Віра та невіра апостола Фоми
З дитинства я чув вираз «фома невіруючий». Так з докором казали про когось, хто не вірить цілком достовірним вістям. Був навіть такий вірш про піонера Фому, який нікому не вірив, навіть людям, які попереджали про небезпеку, а в результаті його з’їв крокодил.
Загалом, Фома був символом наполегливої невіри. Тоді я нічого не знав про апостола, по імені якого пішов цей вираз, а коли дізнався краще, зрозумів, що він виявляє щось зовсім інше.
У євангельському оповіданні достатньо людей, які виражають невіру та вимагають доказів. Господь відмовляє їм. Фома вимагає доказів – і їх отримує.
Чому?
Бо невіра буває дуже різною. Буває так, що людина не сміє вірити – для неї Блага Звістка занадто блага, занадто хороша, щоб бути правдою: «Воно, звичайно, було б чудове: Люблячий Бог, Готовий простити, утішити і дарувати вічне життя, але це все втішливі фантазії, а в реальності – нісенітниця, біль і смерть».
Буває інша невіра: коли Блага Звістка і не здається благою, і людина наполягає: «Не воскрес! Не воскрес!»
Звістка про те, що Іісус є Господь і Спаситель, здається їй страшенно незручною, неприємною, – і вона завзято хоче, щоб це було неправдою.
Така людина, як і євангельські фарисеї, вимагає знамень саме для того, щоб їх не отримати. Вона не збирається вірити в будь-якому випадку.
Невіра Фоми – саме першого типу. Фома виглядає песимістом. У сумні, нищівні звістки він вірить відразу і без випробувань, у радісні – ні.
Коли Господь говорить про те, що буде убитий, апостоли просять дати сісти по правий і лівий бік від Нього в славі – неначе абсолютно не розуміють, про що йде мова.
І з усіх учнів, наскільки ми можемо бачити з тексту, тільки двоє вірять Його словам прямо та буквально.
Іуда, який починає шукати собі можливості залишити цей небезпечний (і приречений) гурт і заразом поправити свої фінансові справи, і Фома, який через певнкий час каже: «Ходімо й ми і помремо з Ним»1(Інн. 11:16).
Він відразу вірить у смерть – і сумнівається у Воскресінні, але він не йде та не зраджує. Він готовий піти і померти з Іісусом. Не чекаючи перемоги, не чекаючи слави, не чекаючи взагалі нічого доброго.
Просто, якщо вже Господеві належить померти, потрібно йти й померти з Ним. Це теж віра – але не радісна впевненість у перемозі, а готовність зберігати вірність і йти за Господом Іісусом куди завгодно, навіть ясно бачачи попереду смерть.
Апостол Фома завжди готовий до гіршого: Христос не воскрес, жінки-мироносиці марять, апостоли – услід за ними, але він не зраджує і не йде. Фома – і це дуже важливо зауважити – залишається з учнями. Тому його невіра – зовсім іншого роду, ніж невіра фарисеїв.
І Христос відповідає на сумніви Фоми – Він з’являється йому особисто. І Фома негайно вигукує: «Господь мій і Бог мій!»
Господь відповідає йому словами: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували»2(Інн. 20:29).
Іноді люди кажуть: «У мене немає віри», маючи на увазі приблизно те, що в них немає радісного переживання присутності Божої, тріумфуючої упевненості в тому, що Христос воістину воскрес… Вони взагалі легко впадають у песимізм.
Однак приклад Фоми показує, що там, де людина здійснює вибір бути з Христом, йти за Ним, залишатися з Його учнями, навіть якщо ніякої упевненості немає – Христос Сам приходить, щоб дати їй віру.
І блаженство таких людей особливо велике, коли вони вирішують вірувати, не бачивши.
Сергій Худієв
