У 1689 році благочестивому священнику Іоанну Іллічу Уманову з’явився чудотворний образ Богоматері. Це сталося за двадцть верст від міста Охтирка Харківської губернії, у нещодавно виниклому селі Каплунівці, на річці Хухрі, де мешкав ієрей Іоанн.
8 вересня, в день Різдва Богородиці, він бачив уві сні старця, який сказав йому, що через три дні до нього прийдуть три іконописці: один 70-ти, інший 80-ти, третій 90 років. У того третього старець наказав узяти зв’язку ікон, сім верхніх повернути іконописцю, а восьму, яка буде Казанською, залишити в себе. За виконання вказаного священникові обіцяно було від Богоматері милість і благодать.
Після того сну священник Іоанн постив та щодня звершував Літургію. Третього дня, повертаючись із церкви додому, він побачив трьох старих іконописців, які йшли до нього.
Він запросив їх до себе, радо прийняв, потім у старшого взяв зв’язку ікон, і восьма, як було уві сні передбачено, виявилася Казанською.
Іконописці на знак подяки за гарний прийом хотіли віддати ікону задарма й ледве погодилися взяти за неї 15 копійок. Після того вони продовжували свій шлях.
Отець Іоанн Уманов поставив ікону в себе в кімнаті й удень і вночі теплив перед нею свічку.
У ніч на третю неділю він побачив уві сні Діву надзвичайної краси, яка, доторкнулася до нього рукою та сказала:
– Ієрею Іоанне, не змушуй Мене бути в твоїй храмині, а віднеси в Мою церкву!
Церква в Каплунівці була на честь Різдва Богоматері.
Коли священник Іоанн прокинувся, келія його осяявалася яскравим світлом.
Він зібрався з духом, підійшов до ікони й побачив, що з очей лику Богоматері струмками стікають по дошці сльози.
Він негайно зібрав народ, розповів про походження ікони та про події останньої ночі. Ікону після молебню урочисто перенесли в храм, де вона прославилася чудесами. Відповідно до назви села її почали називати Каплунівською.
Отець Іоанн довго ще після тих подій служив у селі й утішався славою ікони, яка дедалі зростала.
Під час Північної війни шведський король Карл ХІІ, діставшись із Іваном Мазепою до Каплунівки, розташувався там на відпочинок і зайняв будинок отця Іоанна.
Кілька солдатів Карла хотіли підпалити церкву, але дрова, якими вони обклали храм, не загорялися.
Карл бачив усе це з вікна й попросив у Мазепи пояснення того, як це люди не можуть підпалити храм.
Мазепа сказав, що храм, імовірно, охороняє Богоматір, оскільки там перебуває Її ікона, яку визнають чудотворною.
Шведський король наказав привести до себе кого-небудь із каплунівських жителів.
Знайшли одну людину в лісі, й Карл почав розпитувати її, де стоїть Петро з військами. Той відповів, що в Харкові. Потім Карл запитав, чи тут ікона Богородиці. Дізнавшись, що її забрали в армію, він сказав Мазепі:
– Церкви й без ікони не могли підпалити, а де буде Вона Сама, там, напевно, доведеться нам дуже погано.
Перед початком Полтавського бою Петро І наказав носити Каплунівську ікону по лавах війська з молитвою.
Потім після битви священника Іоанна з іконою витребували до Москви й звідти вже відпустили зі святинею додому.
Цар Петро зробив на ікону срібну визолочену ризу з дорогоцінним камінням і срібний ковчег.
У 1744 році в Харкові було складено розповідь про Каплунівську ікону на підставі відомостей, отриманих від священника Іоанна Уманова. Пізніше до неї додали відомості про подальші знамення та зцілення від ікони.
