Ознаки прощення гріхів

Прощення ж гріхів, істинне та справжнє, має чотири ознаки, неоднакові за ступенем ваги.

• Перша ознака полягає в тому, що людина всім серцем відчуває ненависть до гріха, коли згадує про нього, можливо, через страх впасти в нього, який в неї ще зберігається, і не насолоджується ним і не схиляється до нього.

• Другий, більш важливий, ніж цей, полягає в тому, що людина згадує свої гріхи безпристрасно, тобто без насолоди чи смутку та ненависті.
• А третій, важливіший, ніж попередній, полягає в тому, що людина, коли згадує свої гріхи, радіє та славить Бога за безліч чеснот, які придбав завдяки Божественній благодаті та покаянню, приводом для якого послужили її гріхи.
• Четверта ж і найважливіша з усіх ознак полягає в тому, що людина цілком вигнала зі свого серця пристрасні гріховні думки та повністю про них забула, так що не піддається навіть нападу з їхнього боку.

Про першу ознаку свідчить святитель Василій Великий. Бо коли цього святого запитали, як душа може переконатися в тому, що Бог відпустив їй гріхи, він відповів, що вона може відчувати впевненість у цьому, «якщо той, хто кається, побачить себе в розпорядженні того, хто сказав: «Неправду зненавидів і омерзих»[2].

Те саме відповів, коли його запитали про це, й авва Ісаак, сказавши, що людина тоді дізнається, що отримала прощення своїх гріхів, «коли відчує у своїй душі, що повністю зненавиділа їх всім серцем»[3].

Про другу ознаку свідчить Никита Іраклійський Серрський (або Серроній). Оскільки, коли він коментував вислів Григорія Богослова з його слова на Великдень, що говорить:

«Хоча ти, як Фома, не був із іншими учнями… переконайся, бачачи виразки від цвяхів»[4], він пише:

«Якщо ж не вони, то спогади про старі гріхи, які зафіксувалися в безстрашності, що закарбувалися в розумі просто як факт, без будь-якої пристрасті, нехай переконає тебе в їхньому прощенні (бо це означає, що воскресло в тобі слово добродіяння). Безпристрасне ж згадування є уявлення минулого без насолоди та смутку, таке, що не має слідів від ран завдяки тому, що з’явилася після безпристрасність, не відчувши якого й іншому не повірив би, як Фома.

Згадуваня гріхів — це виразки, самі ж гріхи — цвяхи, що пронизують тих, хто впадає в них.

Отже, коли зможеш згадати про них безпристрасно, тоді вір, що воскресило в тобі таке слово»[5].

Третю ознаку знаходимо в «Лавсаїку», в житії юнака Макария[6].

Адже, коли його запитали одного разу, чи сумує він, коли згадує ненавмисне вбивство, яке скоїв, будучи юнаком, він відповів, що не засмучується, але навіть радіє, не через самого по собі гріха вбивства, а тому, що він став для нього причиною покаяння та набуття безлічі чеснот, і що він прославляє та завдячує благості Божій, тому що вона й те, що є злом  за природою злом, часто перетворює на причину благ, як перетворила на причину благ вбивство, вчинене Мойсеєм у Єгипті, бо, пішовши через нього на пустелю, Мойсей спромогся стати боговидцем. Тому й апостол сказав: «Тим, хто любить Бога, все сприяє во благо[7].

А блаженний Августин, тлумачачи ці слова, сказав, що тим, хто любить Бога, часто сприяють добродіянню й самі пороки та гріхи: «Записані ж у Книзі життя, яким все, навіть гріхи, сприяють во благо, не можуть загинути. Бо, коли вони впадуть, то не розіб’ються».

Про четверту ознаку свідчить нам святий Феодор Едеський. Так він говорить у 11-му розділі: «Спогади про те, що ми скоїли під дією пристрасті, мучать душу. Коли ж пристрасні помисли зовсім загладяться в серці, так що не нападатимуть на нього, це буде ознакою прощення колишніх гріхів»[8].

Майже те саме каже і святий Максим: «Лжепророками є й помисли, що применшують гріхи та навіюють, що вони прощені. Ці помисли — хижі вовки в овечій шкурі, які ми можемо розпізнати з плодів. Адже поки наш розум турбують гріхи, ми ще не отримали прощення їх, оскільки й гідних плодів покаяння ще не принесли. Плід покаяння є безпристрасність душі, а безпристрасність є досконале згладження гріха. Не маючи ж досконалої безпристрасності, але іноді будучи тими, кого тривожать пристрасті, а іноді не тривожать, не допускатимемо помислів, які навіюють нам прощення»[9].

Бачиш, брате, як важко здобути справжнє покаяння? Бачиш, якою працею, муками та кров’ю здобувається справжнє прощення гріхів?

Чому ж ти кажеш: «Згрішу та посповідаюсь, покаюсь», наче справжнє покаяння — це легка справа?

Тому відтепер і надалі будь обережний, заради Божої любові, й коли диявол спонукатиме тебе впасти в якийсь гріх, не допомагай йому в цьому, кажучи: «Посповідаюся, покаюся», але постав проти нього в своїй душі непереможну фортецю, кажучи: «Хто знає, як я покаюся?

Хто знає, може, цей гріх, який я збираюся вчинити, — останній, і Бог його не потерпить і мене не простить, а відсіче канат Свого терпіння й попустить, щоб я поринув у смерть?

Хто знає, чи дасть Бог і мені дар істинного покаяння, якого не дав іншим, подібним до мене, грішникам, що горять зараз у пеклі?

Хто знає, може, і я через звичку не боятися Бога дійду поступово до ганебного життя і крайнього розпачу?»

«Серце розумного зрозуміє притчу», — каже Сирах[10]. І якщо ти людина розумна та премудра серцем, то не наражай, улюблений, справу свого порятунку на таку страшну небезпеку, як ця надія на безплідну сповідь і хибне покаяння, і, маючи можливість прив’язати надію свого порятунку до міцного каната, не прив’язуй її до гнилої нитки, яка розірветься і ти потонеш у морі нескінченного, вічного вогню.

Міцний канат – це утримання від гріховного діяння, боротьба заради викорінення з твого серця поганих нахилів за допомогою дієвого болю, набуття істинного покаяння та отримання прощення твоїх гріхів за допомогою вчинення чеснот та виконання Божих заповідей.

Адже, якщо людина не утримується від гріхів, то ковтає лукавство не жуючи, чим показує, що є абсолютно божевільною, тому що добровільно вчиняє нескінченне зло, порахувавши, що тримає у своїй владі те, що знаходиться лише в руці Божій, тобто можливість покаяння та допомогу Божу для гідного покаяння, начебто Бог мало не друг тих, хто скоює гріхи, у той час,як Він є найбільшим , найстрашнішим і найсильнішим їх противником, Який може їх покарати, й ніби Він не має безмежної ненависті до всілякого гріха.

 [1] Пс. 118, 163.

[2] Свт. Василій Великий. Правила, коротко викладені, у питаннях та відповідях.

[3] Прп. Ісаак Сирін. Слова подвижницькі.

[4] Свт. Григорій Богослов. Слово 45, на Святий Великдень.

[5] Микита, митрополит Іраклійський. Тлумачення на 16 слів святителя Григорія Богослова.

[6] Див: «Лавсаїк». Про Макарія, який скоїв мимовільне вбивство.

[7] Рим. 8, 28.

[8] Прп. Феодор Едеський. Сто найкорисніших розділів.

[9] Прп. Максим Сповідник. Слово про подвижницьке життя 44.

[10] Сир. 3, 29.

Прп. Никодим Святогорець. Книга про сповідь