День пам’яті мучеників Марина й Астерія

7/20 серпня Православна Церква вшановує пам’ять мучеників Марина й Астерія.

Святий Астерій жив у Римі під час правління нечестивих імператорів Валеріана (253–260) і його сина Галлієна (260–268).

 Він був доброчесним вельможею, користувався прихильністю імператорів і, не дивлячись на гоніння на християн, не приховував своєї віри в Істинного Бога.

Якось Мученик прибув у палестинське місто Кесарію Филиппову, яку фінікійці називали Панеадою. Місцеві жителі мали звичай звершувати біля джерела, що витікало з гори Панеас й, очевидно, було витоком річки Йордану, язичницьке торжество.

У визначений день вони приносили бісівську жертву, яка ставала невидимою, оскільки біс, який там перебував, забирав її і ховав від людських очей. Язичники визнавали те великим чудом.

Астерій був присутнім на нечестивому святкуванні та тужив душею через душевну сліпоту людей. Він звернувся з молитвою до Господа та попросив Його вигнати нечистого духа.

Господь послухав Свого угодника, й сила Божа вигнала біса. Дивне зникнення жертв припинилося, і язичники вже не збиралися до джерела.

У той час жителем Кесарії Палестинської, що розташовувалася на березі Середземного моря і в древності називалася містом або баштою Стратона, був багатий та знатний воїн Марин. Він вірував у Господа Іісуса Христа й вирізнявся доброчесністю.

Полкові товариші Марина після смерті сотника захотіли, щоб він зайняв його місце. Однак інший воїн, який сам хотів стати сотником, доніс на Святого судді Ахесу. Він сказав йому, що Марин не приносить жертви богам й імператорським зображенням.

Святого одразу ж викликали до судді, перед яким він назвав себе християнином. Ахес наказав Святому упродовж трьох годин обрати життя або смерть: звершити язичницьке жертвоприношення або померти за християнську віру.

Тоді до Марина прийшов єпископ Фетеїк, взяв його за руку й повів у храм Божий. У святому вівтарі він вказав Мученику на Євангеліє та на воїнський меч, що висів у Святого на поясі.

Архіпастир сказав воїну Христовому, що він може обрати носити меч, щоб тимчасово служити царю земному, або покласти душу за ім’я Небесного Царя, яке написане в Євангелії, й царювати з Ним вовіки.

Воїн Христа простягнув руку до Євангелія та поцілував його. Єпископ Фетеїк сказав Марину приліпитися всією душею до Бога й, зміцненому Його силою, прийняти те, що обрав.

Після того Святий знову постав перед суддею та почав голосно прославляти ім’я Христа й ганьбити язичницьке нечестя.

Суддя засудив Мученика до страти; його обезголовили за містом.

Очевидцем мученицької кончини Марина став Астерій, що в той час прибув у Кесарію Палестинську. Він загорнув чесне тіло Святого своїм дорогоцінним вбранням і на плечах відніс до могили та поховав із честю.

За це діяння Астерія схопили й також обезголовили.

Кончина угодників Божих настала в 260 році, коли імператорський престол унаслідував Галлієн. Валеріана ж за пролиття християнської крові покарав Бог. Він потрапив у полон до перського царя Саворія, який використовував його як підніжку для того, щоб сісти на коня. При цьому Саворій ні за які багатства не погоджувався відпустити Валеріана з полону.

Згодом із римського імператора перси привселюдно здерли шкіру та посипали його сіллю. Так злий загинув злою смертю.

Галлієн побачив у страшній смерті батька Божу кару й видав указ припинити гоніння на християн. Марин та Астерій постраждали за віру, коли імператорський указ ще не досягнув Кесарії Палестинської.

Слава Богу вовіки. Амінь.