Віддамо себе в руки Господні
Безперечним фактом є те, що ми живемо у дуже складний період історії людства. Проблеми та труднощі нашого сторіччя так чи інакше стосуються практично кожної людини. Сучасний світ можна уподібнити до корабля без керування, що потрапив у шторм, коли ніхто з команди не знає, де вони перебувають, і куди хвилі несуть корабель.
Коли подібне відбувається в окремо взятій сім’ї, у країні чи, загалом, у суспільстві, це означає, що проблема цілком реальна та серйозна.
Сучасну людину неможливо заспокоїти, сказавши, що не відбувається нічого страшного. Правильно в такій ситуації буде позначити конкретну проблему та постаратися знайти спосіб її усунути.
Коли страждає одна конкретна людина або ціла країна, це зовсім не означає, що ці скорботи послані Богом, оскільки Господь не бажає, щоб Його створіння – людина – мучилася. Треба також розуміти, що Господь не бере участі у злі, яке з нами відбувається.
Коли страждає одна конкретна людина або ціла країна, це зовсім не означає, що ці скорботи послані Богом, оскільки Господь не бажає, щоб Його створіння – людина – мучилася.
Скорботи та страждання не походять від Бога, вони находять на нас або через порушення людиною Закону Божого, або від диявола.
Однак, звідки б не приходили скорботи, людина повинна використати все мистецтво та мудрість, щоб діяти розумно під час спокуси, щоб духовною працею й старанням преобразити скорботу. Тоді Господь, бачачи наше зусилля, благословить нашу працю, й оберне скорботу на джерело радості, а непроглядну темряву перетворить на світло істини.
Скорботи та страждання не походять від Бога, вони находять на нас або через порушення людиною Закону Божого, або від диявола.
Ніхто з тих, хто живе на Землі, не може уникнути скорботних обставин, ні грішники, ні святі, ні багаті, ні бідні, нікому не вдасться уникнути гіркоти скорботи. Питання не в тому, щоб її уникнути, а в тому, як правильно її використовувати.
Апостол Павло, коли звертається в посланні до скорботних християн свого часу, не говорить їм: «Християни, Бог позбавить вас усіх труднощів і смерті». Він каже інше: «Не журіться як інші, що не мають надії».
Звичайно, ви будете зазнавати різних скорбот, і вам самим «зброя пройде душу», але він закликає їх бути уважними, щоб не уподібнитися «іншим, хто не має надії».
Тобто він хоче їм сказати: ви, чада Церкви, повинні протистояти скорботам і ходити серед спокус, маючи надію лише на Владику Христа.
…ви, чада Церкви, повинні протистояти скорботам і ходити серед спокус, маючи надію лише на Владику Христа.
Я думаю, що, коли перебуваєш у злиднях, не так просто допомагати ближньому. Коли ти сам маєш виплачувати кредит банку, а твій сусід прийшов позичати в тебе грошей, ти, як то кажуть, добре подумаєш, перш ніж відчинити двері.
Проте є й зворотний бік медалі, бо ці проблеми багато чому нас навчають.
Якщо говорити на чистоту, то ми самі відповідальні за сьогоднішню кризу, тому що ми поклали надію на речі «в яких немає порятунку». Я вірю, що ці труднощі врешті-решт приведуть нас до позитивного результату, але спочатку людина пройде через низку гірких досвідів.
Що ж може зробити християнин, коли перебуває в такому становищі?
Насамперед необхідно мати безперечну віру в те, що не президенти країн, а Бог керує світом. Навіть диявол не має над світом жодної особистої влади, про що говорить нам Євангеліє. Диявол показав Христові всі царства земні в мить ока, кажучи: «Це все Тобі дам, якщо падши поклонишся мені»1(Мф. 4: 9).
Христос відповів йому: «Господу Богові поклонишся і Тому єдиному послужиш»2(Мф, 4: 10), і тоді залишив Його диявол.
Деякі люди вважають, що людським зусиллям і спритністю можна досягти будь-якого становища в суспільстві.
Звичайно, якщо на тобі лежить відповідальність за інших людей, і ти змушений поступати на благо ближнього, то в цьому випадку можна досягти гарного результату, подібно до капітана корабля, який турбується за душі довірених йому пасажирів і намагається уважно вести корабель.
Однак насамперед християнин повинен мати на увазі, що цим світом керує Бог, а не людина, і за Ним залишається остаточне «так» чи «ні».
Нехай деякі люди, через свою злість, коли співпрацюють із дияволом у злих справах, творять беззаконня та створюють різні проблеми в сім’ях, суспільствах і навіть цілих країнах, але без попущення Божого вони не мають над людьми ніякої влади.
Коли Пилат допитував Того, Хто стояв перед ним, подібно до Агнця, Владику Христа, то Христос не відповідав на його запитання. Тоді Пилат сказав Йому: “Чи не відповідаєш мені? Чи не знаєш, що я маю владу розіп’яти чи відпустити тебе?»
Іісус відповів: «Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби не було тобі дано згори»3(Інн. 19: 10-11).
Ці слова – вказівка нам на те, що ми повинні мати безперечну віру в те, що все, що трапляється у світі, робиться з Божого потурання.
У тому, що зараз відбувається у світі, в економічній кризі наших країн, винні ми самі, все це наслідки зловживання матеріальними благами та неправильного управління економікою.
Тепер нам залишилося лише просити Бога, щоб він втрутився в наше життя Своїм Божественним Промислом і позбавив нас цих лих.
Як Бог може нам допомогти?
Якщо людина від щирого серця звернеться до Бога, каючись у своїй неправильній поведінці, визнає, що до сьогоднішнього дня вона провадила безбожне й порожнє життя, тоді Господь зглянеться на її смирення й оточить таку людину своїм Божественним Промислом.
Адже зло, що твориться в світі, відбувається не тільки через те, що цього бажають деякі боговідступники, що навчаються дияволом, але й ми самі своїм гріховним життям віддалили від нас Промисл Божий.
…зло, що твориться в світі, відбувається не тільки через те, що цього бажають деякі боговідступники, що навчаються дияволом, але й ми самі своїм гріховним життям віддалили від нас Промисл Божий.
Наскільки віддаляється людина від Бога, настільки вона зближується з дияволом, і, як наслідок, на неї обрушується гнів Божий у вигляді різних потрясінь, що руйнують і втомлюють її.
Старозавітні пророки завжди називали гріх і відступ від Бога причиною бід і катаклізмів, які падають на людей. Вони пророкували прийдешні скорботи людству та закликали його до покаяння й зміни способу життя.
На жаль, люди не каялися у своїх злих справах, продовжували й надалі жити гріховним життям. Вони глузували з пророків, а щоб їм не заважали насолоджуватися гріхом, деяких із них вигнали, деяких побили й навіть умертвили Іоанна Предтечу, який викрив Ірода в гріху.
Коли ж гнів Божий падав на народи, то разом із ними мучились і пророки. Саме тому вони такі високі в очах Божих, адже незважаючи на те, що пророки невинно страждали разом із народом, вони наставляли людей і керували ними на шляху спасіння.
Яким чином пророки вчили народ уникати лих і скорбот?
Пророки розуміли, що ніякими людськими зусиллями це зробити неможливо. Вони закликали народ до покаяння й виправлення життя, тобто до зміни способу мислення, до навернення до Бога Отця, вони говорили: якщо звернетеся, то прийде на вас милість Божа і подальше ваше життя налагодиться саме собою.
Питання не в тому, щоб змінити свою поведінку лише на якийсь час, а потім продовжувати жити так само, як раніше. Такого покаяння Бог не сприймає.
Наша мета не просто уникнути матеріального безвихідного становища та проблем у суспільстві, але, як ми вже сказали, змінитись самим, змінити свій спосіб мислення – ось що означає покаяння.
Кому це вдається, той працює зі собою правильно, й проблеми, що існують, він використовує як привід для духовної праці.
Якщо ж покаяння буде лише поверховим, то, як тільки все стане на свої місця, людина знову забудеться та повернеться до свого.
Отже, потрібно покаятися. А решта, якщо добре розібратися, є суєта, матеріалізм і насолода тимчасовими матеріальними благами.
Сьогодні можна помітити прагнення народів та країн до географічної незалежності. Однак Бог насамперед чекає від людини внутрішньої свободи, свободи від гріха, від пристрастей, від злих справ, що видаляють людину від Бога, а вже потім свободи геополітичної.
Коли людина буде вільною від усього негативного, вона зможе створити незалежну батьківщину. Якщо ж людина полонена гріхом і пристрастями, то й свою вільну вітчизну вона поневолить і зробить її, за своєю подобою, ні до чого не здатною.
Якщо ж людина полонена гріхом і пристрастями, то й свою вільну вітчизну вона поневолить і зробить її, за своєю подобою, ні до чого не здатною.
Нам, які переживають сьогодні трагічні події у світі, потрібно протистояти злу, стримувати його натиск своєю молитвою.
Три вавилонські юнаки посеред розпаленої печі підносили Богові таку молитву: «Бо згрішили ми, й вчинили беззаконно, відступивши від Тебе, й у всьому згрішили»(Дан, 3: 29), – вони підняли на себе весь тягар людських гріхів, визнаючи праву гідними покарання. Вони благали Бога, щоб Він помилував народ Свій, зверталися до Нього приблизно так: «Молимо Тебе, Господи Боже отче наших, не наводь на нас гнів Твій, Ти Бог, що не хоче смерті грішника, але щоб навернутися та живу бути йому, Ти Господи, сама Любов і любиш Своє створіння, якщо й покараєш нас“.
Молячись Богу такою молитвою, святі юнаки не тільки залишалися неушкодженими, але відвертали від свого народу Боже покарання.
Людство в доленосні для нього моменти насамперед потребує молитовників за мир, і слава Богу, що в Церкві ще існують такі люди, чия молитва має силу.
Не тільки живі моляться за мир усього світу, але й померлі, наші праотці та отці, які померли в Господі, святі Церкви, всі вони моляться, щоб пронеслася ця гроза повз нас.
Але насамперед святі Божі моляться, щоб ми усвідомили та виправили свої помилки. Серце людини, яка сподівається на Господа, не бентежиться та не панікує.
…насамперед святі Божі моляться, щоб ми усвідомили та виправили свої помилки. Серце людини, яка сподівається на Господа, не бентежиться та не панікує.
Господь каже в Євангелії: «Нехай серце ваше не бентежиться, у Бога віруйте і в мене віруйте»4(Інн. 14: 1).
Господь нас закликає до того, щоб не боялося та не бентежилося наше серце. Це не означає, що з нами нічого не станеться.
Цілком імовірно, що може здійснитися те, що планують темні сили, і навіть можуть статися ще трагічніші події у світі. Але це не головне.
Щоб не трапилося, той, хто вірить у Христа, незважаючи на те, що він, як людина, може страждати, сумувати, бути гнаним, хай не сумує та не бентежиться. Він має надію на Бога, тому що впевнений, що Господь наглядає за усім, і що б не прийшло на нього, приймає це з довірою, він довіряє себе Божому промислу.
Навіть самої смерті той, хто вірить у Христа, не тремтить, бо в Христі переможена смерть. З іншого боку, що можуть зробити з нами наші вороги? Знищити нашу країну, нас самих?
Нехай роблять із нами, що планують і що можуть. Якщо Бог їм попустить, то нехай вони здійснюють свої плани.
Ми, чада Церкви, повинні подолати страх. Страх є породженням невіри.
Чого нам боятися? Віддамо ж себе в руки Господні. Чого вони можуть позбавити нас? Грошей? Роботи? Майна? Звичайно, розлучитися з майном чималий подвиг, але зрештою, це лише земні блага. А чи можуть вони забрати нашу душу? Ні!
Найдорожче, що у нас є, це наша душа. Решта має другорядне значення. Це довели наші прабатьки під час вигнання із північної частини Кіпру. Вони втратили все, але зберегли свою душу. І на цій підставі наново вибудували своє нове життя. Якщо людина зберігає свою душу, то їй нічого не може зашкодити.
Найдорожче, що у нас є, це наша душа. Решта має другорядне значення. Якщо людина зберігає свою душу, то їй нічого не може зашкодити.
У Євангелії Господь говорить нам: «Яка користь людині, якщо вона набуде всього світу, а душі своїй зашкодить? Або який викуп дасть людина за душу свою?” 5(Мк, 8: 36-37).
Таким чином холоднокровно, без революційних гасел, намагатимемося зробити все, що в наших силах. Ходячи, однак, цим шляхом із вірою в Бога, з багатьма молитвами, переступаючи все людське і матеріальне, і навіть саму смерть.
І якими б загрозливими нам не здавалися б події, що відбуваються, ми повинні берегти наші душі від збентеження. Як каже у своєму псалмі святий пророк Давид: «Чому сумуєш, душе моя? І чому бентежиш мене? Уповай на Бога»6(Пс, 41: 6). Пророк нас закликає мати всю надію на Господа.
Якщо, припустимо, Господь не має сили тебе врятувати, то чи можуть тебе врятувати гроші, банківські рахунки, знайомства чи сильні цього світу?
Якщо ж Господь із тобою, твоє притулок і надія, не бійся нічого. Щоб не сталося, «Я є з тобою в скорботі». Якщо Бог із нами, то хто чи що проти нас?
Святий Косьма Етолійський, звертаючись до греків, що перебували під ярмом турецького панування, говорив: «Майте віру і не бійтеся. Коли прийдуть турки і вимагатимуть від вас гроші, то дайте їм гроші, якщо вимагатимуть худобу, віддайте худобу, і щоб не вимагали від вас все віддайте, проте душі ваші бережіть і не віддавайте».
Дуже важлива настанова! Якщо людина зберігатиме у своєму серці ці слова, тоді її життя набуде зовсім іншого змісту.
Рано чи пізно ми завершимо цей земний шлях. Питання в тому, в якому стані ми постанемо перед Богом, чи будуть наші душі очищені від усякої скверни, чи, принаймні, підчищені покаянням.
Якщо ми мужньо протистанемо молитвою всім труднощам, що зустрічаються, завдяки Богу, то існує надія, що ми вистоємо.
Щоб не було попущено нам за наші гріхи, все перетерпимо, адже ми самі є причиною скорбот, що знаходяться на нас, а не Господь. Таке мислення мали усі святі. Після того, як вони глибоко пізнали себе, почалося їхнє зцілення.
Щоб не було попущено нам за наші гріхи, все перетерпимо, адже ми самі є причиною скорбот, що знаходяться на нас, а не Господь. Таке мислення мали усі святі.
Якщо в основу не було закладене самопізнання, то людина постійно звинувачуватиме інших у своїх бідах, повторютиме одні й ті самі помилки. У наші нелегкі часи християни повинні підтримувати одне одного своєю любов’ю та участю.
Так, надією на Бога, Його Пречисту Матір, молитвами святих Церкви, навчені досвідом, ми зможемо впоратися з усіма проблемами, і не лише впоратися з ними, але й піднести Богові плід нашого терплячого перенесення скорбот.
Митрополит Лімассольський Афанасій
