Повчальні оповідання для дітей

Справжня любов

Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Повернулася вона додому тільки через тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній почали розповідати, як вони тужили за нею.

– Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лугом, – сказала перша дочка.

– Я чекала тебе, як висохла земля чекає на краплину води, – промовила друга.

– Я плакала за тобою, як мале пташеня плаче за птахою, – щебетала третя.

– Мені так тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, – казала четверта.

– Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, – мовила п’ята.

– Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов’я, – сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з матері черевики і принесла в мисці води – помити ноги.

Діти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою. (Послання св. ап. Іоанна 3:18)

Сліпа жалість

Йде жалість світом.

Тростиною дорогу обмацує. Кого зустріне – милостиню просить. І дякує всім підряд: і тим, хто подав, і тим, хто пройшов повз. Причому, останніх – особливо, бажаючи їм земних благ і Вічного спасіння.

Люди думають, що вона – сліпа.

А жалість усе бачить. Просто їй усіх шкода.

І особливо тих, хто взагалі нічого не подав їй…

Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. (Євангеліє від Луки 6:36)

Про щастя

Жив колись цар. І його народ, і сусідні царі вважали його дуже жадібним. Він стягував зі своїх підданих величезні податки, готовий був відібрати останній кусень хліба в бідняка. Але от якось вирішив цар, що треба навчитися робити добро, щоб сусіди-царі почали його шанувати. “Але в мене немає бажання робити добро, – подумав він. – Напевно, у тих, хто його творить, є те, чого ще немає в мене”.

Він покликав своїх радників-мудреців і запитав їх, хто більше за всіх робить добра людям:

– Більше всіх добра робить щасливий, – одностайно відповіли мудреці. – Щастя його переповнює, і він не може не ділитися їм з людьми.

“Але я нещасливий, – подумав цар, – через те, що мені щось бракує… Мені бракує багатств. От коли я накопичу достатньо, то стану щасливим і почну робити добро”.

І збільшив податки своїм підданим. Правда, після цього не став щасливішим, хоча і зробився ще багатшим.

Виявляється, добро творить щасливий, але зробити людину щасливою чуже добро не може.

Блаженніше давати, ніж приймати. (Діяння св. апостолів 20:35)

Покласти початок у юності

Юнак і Старець розмовляли про життя. У відповідь на питання відвідувача про його здоров’я, Старець розповів про свою старість: про хвороби, про старечу неміч і про занепад тілесних сил.

– Так, отче, мені здається, що дуже сумно бути старим! – пошкодував його юнак. І почав розповідати про свої труднощі: про те, що йому нелегко утримувати себе від поганих вчинків, про розчарування і крах своїх надій.

– Так, синку, не менш сумно бути молодим…

– Не все так погано, отче, – тут же заперечив хлопчина. – Юність – це постійний рух, кипіння всіх сил, намагання багато що зробити і можливість багато що досягти!

– Якщо ти, синку, зумієш покласти добрий початок в юності і станеш приборкувати себе і свої пристрасті, а всі свої сили звернеш до Бога, то в старості прийдеш у великий і чудовий мир душі.

– А що таке великий і чудовий мир, старче?

– Коли все навколо бачиш незвичайно прекрасним, а людей бачиш незвичайно добрими, і всіх їх любиш однією нескінченною любов’ю в Христі! – тихо відповів Старець.

– Важко жити в старості, – погодився юнак, – але я б хотів мати таку старість, отче! Я старатимуся!

І хлопець з благоговінням поцілував Старцеві руку.

* * *

Якщо немає в нас любові, у нас немає нічого, але якщо в нас є любов, ми маємо все.