З якого віку дитині потрібно сповідатися?
У дні посту людина часто планує відвідати храм та взяти участь у таїнстві Сповіді та Причастя. Одні роблять це за покликом душі та серця, інші просто для «відмітки» у довжелезному списку справ перед святом.
У такі дні ми часто хочемо привести з собою й своїх дітей. Щоправда, з часом підхід до таїнства змінюється, і якщо до семи років ми просто підводили дітей до Причастя, без сповіді, то після семи нам чітко говорять, що треба підійти до священника та отримати відпущення гріхів.
Сім років – таке вікове обмеження існувало ще в синодальний період, нині ж цього критерію намагаються дотримуватися всі.
Чому саме сім років? Часто доводиться чути таке запитання до священника…
Відповідь проста. У цей період, зі здоровим та розумним вихованням, дитина починає повністю усвідомлювати свої хороші та погані вчинки, відповідати за них, як перед батьками та вихователями, так і перед лицем Господнім.
Період підготовки до першої сповіді має бути чітко спланований батьками та починатися не за місяць до семиріччя дитини, а з самого народження.
Дитина має навчитися жити з Церквою, відчувати необхідність причастя як великого захисту та бачити батьків, які своїм прикладом показують важливість таїнства у своєму житті.
Чим дорослішою стає дитина, тим відповідальнішим має бути наш потяг до храму. Якщо ми змушуємо дитину підходити до Причастя силоміць, а самі того не робимо, у неї може виникнути справедливий протест – чому мене змушують робити те, що самі не роблять, адже найголовнішим вихованням є саме власний приклад.
Народна мудрість не дарма говорить – ніколи не виховуйте дітей, виховуйте себе, а діти все одно будуть схожими на вас. Це стосується як життєвого, мирського існування, так і духовного.
Приводячи дитину до храму, ми маємо зрозуміти, що організм, який зростає, у більшості випадків має велику гіперактивність, яка не завжди дозволяє всидіти або стояти на одному місці кілька годин. Наші діти хочуть бігати, гратися, одним словом, активно рости, й ми не маємо їх у цьому стримувати.
Спочатку до храму можна брати з собою іграшку, під час критичної ситуації вийти з храму та зробити кілька кіл навколо нього.
Зараз на багатьох прихрамових територіях обладнані ігрові майданчики, тут дитині є де подіти свою невичерпну енергію, познайомитись із іншими дівчатками та хлопчиками, які прийшли до храму, адже у будь який час діти активно пізнають світ саме через соціум та спілкування зі своїми однолітками.
Варто також запитати, чи діє при храмі недільна школа, та по можливості не просто віддати туди дитину, але й самим цікавитися пізнанням віри, в якій ми намагаємося врятувати свої душі.
Ні в якому разі не можна бити дітей, у храмі чи на території, лякати священником, казати, що він забере дитину чи вдарить її, якщо вона буде себе погано поводити.
У дитинстві та юності підсвідомість працює набагато сильніше, ніж у зрілому, тому фізична чи моральна травма, завдана на території храму, або подання образу священика «бабайкою», який б’є та забирає неслухняних дітей, може на все життя не просто викликати підсвідомий страх, але зовсім відбити бажання ходити до храму.
Саме після таких дій із боку батьків і формуються майбутні «захожани». А потім ми дивуємося, «чому діти не хочуть до Церкви»?
Для початку, перед тим, як приносити дітей до причастя, а в подальшому й до сповіді, варто проконсультуватись зі священником:
коли буде богослужіння, у яку пору варто приходити з дітьми,
щоб це було не так важко, чи відбуватимуться богослужіння в будні дні, коли людей не так багато. Тож дітям не буде спекотно та в храмі вони себе почуватимуться вільніше.
Перед великими святами, коли кількість причасників та сповідників росте в геометричній прогресії, в такий час не варто брати дітей для першої сповіді. Адже вистояти кілька годин, почекати, коли пройдуть сотні «захожан» – це все дуже втомить дитину, яка має усвідомлювати, що прийшла до чогось високого та святого.
Багато священників у нинішній час практикують підготовку до першої сповіді, де вашій дитині, в приміщені недільної школи або у самому храмі, буде детально розказано, для чого й чому вона йде до священника.
Практикуються навіть похвальні свідоцтва, які урочисто засвідчують прихід до першої Сповіді та Причастя.
Хлопчиків також можна зацікавити бажанням допомагати священику у вівтарі, де набагато просторіше та цікавіше, спостерігати за діями під час Богослужіння.
Дівчаток можна залучати до творчих занять – вишивати рушники для храму, розфарбовувати яйця, співати в дитячому хорі. Також діти можуть допомагати гасити або запалювати свічки.
І ще: не варто на першу сповідь давати своїй дитині так званий «листок із гріхами», який написаний батьками, щоб дитина прочитала їх перед священником. Цей листок буде виглядати як список недоліків, докорів, якими батьки хочуть дорікнути своїм дітям. Що теж може викликати підсвідому образу десь глибоко в душі.
Пам’ятати слід головне: дитина повністю поглинає все, що робиться в сім’ї, дитина – це наше дзеркало, яке відображає взаємини, правила та цінності, якими живе родина.
Тому, якщо ми хочемо, щоб наші діти завжди йшли Господньою дорогою, дорогою спасіння, не забуваймо, що їх треба не штовхати в спину, а взяти за руку та йти поруч, тому що ми відповідальні за тих, кого подарував нам Господь.
Священник Євген Срібний
