День пам’яті священномученика Сави Горнокарловацького
4/17 липня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Сави (Трлаїча), Горнокарловацького, єпископа.
Святий Сава (Світозар Трлаїч) народився в 1884 році в містечку Мол, його назвали Світозаром.
Спочатку він здобував освіту в гімназії та Духовній семінарії в Сремських Карловцях, а потім закінчив Белградський університет, де навчався на юриста.
У 1909 році Світозар удостоївся дияконської, а потім ієрейської хіротонії. Місцем його служіння став храм у місті Башаїд. Там Святий священнодіяв до 1927 року.
Угодника Божого призначили референтом, а згодом секретарем Святого Архієрейського Синоду СПЦ.
У 1929 році після смерті дружини отець Світозар прийняв постриг у чернецтво з іменем Сава. Бачачи його боговгодне життя, його звели в сан архімандрита й призначили настоятелем Крушедольського монастиря.
У 1934 році Святий сподобився єпископської хіротонії і став вікарним єпископом Сремським.
До 1936 року він виконував обов’язки голови Єпархіального управління архієпископії Белградсько-Карловацької, а пізніше головував Церковним судом архієпископії.
З часом Священномученик зійшов на Горнокарловацьку кафедру з резиденцією в Плашці.
У 1937 році архієрей Сава вніс вагомий внесок у розторгнення Конкордату.
Коли почалася Друга світова війна, Святий перебував на місці свого святительського служіння.
У травні 1941 року в Плашку вторгнулося близько сотні усташів, які діяли під протекцією Італії. Тоді ж єпископа Саву оголосили заручником так званої Незалежної Держави Хорватської.
Також заручниками стали: замісник єпископа Сави, протоієрей Ісе Пейновіч, настоятель Пласької церкви протоієрей Мілан Докмановіч, церковний обвинувач протоієрей Мілан Райчевіч, член Церковного суду ієрей Петро Вучініч, секретар Церковного суду ієрей Боголюб Гаковіч, секретар Єпархіального правління ієрей Мілан Джукіч, парафіяльний священник ієрей Яше Степанов, викладач Закону Божого ієрей Джордже Стояновіч, парафіяльний священник із Лицьких Ясеновців ієрей Станіслав Насаділ.
Невдовзі усташі вторгнулися в резиденцію, вигнали Святого та забрали всі меблі.
Через декілька днів у супроводі усташів у резиденцію прийшов жорстокий кат Йосип Томленовіч.
Усташі наказали віддати всі єпархіальні документи й цінні папери усташському уряду, а угоднику Божому наказали повернутися в Сербію.
Святий відмовився підкоритися такому наказу і сказав, що він легальний єпископ Гонокарловацький і залишити єпархію не може. Також єпископ Сава заявив, що вони з ним можуть робити що завгодно.
17 червня 1941 року єпископа Саву арештували. Також заарештували священників Боголюба Гаковіча, Джордже Стояновіча, Станіслава Насаділа.
Ув’язнених утримували в конюшні Томленовіча, де всіх катували. Особливим знущанням і кепкуванню піддавали архієрея.
19 липня страждальців відвели на вокзал, де вони пробули ніч. При цьому закутому в кайдани Святителю не дозволяли сісти.
Ранковим поїздом арештованих відправили в Госпіч і ув’язнили в місцевій тюрмі. Як і раніше над новомучениками жорстоко знущалися.
У серпні 1941 року близько 2 тисяч сербів, зв’язаних дротом по двоє, вивели з в’язниці в Госпічі та повели до гори Велебіт. Серед них був святитель Сава.
На Велебіті від рук усташів загинуло близько 800 сербів. Хоча немає точних даних про місце й час кончини Святителя, вважають, що він був одним із тих, хто загинув тоді.
Священний Архієрейський Синод СПЦ не раз клопотав про звільнення з рук усташів митрополита Петра та єпископа Сави, але безрезультатно.
Вже після війни в Башаїд, де тривалий час священнодіяв угодник Божий, прибув один чоловік, який був його духовним чадом. Він розповів про благодіяння Святителя щодо нього, а потім розповів, що бачив кончину Святого.
Зі Священномученика заживо здерли шкіру й посипали рани сіллю. Потім його закопали в землю по голову. Після того голову Священномученика ранили залізною ржавою бороною, допоки він не помер.
Що було далі з тілом Святого, той чоловік не знав. Очевидно його кинули в одну з ям, де прийняли мученицьку смерть від катів-усташів православні серби.
Слава Богу вовіки. Амінь.
