Спав він де-небудь і як-небудь, причому по-справжньому сплячим його ніхто не бачив. Паїсій носив убогий одяг, діряві валянки або чоботи без підошов, а на голові брудну пов’язку. У руках Святого завжди була палка, замотана в ганчірку.

Коли Преподобному дарували рясу, він або бруднив її, або відрізав від неї шматок, або роздирав її в різних місцях, і тільки після цього одягався. Підрясники Паїсій дарував бідним. Своїх благодійників угодник Божий поминав поіменно й за кожну милостиню клав земні поклони.

Їжею Святого були залишки від трапези братії, які він перемішував у своїй тарілці. Недоїдки Преподобний ховав «про запас» у маленькому горщику, щоб потім з’їсти вже непридатне для споживання простими людьми.

Часто з Паїсія насміхалися

Бувало йому плювали в обличчя та били. Він все терпів зі смиренням і молився за кривдників.

Господь обдарував Свого угодника прозорливістю і даром звершення чудес. Під покровом юродства Святий приховував отриману в дар від Бога велику співчутливу любов до людей.

До інших Паїсій звертався «душечко» або «душко». Гріхи, таємні наміри та думки співрозмовників він нібито переводив на себе та викривав, як свої власні.

На новому місці в Китаївській пустелі чернець Паїс посилив своє юродство. З людьми він розмовляв загадками чи притчами, значення яких можна було зрозуміти тільки згодом. Сам себе він назвав то «чернець Паяцій», то «Паяцій», то «Прокушка». Коли ж хтось називав його «батюшкою», він ображався та відповідав: “Який я вам батюшка? Говори: дідок-дурник”.

Керівництво монастиря дивилося на Преподобного як на душевнохвору людину й не могло ніяк зашкодити його подальшому юродству. У грудні 1854 року Святий відбув у 2-місячну відпустку до матері, з якою не бачився 14 років. Після повернення його направили виконувати послух у хлібні.

У 1855 році у зв’язку з нестачею півчих Паїсію знову доручили кліросний послух на Ближніх печерах. Там Преподобний перебував декілька місяців і особливо не юродствував. Проте заради уникнення спокус він вирішив віддалитися від людей і почав блукати містом та київськими обителями.

Іноді він приходив у Лавру, ставав під час Богослужіння біля кліросу та безладно бурмотів якісь слова. Святого виселили з келії та поселили в сторожці. Але він обрав собі для проживання горище, де залежно від пори року терпів холод чи спеку.

Поступово керівництво Лаври почало переконуватися, що Паїсій юродствує навмисно. Його перемістили в Китаєвську пустинь виконувати послух на кухні. Святий раніше за інших брався за роботу та виснажував своє тіло посиленою працею.

У храмі Паїсій перебував у постійному русі.

Він викривав присутніх, ганявся за видимими йому примарами, кричав. У зимову морозну погоду Преподобний стояв на колінах у снігу. Святий прозрів вбивство імператора Олександра ІІ, призначення на Київську архіпастирську кафедру митрополита Іоаннікія (Руднєва) та багато інших подій.

Угодник Божий невипадково приходив туди, де засмучені люди потребували втіхи, ті, що посварилися, — примирення, подвижники — підбадьорення.

У 1879 році Паїсія помістили в Китаєвську братську богадільню. Хоча Святий і сам був немічним, але доглядав ще більш немічних монахів. Зміг допомогти Преподобний і своїй хворій матері, яку провів в останню путь та похоронив на кладовищі монастиря.

День своєї смерті Блаженний знав заздалегідь. Він прийшов у Лавру, де його помістили в братській лікарні. 17 квітня після причастя Пречистих Тіла й Крові Христових святий Паїсій відійшов до Господа. Його тіло поховали на кладовищі для братії в Спасо-Преображенській пустині. Весь Київ оплакував смерть Преподобного.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D., нові статті)