Як готуватися до сповіді?

Як готуватись до сповіді?
Ми зазвичай живемо в такій метушні, що нам буває дуже важко зосередитися на своєму внутрішньому душевному стані та сильно відчути свою гріховність.

Щоб допомогти нам у цьому, Церква встановила перед сповіддю говіння, яке полягає в тому, що ми на кілька днів залишаємо свій звичний спосіб життя, постимося, вранці та ввечері відвідуємо богослужіння, читаємо духовні книги та проводимо час на самоті або ще краще з людиною, однаково з нами налаштованою.

Завдяки відвідуванню храму, молитвам і співам, читанню та відчуженості від звичайного нашого життя, ми входимо в новий світ, з величезним переважанням у ньому духовних інтересів.

Ми більше думаємо про Бога та ближче відчуваємо Його в собі, в нашій свідомості ясніше виступає наше внутрішнє життя та його погані, гріховні сторони.

Головна увага в наш час має бути звернена на те, щоб ми жваво відчували велику любов до нас Божу та нашу провину перед Богом.

Тому слід частіше молитися словами царя Давида: «Помилуй мене, Боже, за великою милістю Твоєю! Не відкинь мене від лиця Твого й Духа Твого Святого не відійми від мене. Серце чисто сотвори в мені, Боже, й дух прав онови в утробі моїй» і т. п.

Самозасудження – це перше й головне, з чим ми повинні прийти на сповідь.

Буває іноді, що совість наша одразу вказує нам усі наші духовні виразки. Це буває тоді, коли наша совість є досить чуйною або якщо ми вчинили якийсь особливо тяжкий гріх.

Але іноді наша совість мовчить. Люди неуважні, ті, які не надають сповіді серйозного значення, «відбувають» її легковажно, так і приходять на сповідь, не знаючи, в чому каятися.

І коли духовник звернеться до них із питанням, у чому вони відчувають себе грішними, вони зазвичай відповідають: «Особливо нічим. Грішний, як і всі люди, ділом, словом і помислом».

Відповідь ця показує, що такі сповідники або не мали часу, або полінувалися глибше вникнути в себе, а тому й не помітили нічого особливого.

Вони не випробували своє сумління, що кожен легко може зробити, перевіривши себе за Божими заповідями.

У заповідях ясно вказані обов’язки людини. Не може бути, щоб знайшлася людина, яка ніколи не порушила будь-якої тієї чи іншої заповіді. При уважному розгляді своєї совісті ці порушення виявляються.

Сповідувати треба не тільки особливі гріхи, як деякі помилково думають, але всяку взагалі нечистоту душі, й той, хто щиро усвідомлює цю нечистоту, іноді сильніше уболіває за маленьку провину, ніж інша легковажна людина – за тяжкий злочин.

Сповідувати треба не тільки особливі гріхи, як деякі помилково думають, але всяку взагалі нечистоту душі

Тяжкість гріха значною мірою визначається чуйністю нашої совісті.

Сповідь має бути щирою. Радіти з того, що духівник не спитав про гріхи, можуть тільки люди, які не мають жодного поняття про мету сповіді. Адже якщо гріх прихований, не висловлений на сповіді, це означає, що він у нас залишився.

Щиросердній сповіді заважає іноді помилковий сором – язик не повертається зізнатися в ганебному гріху.

Щоб подолати цей хибний сором, треба твердо пам’ятати, що ми сповідаємося не перед священником, а перед Богом, якому все одно цей гріх відомий.

Щоб подолати цей хибний сором, треба твердо пам’ятати, що ми сповідаємося не перед священником, а перед Богом, якому все одно цей гріх відомий.

Потрібно мати страх Божий! Нехай цей страх змусить нас подолати свій сором перед духівником! Ну, погоримо трошки в соромі, зате сумління буде чисте, й ми будемо чисті перед Богом!

Іноді щиросердній сповіді заважає побоювання, як би сповіданий гріх не став відомий будь-кому з інших людей.

Побоювання це абсолютно безпідставне. Духівник не має права нікому й ніколи відкрити сказане на сповіді. Це – вічна таємниця між тим, хто кається, духовником і Богом!

Деякі, не сподіваючись на свою пам’ять і побоюючись від хвилювання на сповіді забути той чи інший гріх, записують свої гріхи на папірці та з папірця читають своєму духівнику. Такий спосіб сповіді корисний тим людям, які від хвилювання забувають свої гріхи.

Окрім самоосуду та щирості ми повинні принести на сповідь ще щире бажання не повторювати більше скоєних нами гріхів.

Окрім самоосуду та щирості ми повинні принести на сповідь ще щире бажання не повторювати більше скоєних нами гріхів.

Зроблені гріхи повинні здаватися нам огидними, ми струшуємо їх із себе та відтепер хочемо розпочати нове, чисте життя!

І ми повинні непохитно вірити, що Господь у таїнстві сповіді знімає з нас тяжкість і скверну гріха та поставить нас на шлях нового життя.

І ось, прийшовши на сповідь із такою прихильністю серця та сповідавши духівнику щиро, серйозно, скрушно свої великі та малі гріхи, з увагою й з вірою потрібно вислухати читану ним розрішительну молитву. І коли він скаже: «Так, я, недостойний ієрей, владою Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від всіх гріхів твоїх», ви відчуєте приплив незвичайної радості та свіжості, відчуєте, що відвалився від вашого серця важкий камінь скверн, що лежали на ньому, й що ви стали новою, чистою людиною. Минуле відійшло від вас, починається зоря нового життя!

Таке відчуття завжди буває у тих, хто попрацював над собою в дні говіння й із вірою та розчуленням серця приніс свою сповідь.

Ієросхимонах Сергій (Четвериков)