Велика таємниця. Оповідання для дітей

Непосильне запитання

Задовго до Різдва Христового в Сицилії був правитель на ім’я Гієрон. Він мав при своєму дворі мудреців, серед яких особливо вирізнявся Симонід.

Одного разу Гієрон сказав йому:

 — Симоніде! Прояви свою мудрість, поясни мені, що таке Бог.

 — Важке запитання ти пропонуєш мені, володарю, — відповів мудрець. — Дозволь мені день-другий подумати.

 — Добре, — погодився Гієрон.

Минуло два дні. Прийшов до царя Симонід і замість відповіді просить подумати ще чотири дні…

Пройшло чотири дні, а Симонід запросив нової відстрочки.

 — Дозволь, владико, ще вісім днів терміну.

Гієрон насупився.

 — Ти жартуєш, Симоніде. Мабуть, незабаром ти станеш просити шістнадцять днів на роздум, а потім і тридцять два. Коли ж ти нарешті даси мені остаточну відповідь?

 — Ти відгадав, владико, — спокійно сказав Симонід. — Пройшло б вісім днів, я став би просити шістнадцять, потім тридцять два, а там шістдесят чотири і так далі, усе подвоюючи термін — без кінця. Що ж стосується відповіді, то мені здається, я вже дав тобі її.

 — Як дав? — здивувався Гієрон. — Ти нічого ще мені не сказав про Бога, а усе просив продовжити час на роздуми.

 — Оце і є моя відповідь, — сказав мудрець. — Твоє питання, володарю, не під силу нікому. Що більше над ним розмірковуєш, то менше розумієш. Це — все одно що гора. Здалеку дивишся — і та здається громадою, а чим ближче підходиш, тим вона все більше височіє і росте, і ти перед нею відчуваєш себе таким маленьким, жалюгідним, нікчемним. І якщо гору не обхопити та не прикрити рукою, як же ти хочеш, володарю, розумом охопити Того, Хто створив і гору, і людину?!

Зрозумів Гієрон слова Симоніда, благоговійно підняв очі до неба і прошепотів:

 — Так. Таємницю Бога до кінця пізнати людським розумом неможливо!

Якось у ту землю приїхав грецький учитель Солон, що мав славу людини мудрої та справедливої.

Крез покликав учителя до себе.

Сидячи на троні та вказавши на своє розкішне вбрання, цар запитав Солона:

 — Чи бачив ти що-небудь прекрасніше?

 — Звичайно, бачив, — відповів Солон, — павичів, півнів, фазанів, які виграють такими різноманітними та яскравими барвами, що ніяке мистецтво не може зрівнятися з ними.

Промовчав Крез і подумав: «Напевно, треба показати йому значно більше, щоб його здивувати».

Довго показував Крез Солону свої багатства та вихвалявся, скількох ворогів побив, скільки земель завоював, а потім запитав:

 — Ось ти, Солоне, довго на світі прожив, багато різних земель обійшов; скажи мені, кого ти вважаєш найщасливішою людиною?

 — Найщасливішою я вважаю одну людину в Афінах, — відповів Солон.

Здивувався цар: він думав, що мудрець неодмінно його назве найщасливішою людиною, а Солон сказав про якусь звичайну людину.

 — За що ти його так шануєш? — запитав Крез.

 — За те, — відповів Солон, — що цей чоловік усе життя трудився, задовольнявся малим, хороших дітей виростив, своєму місту чесно послужив і хорошу пам’ять по собі залишив.

Вислухав це Крез і сказав:

 — Невже ти моє щастя вважаєш мізерним, а мене, царя, навіть не хочеш порівняти з тим простим чоловіком?

 — Бідний часто буває щасливішим від багатого. Ніяка людина до смертного часу свого не повинна вважати себе щасливою, — відповів Солон.

Не сподобались Крезу слова мудреця, і він відпустив Солона, не повіривши йому.

Через деякий час дізнався Крез, що на нього йде війною цар Кір. Вийшов Крез назустріч Кіру з великим військом, але вороги були сильнішими. Розбивши його військо, вони ввійшли в столицю, де почали грабувати багатства Креза, вбивати жителів, палити й спустошувати місто.

Один воїн схопив самого Креза, хотів уже його заколоти, та син царя кинувся захищати батька та закричав:

 — Не чіпайте його, це цар Крез.

Воїни зв’язали Креза та повели до свого царя. Кір, який святкував перемогу, не став і говорити з Крезом, а наказав його стратити.

На міській площі воїни склали велике вогнище, поставили на нього царя Креза, прив’язавши до стовпа, й запалили вогонь.

Поглянув Крез на своє місто та на свій палац, пригадав слова грецького вчителя й заплакав. Тільки й спромігся промовити:

 — Ох, Солоне, Солоне!

Навколо вогнища стояли воїни, прийшов і Кір подивитися на страту. Почув він слова Креза, але не зрозумів їх, тому наказав звести Креза з вогнища та розпитати, про кого той говорить.

Крез відповів Кіру:

 — Я пригадав ім’я одного мудрого чоловіка. Велику він мені правду сказав, дорожча ця правда за всі багатства, за всю нашу царську славу.

І переказав Крез Кіру свою розмову з Солоном.

Ця розповідь зворушила серце царя Кіра. Подумав він, що й сам є просто людиною, а через те не знає, що його чекає в майбутньому. Помилував Кір Креза і подружився з ним.

Колись у Данії царював король Канут, якого називали «великим владикою морів».

Одного разу Канут стояв на морському березі, оточений своїми придворними. Вони звеличували могутність короля, говорили, що він справедливо зветься володарем морів і що для нього немає нічого неможливого на землі, тому що він всемогутній.

Вислухавши ті слова, король сказав:

 — Принесіть мені моє крісло та поставте тут, на краю скелі.

Крісло принесли, цар сів і знову почав дивитися на море.

Тим часом здійнявся вітер, і хвилі з шумом набігали на берег.

 — Не смій підходити до мене, море! — грізно крикнув Канут.

 — Адже воно повинно виконати мою волю, чи не так? — запитав цар придворних.

Ті мовчки поклонилися царю на знак згоди.

 — Підійдіть до мене, друзі, ближче.

Придворні підійшли.

А буря на морі ставала все сильнішою та дужчою. Хвилі, як скажені, кидалися на берег. Боязких придворних охоплював страх, але відійти вони не насмілювалися, а король сидів і начебто нічого не бачив. Але от одна хвиля так сильно вдарилася об берег, що облила всіх водою.

Придворні закричали зі страху та відскочили назад.

 — Як ви можете, стоячи поруч мене, боятися моря? — запитав цар. — Хіба не самі ж ви сказали, що я — владар морів і вітрів?

Придворні мовчали.

Тоді Канут підвівся і, вказуючи на себе, сказав:

 — Дивіться — це ваш король.

Потім, піднявши руки до неба, додав:

 — А там ваш Бог… Якби Канут був насправді всемогутнім володарем моря, тоді воно корилося б йому. Є тільки єдиний Істинний і Всемогутній Бог, Якому підкоряються і вітри, і моря, і люди, і все, Ним створене.