Недільне диво. Оповідання дітям

Одного недільного весняного ранку маленькі Максим і Катруся, як завжди, збиралися з батьками до церкви. Дітям не терпілося якнайшвидше потрапити до храму, адже вони вже не перший рік ходили туди.

У цій церкві їх колись хрестили. Звичайно, ні Максимка, ні Катя нічого не пам’ятають про це, тому що були ще дуже маленькими, але їхні хрещені батьки їм про все розповіли. І про те, як Катя під час триразового занурення у купіль із водою намагалася вирватися з рук священника, а Максимко, навпаки, тішився, коли його занурювали, і навіть тягнувся рученятами, щоб знову опинитися у воді.

Знали діти й про те, що давним-давно, коли ще ні Максима, ні Катрусі не було на світі, їхні батьки брали шлюб саме в цій церкві, а отже, і вся їхня дружна сім’я бере свій початок саме звідси.

Але, проте, варто було дітям подивитись у вікно, як їхня радість одразу зникла. Надворі лютувала справжня хуртовина. Вітер раз у раз ударяв у вікна сніговим віялом, ніби хотів випробувати їхню міцність і, здавалося, загрозливо завивав:

— Ось я зараз дістануся до вас, любі, й усіх заморожу!

Що робити? Діти побігли до батьків.

Увесь тиждень вони чекали цієї неділі, готувалися до сповіді та причастя, та й за друзями з недільної школи скучили.

Як бути?

На сімейній раді вирішили кинути виклик сніговій королеві-зимі й таки пройти через передові загони її слуг-сніжинок, щоб потім поринути в тепло людських сердець, благодатну урочистість храмового Богослужіння.

— Хіба ми не воїни Христові? — Підсумував рішення тато.

— Якщо Господь із нами, то хто проти нас? — Підтримала мама.

Ура! — закричав Максимко.

Отож, помолившись перед дорогою, вирушили в дорогу. Виходячи з дому, діти побачили в кутку над вхідними дверима темного метелика.

— Тату, мамо, дивіться, — сказала Катя, — метелик. Що він тут робить, чому в нього складені крильця? Він що помер від холоду?

Дівчинці стало так шкода бідного метелика, що очі в неї стали сумними.

— Не засмучуйся, доню, — втішила її мама, — він ще оживе, ось побачиш.

А тим часом вітер та сніг посилилися. І чим менше залишалося йти, тим, ніби навмисне, вітер ще більше шаленів і ще болючіше колов обличчя гострими сніжинками.

Катя мимоволі уявила собі Герду з казки Андерсена, що пробирається до замку Снігової королеви на допомогу братові Каю.

“Яко було їй самій боротися з усім цим військом? — подумала дівчинка.

— А так! Мама розповідала, що Герда перемогла полчища снігових тролів за допомогою молитви “Отче наш”.

Катя ще сильніше стиснула мамину руку й почала подумки молитися. Не встигла вона прочитати молитву до кінця, як серед снігового гармидеру з’явилися золоті маківки з хрестами.

Діти прискорили крок, ніби хтось невидимий надав їм сили.

І ось вони вже в церкві. Там у цей час розміреним і неквапливим кроком диякон обходив храм, роблячи кадіння. Запах ладану поступово наповнив увесь простір. Здавалося, невидимі квіти й трави чудово розцквітли тут, щоб обдарувати присутніх своїми пахощами.

“Як добре!” — подумала Катя, дивлячись на жарке полум’я свічок, прислухаючись до струнких співів хору, що лилися звідкись зверху, майже з небес.

Дівчинка згадала про погоду лише тоді, коли всі парафіяни хором заспівали молитву “Отче наш”. Катя подумала: “Господи, якщо потрібно, щоб хуртовина, як і раніше, тривала, нехай буде по-Твоєму. Ти лише допоможи нам мирно дістатися до дому”.

Тим часом, служба у храмі завершувалася. Просвітлені обличчя причасників святих Христових Тайн створювали атмосферу радості та розчулення. Наші герої теж виявилися причасниками цього Великого Чуда.

— Ну, любі, тепер нам ніякі холоди не страшні, — сказав після причастя тато.

— Сам Христос тепер живе в нас! — Додала мама.

Після цілування хреста діти разом із батьками, тричі перехрестившись і вклонившись, попрямували до виходу.

Яке ж було їхнє здивування та радість, коли на вулиці вони не побачили не тільки снігової хуртовини, а й навіть сніг, що лежав навколо, швидко танув під променями вже по-весняному теплого сонечка, що пригрівало.

Хмари теж кудись зникли, й небо було сліпучо чистим. А під ногами весело дзюрчали струмочки. Ніби за чиїмось наказом раптом настала довгоочікувана весна.

— Отче наш, це наш Отець нам допоміг! — голосом, що зривався від хвилювання, вигукнула Катруся, згадавши свою молитву в церкві.

— Виходить, хтось про це попросив? — підхопив Максимко.

Звичайно! — вигукнула Катруся. І тут хотіла сказати, що це її прохання почув Господь, але згадала, що хвалитися недобре та посміхнулася. “Отож, влада Снігової королеви безсила перед Господом і нашою вірою”, — подумала вона.

“Так, звичайно”, — відповів їй голос усередині …

У недільній школі цього дня хлопцям розповідали про те, як з першими променями сонця різні комахи, жучки та павучки раптом оживають і розпускаються перші проліски. І навіть жаби, що замерзли під льодом, знову прокидаються. І зерна пшениці й жита, посіяні ще восени, що пролежали в землі всю зиму й, здавалося б, вже загиблі, дають сходи.

— Може, й метелик наш оживе? — Поділилася своїми думками з братом Катя.

Додому вони йшли радісні та веселі. Сонечко теплим промінням пестило їхні обличчя, f птахи своїм щебетом посилювали спільну радість.

Зворотний шлях видався напрочуд коротким. До хати було вже рукою подати, як раптом Максим потягнув Катрусю за руку і, показавши на сніг, що ще лежав навкруги, вигукнув:

— Дивись! Метелики!

І справді, на снігу сиділи два темні метелики та неквапливо змахували своїми крильцями. Помітивши хлопців, вони спалахнули й полетіли над снігом, ніби перші вісники життя, що прокидається.

Діти та дорослі посміхаючись довго дивилися їм услід.

Коли вся родина входила до будинку, Катя кинула погляд туди, де вранці вони бачили метелика. Але там його вже не було.

Дивні діла Твої, Господи!

Метелики на снігу.

Боже, яке диво!

Вік я їх не забуду,

У пам’яті збережу.

Метелики. Білий сніг.

Таїнство вічного життя.

Голос іншої вітчизни

Чи чуєш, людино?

Метелики серед снігів

Ніби запорука спасіння,

Проповідь Воскресіння,

Бога Живого поклик.

Ми бачимо, як щороку навесні відбувається велике диво: вся природа, що здавалося б, похована під шаром льоду та снігу, раптом воскресає до нового життя. І якщо Бог може повернути до життя рослини, квіти, жучків, метеликів, то хіба ж Він не може цього зробити з усіма померлими людьми?

Наша Церква вчить нас тому, що всі одного разу воскреснуть і оживуть до нового, досконалого життя. І ми, християни, віримо саме в те, що як Христос воскрес із мертвих, так само воскреснуть і всі люди.

Це буде весна всього людського роду. Це буде одвічна весна.

Вірте: настане свята весна,
Люди воскреснуть від снігового сну.
Усі зберуться в домі Отця,
Радості цій не буде кінця.
І не побачить ніхто вже сльоз,
Бо навіки з нами Христос!
Він заради нас піднісся на хрест,
І заради нас Христос воскрес!

Б. Ганаго