День пам’яті преподобного Никона Оптинського
24/8 Православна Церква вшановує пам’ять преподоного Никона (Бєляєва), старця Оптинського.
Преподобний оптинський старець Никон, сповідник (в миру Микола Митрофанович Бєляєв), народився 26 вересня 1888 року в Москві.
Його дитинство пройшло у великій і дружній купецькій родині. Від батьків він успадкував любов до Церкви, чистоту та строгість вдачі.
З роками в Миколи та його молодшого брата Івана виникло й зміцнилося свідоме прагнення духовного життя. Вони вирішили піти в монастир, але не знали, в який.
Юнаки порізали на смужки перелік руських монастирів і, помолившись, витягли смужку, на якій було написано: «Козельська Введенська Оптина пустинь».
Вдома не перешкоджали доброму рішенню, і 24 лютого 1907 року, в день знайдення глави Іоанна Предтечі, брати приїхали до Оптиної.
Обох братів із любов’ю прийняв преподобний старець Варсонофій, але якось особливо відзначив Миколу. З перших бесід вони відчули незрозумілий тісний зв’язок один із одним, те, що називається «духовною спорідненістю».
9 грудня 1907 року, в день святкування ікони Божої Матері «Несподівана Радість», братів Бєляєвих прийняли до скитської братії.
У жовтні 1908 року Миколая призначили письмоводителем старця Варсонофія та звільнений від усіх послухів, окрім церковного співу й читання. До того часу він став найближчим учнем старця Варсонофія. Старець передбачив його високе призначення та готував його як свого наступника, передавав йому свій духовний і життєвий досвід, керував його духовним життям.
У квітні 1910 року Миколай прийняв постриг у рясофор, а 24 травня 1915 року – постриг у мантію. Він отримав ім’я Никон на честь святого мученика Никона (пам’ять 28 вересня).
10 квітня 1916 року преподобного Никона висвятили в ієродиякона, а 3 листопада 1917 року він удостоївся сану ієромонаха.
Після жовтневого перевороту Оптина була закрита, почалися гоніння.
«Помру, але не піду» — так писав преподобний Никон у своєму щоденнику, будучи ще послушником монастиря. Ці слова виражали загальний настрій оптинської братії.
Працездатні ченці створили «сільськогосподарську артіль», яка давала прожиток. Саме тоді преподобний Никон старанно працював, роблячи все, що тільки можливо, аби зберегти монастир. В Оптиній було важко, але служба в храмах тривала.
Вперше отця Никона заарештували 17 вересня 1919 року.
Влітку 1923 року монастир було остаточно закрито; братію, крім двадцяти робітників при музеї, вигнали на вулицю.
Настоятель, преподобний Ісаакій, відслуживши останню соборну Літургію в Казанському храмі, передав ключі від нього преподобному Никону, благословив служити та приймати прочан на сповідь.
Так преподобний Никон за святий послух настоятелю став останнім оптинським старцем. Тоді ж преподобний Нектарій, який перебував у засланні, почав направляти своїх духовних чад до преподобного Никона.
До того часу преподобний Никон не наважувався давати поради тим, хто звертався до нього, а коли почав приймати народ, то, давши пораду, завжди посилався на слова оптинських старців.
Вигнаний із обителі в червні 1924 року, він оселився в Козельську, служив в Успенському храмі, приймав народ і виконував свій пастирський обов’язок.
У ті страшні роки вірні чада Церкви особливо потребували зміцнення та розради, і саме такою духовною опорою був преподобний Никон.
Преподобного заарештували в червні 1927 року разом із отцем Кирилом (Зленком). Три страшні роки відбув Преподобний Никон у Кемському пересильно-розподільчому пункті.
Після закінчення строку його засудили на заслання до Архангельської області.
Перед відправкою лікар знайшов у преподобного Никона важку форму туберкульозу легенів і порадив просити про зміну місця заслання.
Звикши все робити за послух, преподобний Никон попросив поради в отця Агапіта, засланого разом із ним. Той порадив не опиратися Божій волі, тоді преподобний Никон змирився.
3/16 серпня 1930 року його «перемістили» з Архангельська до міста Пінега. Хворий, він довго поневірявся в пошуках житла, поки не домовився з мешканкою села Воєпола. Крім високої плати, вона вимагала, щоб батюшка, як батрак, виконував усі важкі фізичні роботи.
Стан здоров’я преподобного Никона погіршувався з кожним днем, він недоїдав. Одного разу від непосильної праці він не зміг встати. І тоді господиня почала гнати його з дому.
Отець Петро (Драчов), теж засланий оптинець, перевіз отця Никона до себе в сусіднє село й там доглядав за ним. Фізичні страждання не зламали дух вірного раба Божого: занурений у молитву, він сяяв неземною радістю і світлом.
В останні місяці своєї хвороби він майже щодня причащався Святих Христових Таїн.
У сам день своєї блаженної кончини, 25 червня/8 липня 1931 року, він причастився, прослухав канон на вихід душі. Обличчя покійного було надзвичайно біле, світле та радісно усміхнене.
Промислом Божим на поховання блаженноспочилого старця преподобного Никона самих лише священнослужителів зібралося дванадцять осіб. Його відспівали та поховали за чернечим чином на кладовищі села Валдокур’є.
Господь, дарувавши Своєму вірному слузі мирну кончину, й після преставлення вшанував його відповідним до його сану й заслуг похованням і благодаттю.
Слава Богу вовіки.
