Київські чудеса святителя Миколая

6/19 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських.

Образ святителя Миколи Мокрого

Перше київське диво святителя Миколая пов’язане зі собором Святої Софії й сталося воно в часи княжої Руси.

Якось одне подружжя вирушило човном по Дніпру до Вишгорода. На зворотному шляху жінка задрімала та ненароком впустила у воду малятко, яке тримала на руках.

Як переповідає Київський літопис, після марних зусиль врятувати дитину батьки у відчаї звернулися з молитвою по допомогу до Святого Миколая, «велику віру до нього маючи».

Минула ніч. І на ранок сталося чудо. Паламар Софійського собору, як зазвичай, удосвіта відчинив храм і раптом почув плач дитини. Побіг на голос і на хорах біля ікони святителя Миколая побачив мокре і заплакане немовля.

Про подію оголосили на все місто й незадовго до Софії збіглася безліч люду.

«Прийшов і батько дитини, – пише святитель Димитрій Ростовський, – і побачив, і впізнав дитину, але сам собі не повірив і пішов до дружини…

Дружина негайно прибігла до собору, впізнала дитя своє, і, не взявши його до рук, впала перед образом святого Миколая та подячно помолилася…»

Відтоді ікону, що відображала ту подію, почали іменувати  образом Святого Миколая Мокрого. Упродовж століть її визнавали однією з головних святинь собору та найдавнішою чудотворною іконою Руси.

Історик Микола Закревський у своїй праці «Опис Києва» (1868 рік) зазначає, що у монастирській брамі під дзвіницею зберігався список ікони святителя Миколи Мокрого з записом, що те чудо сталося 1092 року, за часів Великого київського князя Всеволода (сина Ярослава Мудрого) при митрополиті Єфремі.

Святиня перебувала в соборі майже тисячу років. У часи комуністичного лихоліття її вивезли за кордон.

Нині чудотворний образ Чудотворця Миколая перебуває в США. Внаслідок перемовин було досягнуто згоди, що після завершення нинішньої війни ікона повернеться до собору Святої Софії.

Ця дивовижна історія спричинила і побудову на березі Дніпра, близько того місця, де втопилося немовля, церкви святителя Миколи Набережного. Спершу храм був дерев’яний, а кількома сторіччями пізніше збудували кам’яну церкву, яка стоїть і дотепер.

Образ святителя Миколи Доброго

Друге зі славетних чудес святителя Миколая Мир Лікійських чудотворця пов’язане з церквою Миколи Доброго, що стояла під Андріївською горою на Подолі.

Сталося те диво наприкінці 12 сторіччя, в часи, коли киянам доводилося часто воювати з половцями.

Історію, посилаючись на стародавні літописи, переповідає дослідник Лаврентій Похилевич у своїх «Краєзнавчих працях» (1887 рік).

Киянин на прізвище Добрик тримав у домашньому полоні половецького воїна. Половець «будучи дуже багатим у своїй вітчизні, не мав чим заплатити за себе викуп у Києві» і наполегливо переконував Добрика відпустити його додому за викупом.

Добрик врешті погодився, але перед тим, як відпустити, привів половця до церкви, яка «стоїть на потоці, під горою в Києві», і примусив поклястися в правдивості обіцянок перед іконою святителя Миколая.

Бусурман, не моргнувши оком, присягнув Чудотворцю та й помчав додому, насміхаючись із простакуватості свого колишнього господаря.

По приїзді він і думати забув про обіцянку повернути викуп.

Але про клятву пам’ятав святий Миколай. І тричі нагадав про неї. Перший раз Святий з’явився брехуну уві сні та запитав: «Друже, чому не везеш викуп?»

Прокинувшись, половець вирішив, що йому примарилося та незабаром забув про те, що наснилося.

Вдруге Святитель постав перед брехуном наяву й уже вельми невдоволено нагадав про обіцяне.

Того разу половець нарешті збагнув, що до нього промовляє не привид, злякався не на жарт, і з відчаю запив. Але повернути викуп йому не дозволяла скнарість.

Третє нагадування було найдраматичнішим. Сталося те на загальних зборах князів і вельмож половецьких.

Святитель Миколай з’явився половцю «невидимо для всіх інших… зверг із коня… і тряс ним… страшно було дивитися на муки клятвопорушника».

Неважко уявити який переляк спричинився від побаченого в князів і у вельмож, а чи не найбільше у родичів нещасного. З великого страху всі розбіглися, залишивши сіромаху «аки мертва».

Прийшовши до тями, він розповів родичам що й до чого. Родина почала вимагати негайного виконання обітниці, бо «аки не повезеш за себе викуп у Русь киянину тому, то й сам загинеш і нас погибель не мине».

Якнайшвидше примчавши до Києва з табуном добірних коней і «понад умову ще 10 білих жеребців для церкви Миколая», половець спершу припав до ікони з молитвою «не муч мене, добродію Миколо», а вже потім повернув викуп і переповів про свої поневіряння із засторогою «ніколи Святому Миколі не брехати».

Церква «на потоці», при якій відбулася подія, називається Миколи Доброго. Стояла вона на Подолі й спочатку також була дерев’яною. Наприкінці 16 сторіччя гетьман України Самійло Кішка збудував мурований храм.

У 30-х роках ХХ сторіччя комуністи той храм зруйнували, але збереглася дзвіниця славного храму, при якій донині живе пам’ять стародавньої чудесної історії.

Микола Притиск

Третє чудо Святого Миколая також пов’язане з подільською церквою. Сталося воно пізніше за попередні – приблизно у 16 сторіччі. Про нього розповідає у своїх працях історик Микола Закревський.

Уночі до храму заліз злодій, напакував повні торби церковного майна, але вийти з тим усім не зміг. Перед його виходом раптом зірвалася з кріплень ікона святого Чудотворця і притиснула переляканого небораку до підлоги. Так його вранці й знайшли. Відтоді та й дотепер церкву іменують Миколи Притиска.