Смиренномудрість творить чудеса
Апостол Павло у своєму посланні до Римлян (12: 8) закликає тих, хто слухає: «Хто обдарований умінням утішати – втішай; якщо роздаєш, роздавай у простоті; якщо начальник, начальствуй зі старанністю; якщо благодійник, благодій з радістю».
Тобто «той, хто має дар переконувати людей до чесноти та до застосування Божественних істин, які відкриває пророк, а пояснює вчитель, нехай продовжує займатися розтлумаченням. Той, хто має схильність роздавати майно бідним, нехай робить це з простотою, не виставляє свої справи на показ і без користолюбних розрахунків.Тому, кому був доручений нагляд і піклування про будь-яку добру справу, нехай займається цим охоче й старанно.
Святитель Іоанн Златоуст навчає нас:
«Давайте будемо скромні, смиренні та поблажливі. Тому що Христос благословив таких перш за інших, кажучи: “Блаженні вбогі духом” (Мф. 5, 3). А ще Він сказав: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11, 29). Він омив ноги учням саме для того, щоб подати нам приклад смиренномудрості».
У «Скитському патерику» ми читаємо:
«Авва Іоанн Колов говорив: “Смиренномудрість і страх Божий вищий за всі чесноти”.
Якось він запитав відвідувачів, хто, на їхню думку, продав Йосипа.
Один із них відповів:
–Браття його.
–Не браття, – сказав старець, – але його велика смиренномудрість. Хіба він не міг, коли його продавали, підняти свій голос і закричати, що він їхній брат? Однак він промовчав і дозволив передати себе в руки купців. І смирення поставило його в Єгипті правителем.
Іноді він повторював:
–Які ж ми, люди, дурні! Ми викидаємо найлегший вантаж, визнання своєї помилки та слова «вибач мені», і навантажуємо себе найважчим вантажем — виправданням.
Сам авва Іоанн був настільки смиренний, що отці говорили про нього:
–Ніхто в нашому скиті не зрівняється смиренням з Коловим: ми всі разом узяті мізинця його не варті.
–Смиренний, навіть якщо творить чудеса, все одно не вірить своєму помислу.
У Йорданії жив один дуже простий священник, який творив чудеса. Він читав молитви над хворими людьми та тваринами, й ті одужували. Навіть мусульмани, які страждали на якусь недугу, приходили до нього, і він зцілював їх.
Перед служінням Божественної Літургії цей священник випивав щось гаряче із сухариком і після того цілий день нічого не їв.
Чутка про те, що він їсть перед Божественною Літургією, дійшла до Патріарха, і той викликав його до Патріархії.
Не знаючи, навіщо його викликали, священник прийшов до Патріархії й разом із іншими відвідувачами чекав на виклик у приймальні.
Надворі стояла страшна спека, вікна були зачинені віконницями, і крізь дірочку в приймальню пробивався сонячний промінь. Прийнявши промінь за натягнуту мотузку, священник, який обливався потом, зняв із себе рясу та повісив її на промінь.
Побачивши те, люди, які сиділи в приймальні разом із ним, були вражені.
Хтось із них пішов до Патріарха й сказав: “Священник, який снідає перед Літургією, повісив свою рясу на сонячний промінь!”.
Патріарх покликав його до себе в кабінет і почав розпитувати:
–Ну, як твоє життя-буття? Чи часто служиш Літургію? Як ти до неї готуєшся?
–Та як, – відповідає йому священник, – спершу вичитую Утреню, потім роблю поклони, потім готую чай, їм щось легеньке та йду служити.
–Навіщо ж ти їси перед Літургією?– Запитує Патріарх.
– Якщо, – відповідає той, – я трошки перекушу перед Літургією, то після споживання Святих Дарів Христос опиниться зверху. А от якщо я їм після Божественної Літургії, то Христос опиниться знизу.
Виявляється, він снідав перед Літургією з добрим помислом!
– Ні, – каже йому Патріарх, – це неправильно. Спершу споживай Святі Дари, а потім трохи поїси.
Священник зробив Патріарху поклін і зі смиренням прийняв сказане.
Не дивлячись на те, що той священник досяг такого високого устрою, що творив чудеса, він прийняв сказане йому просто. Свавілля у нього не було.
А якби він вірив своєму помислу, то міг би сказати: “Та хто він такий, щоб вказувати мені – тому, хто зцілює людей і тварин і творить чудеса! Мені краще знати, коли їсти, а коли – споживати Святе Причастя!”
