Джерело всіх лих
Пригадайте, браття, що коли Адам ще не згрішив, тоді й звірі служили та підпорядковувалися йому, і він давав імена їм, як рабам своїм; а коли він заплямував лице своїм гріхом, тоді звірі не впізнали його та з рабів зробилися його ворогами.
І як домашній пес служить тому, хто годує його, боїться його та тріпоче перед ним, а якщо раптом побачить його з лицем, вимащеним сажею або вкритим чужою маскою, то кидається на нього, як на чужого, і збирається розтерзати його, так було й із Адамом: доки він зберігав чистим лице своє, створене за образом Божим, доти звірі підкорялися йому, як раби, а коли він заплямував лице своє непослухом, то вони не впізнали його та почали ворогувати проти нього, як проти чужого.
Таким чином і повстання рабів буває відплатою за гріхи. Праведним був Даниїл, і леви визнали панування його; вони бачили його непричетним до гріха та залишили його непричетним до покарання (Дан. 6:22).
Згрішив пророк, який збрехав, та зустрів його лев на шляху та помер!1(3Цар. 13:24): він заплямував себе брехнею, і лев не впізнав його.
Якщо би побачив у ньому пророка, подібного Даниїлу, то шанував би його, але він знайшов лжепророка, тому напав на нього, як на чужого; владика збрехав – і раб відкинув панування його.
Але що я говорю про зовнішні біди, якщо й саме тіло наше, яке все ж і привітне нам, інколи ворогує проти нас, коли ми згрішимо, то нам гарячками та іншими хворобними стражданнями, і якщо рабство гріха вирішує покарати душу, то вона грішить не тому, що воно (рабство гріха) так цього хотіло, а тому, що робити так було йому треба.
Про це свідчить Христос, який сказав розслабленому: “Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!”2(Інн. 5:14).
Тож, дізнавшися, браття, що війни від домашніх, рідних та рабів, і хвороби тілесні великою мірою бувають за гріхи, будемо викоріняти джерело бід – гріх.
Святитель Іоанн Златоуст
