Молитва устами, розумом та її безперервність
Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деінде — є ніщо
Не буде недоречним пригадати тут деякі нелегкі для розуміння апостольські вислови про молитву, яка твориться духом і умом, і тим покласти початок розмірковуванню.
У посланні до Ефесян святий апостол Павло радить молитися духом: «моліться завжди в дусі всякою молитвою і благоговінням» (Еф. 6, 18). Той самий апостол у посланні до Корінтян говорить: «Дух мій молиться, а розум мій без плоду» (1 Кор. 14, 14).
Як же ж це буває, що людина молиться духом, а розум її лишається безплідним?
Слово «дух» у Святому Писанні розуміється в людині по-різному. Іноді воно вживається в значенні дихання, інколи в значенні самої душі, інколи в значенні якого-будь бажання та наміру, як доброго, так і злого, а також в розумінні якої-небудь чесноти або нечесноти, як-то: дух покори, дух любові, дух милосердя та протилежні їм: дух гордості, дух ненависті, дух грошолюбства та інше.
Іноді ж слово «дух» вживається на означення якого-небудь дару Святого Духа, як, наприклад, дух премудрості, дух розуму, дух прозорливості й подібне, а іноді й у значенні самого розуму, як знайдемо у того ж апостола: «…відновляйтеся духом вашого розуму» (Еф. 4, 23).
Коли апостол радить ефесянам молитися духом, то тут замість духу він розуміє сам розум, який людина під час молитви повинна спрямувати до Бога.
Коли ж у Посланні до коринфян він говорить про дух, який молиться, і про розум, який перебуває безплідним, то в даному місці Апостол розуміє дух у значенні голосу та дихання людського, ніби говорячи про них: яка користь вам, коринфяни, якщо ви молитесь лише голосом вашого дихання, а розум ваш не слухає молитви, а мріє про щось інше?
Яка користь говорити язиком багато, а розумом не слухати те, що говориться, якщо б навіть і десятки тисяч слів промовила ти язиком, о людино!
Яка користь від того, якщо б на все горло, наскільки дозволить дихання твоє, заспіваєш, а розум твій не стоїть перед Богом і не бачить Його, але відхиляється думками в інше місце?
Така молитва не принесе тобі ніякої користі, не буде почута Богом і лишиться безплідною. Добре розсудив і святий Киприян, кажучи: «Як ти хочеш бути почутим Богом, коли і сам себе не чуєш?
Хочеш, щоби Бог пам’ятав про тебе, коли ти молишся, а сам про себе не пам’ятаєш?» Апостол ставить коринфянам, а разом із ними й усім нам, у приклад себе, говорячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати»1(1 Кор. 14, 15).
Коли, — говорить він цим, — я молюся язиком і голосом, який походить від мого дихання, то повинен молитися й розумом.
Коротка, але часто повторювана молитва є кориснішою, ніж довготривала
Від умілих у богомисленні дізнався я стосовно молитви, яка твориться розумом від серця, що теплішою й кориснішою буває та, котра коротко, але частіше твориться, ніж тривала молитва.
Хоча й довготривала молитва буває дуже корисною, але тільки для досконалих, а не для початківців.
У довготривалій молитві розум незвиклої до неї людини не може довго стояти перед Богом, а звично, поборений неміччю непостійності, захоплюється зовнішнім, і тому теплота духа в нього швидко вистигає.
Така молитва є вже не молитва, а лише збентеження розуму внаслідок відхилення думок туди й сюди, що буває як в церковних соборних співах, так і в келійних правилах, які довго вичитуються.
Коротка ж, але часта молитва, більш стійка, бо розум, що заглибився у Бога на короткий час, може звершувати її з більшою теплотою. Тому і Господь говорить: «А коли молитесь, не говоріть зайвого»2(Мф. 6, 7), бо не через багатослів’я будете почуті.
І Іоанн Ліствичник повчає: «Не намагайся багато говорити, щоб не розсіявся розум у пошуках слів. Лише одне слово митаря умилостивило Бога й одне ж слово віри врятувало розбійника. Зайве багатослів’я в молитві розпорошує розум в мрійливостях, тоді як єдинослів’я допомагає зібрати розум».
Але хтось скаже: чому апостол у посланні до солунян говорить так: «Моліться без перерви»(1 Сол. 5, 17)?
Звичайно в Писанні діло, яке твориться часто, називається таким, що твориться завжди, наприклад: «…в перший намет входять завжди священники, виконуючи служби», тобто в усі встановлені на «то години, а не безперервно, вдень і вночі, часто, а не безвихідно»3(Євр. 9, 6).
Якщо ж священники й були безвихідно в храмі, оберігаючи вогонь, що зійшов із неба, докладаючи у нього паливо, щоб він не згас, однак робили це не всі разом, але міняючись чергами, як написано і про святого Захарію: «Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом»4(Лк. 1, 8).
Подібно до цього треба думати й про молитву, яку Апостол наказує творити безнастанно, бо неможливо людині перебувати в молитві так, щоб не перервати її ні вдень, ні вночі. Бо ж потрібен час і на інші справи, на необхідні клопотання по господарству, як то: час на працю, час на бесіду, час на їжу й пиття, час на відпочинок і сон.
Як же ж можна безперестанно молитися інакше, ніж як тільки молитися часто?
А молитва, яка твориться часто, вважається безперестанною. Отже, нехай твоя часта, але коротка молитва не помножується зайвими словами, як вчать про це й Святі отці.
Святий Феофілакт у тлумаченні на Євангеліє від Мафея написав так: «Не належить продовжувати молитву, а краще мало, проте часто молитися» (гл. V]).
А в Золотоустого в бесідах на Апостольські послання Павла пишеться так: «Хто говорить зайве в молитві, той не молиться, а пустословить» (Свт. Іоанн Золотоустий до Ефес. VI, бесіда 24).
Крім того, Феофілакт говорить в тлумаченні на той же вищевказаний євангельський фрагмент так: «Зайве говоріння є пустослів’я».
Добре сказав Апостол: «…волію п’ять слів розумом моїм сказати.., ніж десять тисяч слів язиком»5(І Кор. 14, 19), тобто краще сотворити коротку молитву до Бога, але з увагою, ніж вимовляти безліч слів без уваги й тільки дарма наповнювати повітря своїми словами та звуком.
Крім того, вищенаведені апостольські слова: «Моліться без перерви»6(1 Сол. 5, 17) потрібно тлумачити в значенні молитви, яка твориться розумом, бо розум може бути завжди спрямований до Бога й молитися Йому безнастанно.
Отже, почни тепер, о душе, потрохи братися за визначене для тебе навчання, почни в ім’я Господа, згідно повчання Апостола, який говорить так: «І все, щоб ви тільки й робили, — все чиніть в ім’я Господа Іісуса, дякуючи Богові Отцю через Нього»7(Кол. З, 17), тобто творіть все, ніби це Він творить, з добрим наміром, і не стільки задля своєї користі, хоча б і духовної, скільки для слави Божої, щоб у всіх ваших словах, ділах і думках прославлялося ім’я Господа Іісуса Христа, Спасителя нашого.
Перш за все з’ясуй для себе коротко, що таке молитва?
Молитва це звернення розуму й думок до Бога; молитися — значить стояти своїм розумом перед Богом, невідхильно подумки дивитися на Нього й бесідувати з Ним у благоговійному страсі та упованні.
Отож, збери всі думки твої й, відклавши зовнішні житейські турботи, скеруй свій розум до Бога, вповні звертаючи його до Нього.
Про молитву Іісусову. Збірка святих отців./ Уклав ігум. Валаамського монастиря Харитон
