День пам’яті святителя Стефана Пермського
26 квітня/9 травня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Стефана Пермського (Великопермського), єпископа.
Святий Стефан народився близько 1340 року в місті Устюзі в сім’ї читця Богородицької соборної церкви Симеона. Симеон і його дружина Марія були благочестивими християнами та виховували сина в істинній вірі.
Хлопчик мав високі розумові здібності та швидко й твердо засвоював те, чого його навчали. Менш як після 1-річного навчання він став канонархом і читцем при тому ж храмі, де служив його батько. Стефан перевершував своїх ровесників не лише знанням Святого Письма, але й чеснотами.
У юності угодник Божий прийняв чернечий постриг в обителі на честь святого Григорія Богослова в Ростові. Молодий монах молитвся та вивчав Закон Божий і сам писав книги.
Згодом він удостоївся сану ієродиякона, а через декілька років ієромонаха.
Коли отцю Стефану стало відомо, що Пермський край не знає Христової віри, він загорівся бажанням відвернути ідолопоклонників від вічної погибелі.
Щоб просвітити жителів Пермської землі, Стефан вивчив їхню мову та склав пермську абетку.
Він розумів необхідність перекладу на мову зирян (перм’яків) найважливіших Священних книг, для кращого розуміння яких почав вивчати грецьку мову.
З благословення намісника Руської митрополії Коломенського єпископа Герасима та з дозволу Великого князя Димитрія Іоанновича, який дав Святому охоронні грамоти, Стефан вирушив у Пермський край.
Як вівця серед вовків, перебував угодник Божий серед норовистого й розбещеного народу та проповідував йому вчення Христове.
Дехто слухали Стефана та наверталися до Істини, інші переслідували Святого й прагнули вбити, але Господь беріг його від смерті.
Біля гирла річки Вимі, що впадає у Вичегду, Подвижник спорудив церкву на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Там він проводив дні й ночі в молитві за навернення нечестивих до Бога.
Одного разу Стефан спалив кумирню й залишився на тому місці чекати, що йому зроблять за це зиряни.
Вони ж оточили його з наміром вбити. У той час Святий молився. Несподівано лють народу вщухла, і угодник Божий залишився неушкодженим.
Він звернувся до ідолопоклонників зі словом повчання, вказав на немічність їхніх богів і розповів про Єдиного Істинного Бога.
Наставлені повчаннями Святого багато зирян відвернулися від нечестя. Народ Пермської землі розділився, при цьому нечестиві багато дошкуляли християнам.
Святий Стефан скорбів через те й ревно молив Господа про порятунок закоренілих язичників.
Господь почув молитву Свого угодника й зворушив серця нечестивих. Вони зібралися та у великій кількості прийшли до Святого, щоб той навчив їх своєї віри.
Святий Стефан зі сльозами радості зустрів народ, наставив його на путь спасіння та хрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Так Пермська земля просвітилася світлом Христової віри.
Угодник Божий разом із новонаверненим народом розоряв язичницькі капища та знищував ідолів.
Самі ж зиряни були вмілими мисливцями і, за звичаєм, обвішували свої божества шкурами звірів та найкращим полотном. Ті дари з ідолів ніхто не знімав, тому що під бісівським впливом кожного, хто наважувався це зробити, корчило від тяжкої хвороби.
Тоді святий Стефан безбоязно зібрав принесене в дар несправжнім богам в одну купу, туди ж скидав розсічених власноруч кумирів і все спалив. При цьому він не зазнав ніякої шкоди, що зміцнювало новонавернених у вірі.
Святий спорудив ще два храми, а при храмах влаштував училища, де навчав юнаків та дітей і так готував для пермського народу кліриків та вчителів.
У той час начальником чародіїв і волхвів був запеклий в язичництві Пама. Він по-всякому намагався повернути до ідолопоклонства народ і шкодив Стефану.
Після тривалих спорів Стефан і Пама вирішили випробувати на ділі, на чиєму боці Істина.
Волхв запропонував пройти обом крізь вогонь і воду, і хто не згорить та не потоне, того віра істинна.
Біля пустої хатини зібралося багато народу. Стефан помолився Богу та наказав підпалити споруду. Після того він сказав волхву йти з ним за руку в полум’я.
Чародій злякався та не хотів іти. Тоді святий схопив його за одяг і почав тягти. Пама падав на землю, кричав, що згорить, і благав відпустити його.
У відповідь святий Стефан сказав волхву, що той сам вибрав те й захотів випробувати Істинного Бога.
Тоді Пама зізнався, що придумав такий спосіб вирішення спору, щоб устрашити Стефана. У воду чаклун також не пішов. Задумано ж було обом увійти в одну ополонку, пройти попід льодом рікою і вийти через іншу.
Хоча чародій посоромився, проте відмовився пізнати Істину та прийняти Святе Хрещення.
Народ схопив чаклуна й віддав у руки Святого, щоб той умертвив його.
Однак Стефан сказав, що Христос не послав його бити, а благовістити, не повелів йому мучити, а повчати лагідно й спокійно.
Після того Паму вигнали з Пермського краю. Церква Христова процвітала, і будувалися храми Божі.
Зі зростанням кількості пастви виникла потреба в архіпастирі. Тоді святий Стефан прийняв єпископський сан.
Святитель Божий продовжував навертати до істинної віри невіруючих й зміцнювати у вірі новонавернених. Він будував храми й монастирі, допомагав бідним.
Перед смертю Святому довелося в церковних справах знову вирушити до столиці. Перед від’їздом єпископ Стефан скликав паству, промовив до неї слово повчання та сповістив, що наблизився час його кончини, про що йому відкрив Господь. Потім Святий помолився і вирушив у дорогу.
У столиці угодник Божий захворів і через декілька днів відійшов до Господа. Кончина Святителя настала 26 квітня 1396 року. Його тіло з честю поклали в кам’яній церкві Свято-Спаського монастиря (у Кремлі).
Слава Богу вовіки. Амінь.
