Лукава милостиня
Під час Нагірної проповіді Христос промовив і такі відомі слова: «Світильник тілу є око».
Око – це світильник для тіла. Якщо око твоє здорове, то все твоє тіло буде світлим, і ти добре бачитимеш.
«Якщо око твоє лукаве буде», якщо твоє око хворе та сліпе, то й усе тіло твоє «темним буде» — воно буде занурене в пітьму1(Євангеліє від Матфія 6:22-23, третій тиждень після П’ятидесятниці). Що хоче сказати цими простими словами Христос?
Подібно до того, як у темряву занурюється твій погляд, може поринути в морок і твоє серце. А чим викликано це затьмарення? Звісно ж, гріховними пристрастями.
Наприклад, Євангеліст Іоанн наводить такий випадок. Хто любить свого ближнього, той «у світлі перебуває». А хто ненавидить його, той «у темряві ходить», і не знає, куди йде, бо «темрява засліпила очі йому». Йдеться, звичайно, про духовну темряву, яка огортає духовні очі душі2(1Інн. 2:10-11).
Христос тут говорить про інший випадок.
Він називає темрявою, що засліплює очі душі, прихильність до багатства, сріблолюбство, любостяжання.
Темрява, що засліплює очі душі, – прихильність до багатства, сріблолюбство, любостяжання.
Незадовго до цього Спаситель застерігав людей від запеклих спроб розбагатіти. «Не збирайте собі скарбів на землі, – сказав Він, – але збирайте собі скарби на небі. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше»3(Мф.6: 18-21).
Якщо людина прив’яжеться до земних скарбів, вона стане ідолопоклонником. Його ідолом, його богом стануть гроші. Ось чому у Святому Письмі так суворо засуджуються сріблолюбство та любостяжання.
Якщо людина прив’яжеться до земних скарбів, вона стане ідолопоклонником. Його ідолом, його богом стануть гроші.
Перше є коренем усіх лих4(1Тим.6:10), друге — ідолопоклонством5(Кол.3:5; Еф.5:5). І Христос вважає за неможливе служити одночасно двом панам. І Богові, і грошам6(Мф.6:24).
Однак винахідливість, що маскується під благочестя, здатна примирити навіть протилежні речі. Вона шепоче: «Якщо в нас буде багато грошей, ми робитимемо й більше добрих справ».
Винахідливість, що маскується під благочестя, здатна примирити навіть протилежні речі.
Так, «благочестиві» благодійники можуть мріяти про виграш у лотерею, щоб мати нагоду й щось пожертвувати бідним. А ті, хто не шкодує зусиль у гонитві за більшими зарплатами, запевняють, що частину цих коштів спрямують до благодійного фонду. Звучить дуже благородно, чи не так?
Невже Христос цього не знав? Чому ж Він тоді наказав Своїм учням залишити все й піти за Ним, що повторив і багатому юнакові? Чому тоді апостоли були змушені жити в мандрах, відчуваючи потребу, голод, спрагу й будучи вигнанцями суспільства?
І чому ранні християни, натхненні прикладом апостолів, замість того щоб накопичувати, продавали свої землі та будинки, передавали виручені кошти нужденним?
Чому Петро сказав кульгавому від народження, що просив милостиню біля входу до храму: «Срібла та золота немає в мене»7(Дії 3:6), і дав йому щось інше, набагато цінніше? Чому стільки багатих святих роздали своє багатство й добровільно стали бідними?
Христос застерігав Своїх учнів від прагнення багатства, навіть якщо воно маскувалося під благодійність.
Христос застерігав Своїх учнів від прагнення багатства, навіть якщо воно маскувалося під благодійність.
Однак виникає питання: чи справді це так згубно та небезпечно?
Історія Євлогія, колись благочестивого бідняка, є яскравою пересторогою. Знайшовши великий скарб, він змінивсявся до невпізнання. Перебрався до столиці, купив величезний палац і почав жити у великих розкошах. Він зовсім забув про співчуття до бідних, став жорстоким. Але, за Божим попущенням, Євлогій втратив все й знову пізнав нужденність. І тоді він знову згадав про жебраків і навернувся до Бога.
Думаєш, що багатство не вплине на тебе?
Послухай святих: «Наскільки можеш, живи в бідності та смиренні», щоб скоріше тобі була потрібна допомога від інших 8(«Отечник», гл. 47-49)[.
Сьогодні це важко піддається розумінню.
Але Христос наполягає. Прихильність до накопичення багатства засліплює, затьмарює душу. Тільки визволення від неї повертає світло.
Прихильність до накопичення багатства засліплює, затьмарює душу.
Священник Димитрій Бокос
