Головне преображення людини
За давнім переказом Господь Іісус Христос преобразився за сорок днів до Своїх страждань.
Спочатку День пам’яті Преображення припадав на лютий, але Церква перенесла святкування на серпень, оскільки лютневе святкування співпадало б зі Святою Чотиридесятницею — часом Великого посту, покаяння та скорботи.
Свято ж Преображення Господнього сповнене іншої духовної радості: в ньому Церква споглядає славу Спасителя та пророкування майбутнього віку.
На 14 вересня/27 вересня припадає Воздвиження Хреста Господнього – день, коли Церква знову згадує страждання та хресну смерть Спасителя.
Оскільки Преображення відбулося за сорок днів до розп’яття, Святі отці, відрахувавши сорок днів від Воздвиження, встановили святкування Преображення на 6 серпня (19 серпня за новим стилем).
Господь знав, що наближається час Його страждань і смерті. Знав і неміч людського серця: учні, побачивши приниження Христа, Його наругу, страждання та хресну смерть, могли похитнутися у вірі. Тому Спаситель перед Хрестом виявив їм Свою Божественну славу.
Він ніби заздалегідь відкрив їм завісу над тією таємницею, яка мала відбутися на Голгофі, щоб вони зрозуміли: Христос іде на страждання не через неміч, не тому, що виявився переможеним ворогами, але добровільно, з любові до людського роду.
Преподобний Єфрем Сирін каже: «Господь явив їм Царство Своє перш за… наруги Свої та честь Свою перш за безчестя Свого, щоб, коли буде взятий і розіп’ятий юдеями, знали вони, що розіп’ятий не через неміч, а з власної волі Своєї, добровільно, для спасіння світу».
У цьому полягає глибокий зв’язок між Фавором та Голгофою. Не можна відокремити славу Преображення від Хреста. Той самий Христос, Який на Фаворі просяяв Божественним світлом, через деякий час буде обпльований, побитий і розіп’ятий. Але саме Фавор відкриває учням справжній зміст Голгофи: за зовнішнім приниженням Спасителя перебуває незмінна Божественна слава.
На гору Фавор Господь звів лише трьох учнів – Петра, Якова та Іоанна. Не випадково серед них не було Юди.
Блаженний Феофілакт Болгарський говорить: «Владика Христос не взяв дванадцяти учнів на гору, тому що Юда не був гідний своїми зрадницькими очима бачити славу преображення Христового».
Преподобний Іоанн Дамаскін каже: «Безбожні не побачать слави Твоєї, Христе Боже».
Але якби Господь узяв усіх апостолів, крім Юди, то цей останній сповнився би гнівом і ненавистю не тільки до Христа, а й до всіх апостолів.
Блаженний Феофілакт додає: «Якби Господь залишив під горою одного Юду, а інших узяв би з Собою, то деякі люди могли б говорити, що саме ця обставина поранила серце Юди та змусила звернутися до думки про зраду свого Владики».
Чому ж Господь узяв із Собою саме Петра, Якова та Іоанна?
Петро насамперед сповідав Христа Син Божий: «Ти — Христос, Син Бога Живаго». Тому йому належало побачити підтвердження свого сповідання у славі Преображення.
Він взяв Якова, оскільки перш за все він мав померти за Христа, випити чашу Його та хреститися Його хрещенням: «І вбив (Ірод) Якова, брата Іоаннового, мечем».
Іоанн, цнотливий і найчистіший орган богослов’я, мав стати особливим свідком Божественної слави Сина Божого й згодом сповіщати світові: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог».
За законом трьох людей було достатньо, щоб засвідчити одкровення слави Божої, і, за словами святого Прокла, вони «духом представляли в особі своїй і усіх інших апостолів».
Господь звів учнів на високу гору. Блаженний Феофілакт Болгарський каже: «Він зводить їх на високу гору, щоб показати, що той, хто не піднесеться над земним, недостойний таких небесних споглядань і спасіння».
Стомлені від шляху та нічної молитви, апостоли заснули. Коли ж вони прокинулися, побачили Господа в славі, а поруч із Ним – Мойсея та Іллю, які розмовляли з Ним. Перед учнями постали представники Закону та пророків. Мойсей, померлий і похований, і Ілля, який не зазнав смерті, свідчили про владу Христа над життям та смертю.
Святитель Іоанн Златоуст каже, що вони постали для того, щоб показати, що «Христос має владу над життям і смертю, панує над небом і землею».
Преподобний Єфрем Сирін каже: «Радістю наповнилися пророки й апостоли, що зійшли на гору, — раділи пророки, бо побачили тут Його людство, якого раніше не бачили; раділи апостоли, бо побачили тут славу Його божества, якого раніше не розуміли… Таким чином, гора являла собою Церкву, тому що Іісус поєднав на ній два заповіти, прийняті Церквою, і показав, що Він є Подавцем обох».
Особливо важливо, що в момент з’явлення слави Христової Господь продовжував говорити з пророками про Свої майбутні страждання.
Людська думка прагне відокремити славу від хреста, радість від скорботи. Але в Євангелії вони пов’язані. Фавор не скасовує Голгофу, а одкровення Божественної слави зміцнює учнів перед випробуваннями.
Людська думка прагне відокремити славу від хреста, радість від скорботи. Але в Євангелії вони пов’язані. Фавор не скасовує Голгофу, а одкровення Божественної слави зміцнює учнів перед випробуваннями.
Саме тому Петро, коли перебував у невимовному захопленні, сказав: “Добре нам тут бути”. Йому хотілося залишитися на горі, де немає ні страждання, ні страху, ні майбутньої Голгофи.
Проте Господь не дозволив учням залишитись на Фаворі. Вони ще мали зійти з гори та йти за Христом шляхом, який вів до Єрусалиму й Хреста.
Так і в житті християнина бувають хвилини духовної радості та втіхи, коли Господь іноді дає людині пережити втіху, духовну радість, особливу близькість до Бога. Однак, ці стани не є метою самі по собі.
Після Фавора людина має знову повертатися до своїх обов’язків, боротьби зі своїми пристрастями, до терпіння, до служіння ближнім. Фаворська радість дається для зміцнення на шляху, а не для того, щоб людина ухилялася від хреста.
Фаворська радість дається для зміцнення на шляху, а не для того, щоб людина ухилялася від хреста.
Коли ж Петро казав: «Добре нам тут бути», пролунав голос Небесного Отця: «Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління; Його слухайте». Ці слова безпосередньо стосуються і кожного з нас. Христос має бути не лише предметом нашого шанування, а й Господом нашого життя.
Христос має бути не лише предметом нашого шанування, а й Господом нашого життя.
“Його слухайте” – означає приймати Його слово навіть тоді, коли воно суперечить нашим бажанням; прощати, коли хочеться мститись; змирятися, коли хочеться звеличитися; терпіти, коли хочеться тікати від скорботи; мовчати, коли хочеться засудити; робити добро, коли воно залишається непоміченим.
Людина часто хоче преобразити своє життя, не преобразивши саму себе. Вона хоче змінити обставини, людей навколо себе, умови свого життя, але не помічає того, що головне джерело безладу перебуває у його серці.
Людина часто хоче преобразити своє життя, не преобразивши саму себе. Вона хоче змінити обставини, людей навколо себе, умови свого життя, але не помічає того, що головне джерело безладу перебуває у його серці.
Тому свято Преображення Господнього нагадує не лише про велику подію на горі Фавор. Воно нагадує кожному християнину необхідність жити так, щоб серце його поступово звільнялося від усього, що віддаляє його від Бога. Не шукати особливих духовних станів і не чекати нагороди за свою працю, але зі смиренням робити те, що наказав Господь, пам’ятаючи: «Ми раби нічого не варті, тому що зробили, що мали зробити»1(Лк. 17:10).
І якщо людина, не дивлячись на свою неміч, день за днем намагається зберігати вірність Христу, кається в падіннях, бореться з гріхом, прощає ближніх і виконує заповіді, тоді поступово відбувається головне преображення — преображення її внутрішнього життя дією Божої благодаті.
