Залишитися на виноградній лозі та принести плоди
Давайте, дорогі мої, вийдемо за межі великих міст, у сільську місцевість, не просто щоб подихати чистим повітрям, а щоб навчитися чогось. Давайте завітаємо до районів, де вирощують виноград.
Зараз у нас період збирання врожаю. Усі встають рано-вранці, йдуть на виноградники та збирають виноград зі співом на устах. Наповнюють кошики, переносять їх туди, де відбувається віджимання, і так створюється солодкий напій, світлий, як бурштин, або червоний, як кров.
Саме його будуть пити люди в дні радості, як каже псалмоспівець: «І вино радує серце людини» (Пс. 103:15). Його питимуть хворі, щоб зміцніти, старі — щоб збільшити свої сили.
Його візьме і священник для Таїнства Євхаристії, де воно стане Кров’ю Христовою. Однак, на жаль, цей же напій стає причиною падіння для алкоголіків, призводячи до сп’яніння та злочинів.
Дивіться: те саме творіння стає для одних священним приношенням для Божественної Літургії, а для інших — знаряддям зла. Чи винне у цьому вино, сам напій?
Винна людина, яка неправильно використовує дари Божі.
Але чому я говорю про виноградну лозу та вино? Тому що сьогодні Євангеліє пропонує нам роздуми про виноградник. Як сказано в казці, один господар «насадив виноградник, обніс його огорожею, викопав у ньому точило (=давильню), збудував вежу» (Мф. 21:33).
Природа – це дзеркало, що відбиває безмежну мудрість і силу Творця. Наше сприйняття всього сущого залежить від того, як ми дивимося на світ, у тому числі й виноградник.
Так, любитель природи буде зачарований його зеленню, смаком вина та почне влаштовувати фестивалі, присвячені виноробству (є пророцтво про те, що настане час, коли справжні свята будуть скасовані, а їхнє місце займуть мирські, «диявольські» урочистості).
Однак, якщо ти розглядатимеш природу без Бога, то побачиш лише її зовнішні прояви. Християнин же, завдяки світлу Євангелія, здатний побачити у виноградній лозі глибший духовний зміст.
Євангельське вчення відкриває нам, що за видимою виноградною лозою таїться лоза іншого, духовного порядку. Згадайте, коли єпископ звершує Божественну Літургію, то наприкінці Трисвятого він виходить із вівтаря з дикірієм і хрестом у руках і каже: «Прізрі с нєбєесе, Боже, і віждь, і посєті виноград сєй…» (Пс. 79:15-16).
Що то за виноград? «Лоза обрана», як каже пророк Ісая (Іс. 5:2), це народ Божий, Ізраїль. Цей народ користувався піклуванням Господа і бачив багато чудес, ідучи пустелею під проводом Мойсея.
Наприкінці свого життя Мойсей попередив Ізраїль: послух Богові та Його заповідям підніме їх над усіма народами, тоді як непокора призведе до поразки1(див. Втор. гл. 28).
Однак, не дивлячись на ці попередження, народ виявив невдячність і гріховність, що особливо яскраво проявляється в службах Великого тижня, і став родом лукавим і розбещеним. (Сьогодні деякі сучасні богослови, на чолі з одним професором університету, закликають забути про ці події, щоб «не образити Ізраїль». І що ж нам тоді робити? Якщо ми піддамося, то дійде до того, що одного разу вони нам запропонують увінчати Юду вінцем!).
Іудеї вчинили найстрашніший злочин із усіх, що коли-небудь чинилися на землі: вони розіп’яли Сина Божого! Тому на них чекає покарання. Як ми сьогодні чули: «Злих зле погубить їх»2(Мф. 21:41) . Цей народ був виноградною лозою, яка замість того, щоб приносити виноград, виростила тернину, і тому він був відкинутий, а його місце посіли інші.
Хто ж є новою лозою? Це християнський народ, Церква Христова. Коли ти, християнин, увірував і хрестився, ти став частиною цієї лози, укорінившись у винограднику Христа. Кожен із нас — гілка на цій лозі.
Але ціль посадки лози не тільки в тому, щоб вона росла та зеленіла, а в тому, щоб вона приносила плоди. Саме тому виноградар доглядає її: обробляє землю, обрізає та поливає. Якщо ж лоза не приносить плодів, він вириває її разом із корінням. Вона не приносить користі, й на її місці він садить іншу.
Всі ми, браття, куштуємо та знаємо, який плід приносить виноградна лоза. Так само й кожен християнин покликаний приносити свої плоди, адже він подібний до дерева.
Які ж це плоди? Ви питаєте мене, безплідного?
Запитайте краще за апостола Павла. Відкрийте Послання до Галатів, розділ 5, вірш 22. Прочитайте, які плоди духовної людини, того, хто увірував у Христа і зробив серце своє храмом, обителлю Святого Духа. Отже: «Плід духу: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, помірність».
Перший плід – любов,
другий – радість,
третій – мир,
четвертий – довготерпіння,
п’ятий – добрість,
шостий – милосердя,
сьомий – віра,
восьмий – лагідність,
дев’ятий – помірність.
Чи маємо все це?
Любов. Усвідом, що ти не єдиний на Землі. Важливо думати про інших. Якщо твої думки зосереджені виключно на собі, то в тобі нема істинної любові. А коли відсутня любов, цариця всіх чеснот, разом з нею зникають і її супутники.
Тобто це:
• Відсутня радість. Чи помічав ти, що багато людей зовні веселяться та регочуть, але в їхній душі немає справжньої радості, а серце сповнене смутку?
• Відсутність миру. Церква закликає нас до молитви про мир, що виходить згори («про мир»), «про мир усього світу» й бажає «мир усім». Народи проводять наради, переговори про мир. Але де мир? Він нагадує нам голуба, посланого Ноєм із ковчега, який кружляв у пошуках притулку, але так і не знайшов місця, де можна було б сісти на землі.
• Відсутність довготерпіння. Серце має бути великодушним, здатним до терпіння та прощення всіх. Однак найчастіше воно виявляється вузьким, сповненим ненависті та бажання помсти. Замість довготерпіння панує дріб’язковість.
• Замість доброти – недоброзичливість, а замість милосердя – злість. Ми не відчуваємо радості, коли бачимо, як інша людина досягає успіхів. Натомість ми поводимося як мандрівник, який перебуває на кораблі, що потрапив у шторм. Усі — близько п’ятисот чоловік — мають потонути, а він заліз на щоглу та радіє, що спочатку потонуть інші, а він піде під воду останнім.
• Відсутність віри, довіри. На жаль, і це втрачено.
Кому тепер можна довіряти? Що лишилося священним? Шлюб? Але й він сьогодні перетворений на жалюгідну подобу.
Пророк Єремія застерігає: чоловіки, сережіться жінок, жінки — чоловіків, батьки — дітей3(див. Єр. 9:4).
• Чи залишилася ще лагідність? На совісті неспокійно, а душі запеклі.
• І, нарешті, помірність, з якої сьогодні сміються. О, юні, не скидайте вуздечки, подібно до неприборканих коней! Скуштуйте насолоду плодів стриманності з Христового древа.
Де ж у результаті всі ці плоди? Ми залишилися безплідними.
І я питаю: чому виноградник Христа не приносить урожаю? Ти, брате мій владико, з золотою митрою та палицею, підіймаєш руки й кажеш: «…і посєті віноград сєй, і утвєрді», а що ти зробив для цієї лози? Проповідники, священники, ченці, релігійні громади – де ваші дії? Наша Батьківщина стала виноградником без огорожі, і «лісовий вепр (дикий кабан) підриває його»4(Пс. 79:14).
* * *
Часто, мої брати, виноградники вражає хвороба — борошниста роса. Бог у Второзаконії говорить: «Народе Мій, якщо ти послухаєш Мене, то будеш благословенний; якщо ж не послухаєш, то садитимеш виноградники і не з’їси жодної грона»5(див. Втор. 28:30).
Прокляття на виноградники, прокляття на оливкові дерева, прокляття на землю. Чому прокляття? Тому що ми безбожні й зневажаємо Бога.
«Який відсталий чернець!» – скаже дехто.
Нехай мене називають відсталим: я відкидаю безбожний прогрес і залишаюся з Христом, моїм Господом. Я вірю, що за лихами стоїть покарання Боже: «Злих зле погубить їх». А ми, як говорилося, — виноградні лози. Бог насадив нас, щоб ми приносили плоди – добрі справи, справи любові, взаємодопомоги, співчуття, милосердя, справи Христові. Бо «віра без діл мертва є»6(Як. 2:17).
Наша віра вимагає справ любові як підтвердження. Де ж наша діяльна любов?
Брати, настав час для покаяння. Якщо ми не покаємося, то й до нас буде застосовано слово: «Злих зле погубить їх».
Навіть каміння, яким ми ходимо, перетворяться на змій, щоб пожерти нас. Всі, незалежно від становища чи походження, покаймося та житимемо за Євангелією Христа, Йому ж слава й держава во віки! Амінь.
† Митрополит Флоринський Августин (Кантіотіс)
