Я буду з тобою, нічого не бійся!

Це відбулося в роки місіонерського служіння в Африці приснопам’ятного ієромонаха Косми Григоріатського (+ 1989), якого зараз називають афонським просвітителем Африки.

Уявіть собі, що ми з вами перебуваємо в мальовничому селі в Заїрі (сучасне Конго). Все потопає в пишній тропічній зелені. Ось бананові дерева, які схиляють свої гілки, посипані стиглими плодами, а там вдалині, поряд із солом’яною хатиною, гордо височить прекрасна фінікова пальма.

Старий заїрець із задумливим і скорботним виглядом сидить біля своєї хатини, пожовуючи гілочку цукрової тростини.

«Чому Христос не прийме мене таким, як я є? — тихо шепоче старий із зітханням. — Ну й що, що в мене дві дружини та двадцять дітей, народжених ними? Я хочу стати християнином! Хреститись у Православну віру! Але отець Косма сказав ні! Христос не захоче прийняти багатоженця…».

Увечері, за вечерею біля багаття, він скликав на сімейну раду обох своїх дружин та всіх своїх дітей.

Він розповів їм про свої думки та про своє священне бажання охреститися й стати православним християнином, а також про ту жахливу перешкоду, яка заважає йому досягти цієї мети. Він будь-що хоче прийняти Православ’я. Це гаряче бажання не залишає його ні на мить! Сльози котяться по його темному зморшкуватому обличчю.

У його старому, змученому серці відбувається велика боротьба. Він має зробити жахливий вибір! Нарешті він знайшов істинного Бога й повірив у Нього всім серцем. Але, з іншого боку, він дуже любить обох своїх дружин, і йому не під силу вирішити, з якою треба розлучитися.

І ось він ставить це питання своїй сім’ї, насилу стримує сльози: «Від якої дружини мені відмовитись? Я не можу вирішити”.

Цього вечора діти мовчки зібралися у своєму кутку та лягли спати голодними, відмовившись від звичайних витівок і розваг.

Старий заїрець всю ніч не міг знайти собі місця та перевертався з боку на бік на своїй солом’яній підстилці.

Він знову й знову чув голос священника, який відповів йому категоричною відмовою й сказав, що таким є непорушний закон Православ’я.

Його щуплі плечі здригалися від нестримних ридань. Його губи вперше в житті прошепотіли молитву, він повторював найсолодше ім’я Іісуса Христа, Який у ту саму мить нечутно схилився над його узголів’ям і, уважно вислухавши його потаємне бажання, негайно поспішив йому на допомогу.

Раптом у йому на серці стало легко, ніби заспокоїлася буря, що бушувала в ньому, й вщух ураган помислів, що його пожерали!

Його вірні супутниці сиділи за порогом хатини в яскравому світлі африканської місяця й не говорили одне одному ні слова.

Молодша, на ім’я Жермена, задрімала, притулившись до фінікової пальми, її лице було в сльозах. Раптом, чи то уві сні, чи наяву, вона побачила перед собою Розіп’ятого на Хресті — незнайомого їй раніше, а тепер такого близького Іісуса.

Він сказав їй проникливо й рішуче, торкаючись найпотаємніших струн її змученого серця: «Справжня любов невіддільна від жертви. Ось чому ти бачиш мене на Хресті. Бути православним християнином означає розіп’яти своє тіло з пристрастями та пожадливістю, відмовитися від своїх гріховних, неправильних бажань. Слово “я” та слово “хочу” повинні підкорятися слову “треба”.

Я знаю, що ти любиш його більше за іншу. Іди, біжи прямо зараз! Я буду з тобою, нічого не бійся! Кожен твій крок буде благословенний, і Я захистю тебе від усякого зла! Нагорода за цю жертву буде великою! Повір мені, хоч ти зі Мною й не знайома. Якось і ти будеш разом зі Мною… у раю…».

Жермена прокинулася вкрай схвильована та схопилася з місця. Вона вирішила. Надворі світало. Жінка поспіхом увійшла в хатину, витерла сльози та ніжно потрясла за плече чоловіка, що дрімав.

«Я йду, — сказала вона. — Бо так треба. Я не можу боротися з Христом, Якого ти любиш, і з величезною силою, яка йде від Нього. Тепер ти зможеш стати Його учнем… Я йду назавжди! Хай буде Його свята воля!» — прошепотіла її добра, світла душа.

Прощання супроводжувалося сльозами печалі та радості. Вона забрала дітей і зникла у лісі, просто зникла.

Яка рішучість! Яка велич! Який дорогоцінний дар вона поклала до ніг Господа, ця мужня жінка, яка з болем у серці пішла в невідомість, позбавивши себе затишної домівки!

Старий, здивований і втішений, що все вирішилося без його участі, негайно вирушив до батюшки та розповів йому про те, що сталося.

Після щирої, гарячої сповіді він прийняв Святе Хрещення, а потім причастився Святих Христових Таїн. Його найбільше бажання здійснилося. Він відчував, що душа його ожила, відродилася духовно, й твердо вирішив відтепер дотримуватися всіх Божих заповідей.

Наступного дня після Хрещення відбулося православне вінчання. Як раділи та веселилися всі жителі того маленького заїрського села!

Проте шляхи Господа незбагненні! Через три дні після Хрещення Христос несподівано покликав його на небеса. Він упокоївся! «Блаженні, що вмирають у Господі»¹(Об’явл. 14, 13).

Ця звістка облетіла все село, як блискавка. Він відійшов так раптово… несподівано для всіх… На всіх  справив неперевершене враження добрий вираз обличчя новоприставленого, його добра й спокійна посмішка. Ангели, посоромивши демонів, піднесли цю чисту душу до Божого престолу для життя вічного в Царстві Небесному.

Дізнавшись про те, що сталося, друга дружина разом із дітьми повернулася додому. Вони теж охрестилися в православному храмі, й почали жити разом, у своїй рідній хатині та допомагали один одному й тепер уже дотримувалися заповідей Христових.

Священне Світло, яке засяяло тієї великої ночі над їхнім будинком, залишалося незгасним. Він став для них маяком на шляху надії та порятунку.

Джерело