День пам’яті преподобномучениці Маргарити
9/22 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобномучениці Маргарити (Гунаропуло), ігумені.
Свята Маргарита (Марія Михайлівна Гунаропуло) народилася близько 1865 року та походила з Греції.
До прийняття чернечого постригу вона жила в Києві й була парафіянкою Києво-Георгіївського храму.
Князь Н. Д. Жевахов, який був знайомий зі Святою ще до прийняття нею чернечого постригу, розповів наступне.
Маленька й слабосила Марія Михайлівна мала полум’яну віру та гарячу любов до Бога. Вона зігрівала своєю любов’ю, була поблажливою до людських немощів і не вступала в компроміси зі совістю. Марія належала до тих людей, які все віддають іншим, нічим не користуються від інших і завжди самотні. До таких ідуть, коли виникає потреба, та не помічають, коли нужда проходить.
Згодом угодниця Божа прийняла чернечий постриг із іменем Маргарита й поселилася в жіночій черничій общині «Відрада та Утіха» на станції Лопасні, Серпухівського повіту Московської губернії, якою управляла престаріла графиня Орлова-Давидова. У той час Святій довелося зазнати багатьох випробувань.
У січні 1917 року за клопотанням князя Н. Д. Жевахова Преподобномучениці доручили управління Мензелінським Пророко-Іллінським жіночим монастирем в Уфимській губернії та звели її в сан ігумені.
У Мензелінськ ігуменя Маргарита прибула наприкінці зими. Доручений їй монастир був одним із найбільших жіночих монастирів єпархії.
У ньому були храми Вознесіння та Пророка Божого Іллі, кам’яний собор на честь Тихвинської ікони Богоматері. При монастирі функціонувала церковнопарафіяльна школа. Обитель мала свої фруктові сади, городи й пасіки. У ній діяли ряд майстерень: іконописна, золотошвейна, столярна, кравецька, чоботарська, палітурна, а також фотографія. Для паломників працював готель.
У 1917 році в монастирі подвизалося 50 монахинь і 248 послушниць.
Ігуменя Маргарита проводила строге аскетичне життя і дбала як про зовнішнє упорядкування монастиря, так і про духовний мир його насельниць.
Революційні події 1917 року захопили й Мензелінськ. Коли тривала громадянська війна, Уфимська губернія потрапляла під владу то червоних, то білих.
Згідно з постановою Тимчасового уряду церковнопарафіяльні школи мали перейти у підпорядковування Міністерства народної просвіти.
Ігумені Маргариті вручили запрошення міського голови з’явитися на збори щодо передачі місту церковнопарафіяльних шкіл. Тоді вона в письмовій відповіді обґрунтувала, що оскільки майно й будівля школи належать обителі, в школі вчителюють монастирські послушниці, то школа має залишитися при монастирі. Після того школу дійсно несподівано залишили за монастирем.
У квітні 1918 року матушка Маргарита увійшла до складу Єпархіальної ради. Наступного місяця почався чехословацький бунт.
У липні Уфимська губернія була визволена від більшовиків. Проте на заході губернії тривало протистояння, і Мензелінськ переходив під владу то в одних, то інших.
Насельниця Пророко-Іллінської обителі монахиня Алевтина розповідала, що матушка Маргарита прийняла рішення піти з білими. Коли Свята вже була на пристані, то побачила образ святителя Миколая, який запитав, для чого вона тікає від свого вінця.
Тоді ігуменя повернулася в обитель, розказала про все священнику й попросила заздалегідь приготувати для неї гріб та поховати її після відспівування в день кончини.
21 серпня 1918 року відбувся черговий наступ більшовиків на Мензелінськ. Вони ввірвалися в місто й почали розправу.
21–22 серпня від рук безбожників загинуло 150–200 осіб. Існують відомості, що тоді ж загинула ігуменя Маргарита.
Я. Ф. Остроумов, який брав участь у громадянській війні на боці червоних, повідомив, що приводом до вбивства Святої стало те, що монахині в келіях переховували декількох білих офіцерів.
Князь Н. Жевахов щодо вбивства матушки Маргарити отримав наступні відомості. Йому сповістили, що в жовтні 1918 року більшовики увірвалися в огорожу монастиря та хотіли осквернити храм, але ігуменя стала їм на перешкоді. Вона сказала, що не боїться смерті, бо після смерті стане перд Господом Іісусом Христом, до Якого прагнула все життя.
Також вона сказала, що вбиваючи її тіло, вони убивають свої душі.
Більшовики лаялися і вимагали відкрити храм, але угодниця Божа відмовилася це зробити.
Тоді їй погрозили розправою наступного ранку. Після того ігуменя провела разом із монахинями всю ніч в храмі в молитві та причастилася Святих Христових Тайн. У храмі більшовики її і розстріляли.
Згідно зі свідченнями монахині Алевтини, ігуменя Маргарита прийняла мученицький вінець 9/22 серпня 1918 року.
Наступного дня після того, як білі залишили місто, ігуменю Маргариту арештували під час Богослужіння, як контрреволюціонерку, вивели на паперть і розстріляли. При цьому їй не дозволили причаститися Тіла та Крові Христових.
Тіло Преподобномучениці поховали біля вівтаря храму на честь Вознесіння Господнього.
М. В. Михайлова, дочка мензелінського священника, сповістила, що в 1970-х роках біля закритого на той час собору почали копати яму за вівтарем. Під час роботи наштовхнулися на гріб, в якому знайшли нетлінне тіло монахині з хрестом на грудях. Гріб вирішили не чіпати, а могилу засипали землею. Очевидно, що то були мощі ігумені Маргарити.
Слава Богу вовіки. Амінь.
