День пам’яті преподобного Антонія Новгородського
17/30 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Антонія Леохновського, Новгородського
Святий Антоній народився в 20-х роках XVI сторіччя. Він походив із боярського роду Веніамінових. Антоній виховувався в благочесті й ще в дитинстві був схильним до подвижництва.
Заради безмовного життя Антоній потай покинув рідний дім і близьких та поселився в Новгородській області в урочищі Пустош Рублево на березі озера Ільменю. Там Святий викопав у горі невелику печеру, де подвизався в пості й молитвах.
Для забезпечення своїх потреб в їжі він розчистив ліс і зробив город. Їжу святий Антоній вживав у невеликій кількості тільки після заходу сонця; часто Преподобний зовсім нічого не їв.
Спав Святий на голій землі, а під голову клав дерев’яну колоду, причому не раз протягом ночі вставав на молитву.
Близькі Антонія тужили за ним і розшукували його. Якось сестри подвижника дізналися про місце його перебування і прийшли в Рублевську пустинь. Вони зі сльозами кликали свого брата, але він не вийшов до них.
Під час своїх пустельницьких подвигів Святий молив Господа про те, щоб Він удостоїв його стати монахом.
І ось, одного разу в день свята Вознесіння Христового Антоній побачив Ангела, який повелів йому йти на місце, що називається Леохново.
Подвижник послухався ангельського повеління, прийшов у Леохново. Там його постриг у чернецтво без зміни імені ієромонах відлюдник Тарасій. Разом преподобні побудували храм, який був освятили на честь Преображення Господнього. Так отримала свій початок Леохновська пустинь.
Туди почали приходити всі, хто бажав подвизатися під керівництвом Антонія. Згодом кількість монахів в обителі становила близько 50 осіб.
Святий мудро керував братією, повчав її простими, але повними глибокого змісту словами та власним прикладом. Преподобний першим приходив у храм на Богослужіння й останнім виходив із нього, виконував в обителі чорні роботи, іноді пік хліб та готував їжу. Після щоденних праць часто він проводив ночі в молитві.
Святий Антоній отримав від Господа дари прозорливості та звершення чудес.
Так, будучи на далекій відстані, Преподобний сповістив своєму келійнику про загибель багатьох православних під Оршею.
Одного разу в Леохновській обителі загорівся дах над трапезною, а сильний вітер спрямовував полум’я на сусідні келії. Наляканий келар поспішив повідомити про це ігумену Антонію.
Тоді Святий помолився Богу й сказав келарю не боятися, бо Всемилостивий Господь не засмутить їх понад міру. Тоді напрямок вітру змінився, а пожежа припинилася.
Якось одного молодого пастуха, що пас овець поблизу обителі, вжалила змія, і він помирав. Тоді раптом до нього вийшов преподобний Антоній і силою Христовою зцілив його. Потім Святий викрив юнака в тому, що напередодні той продав вівцю бідної вдови, а нещасній жінці сказав, що вівцю з’їв вовк.
Вражений чудом і прозорливістю Преподобного, юнак покаявся у своєму гріху, пообіцяв повернути вдові вкрадене й щороку віддавати обителі та убогим десяту частину від свого стада.
У глибокій старості Антоній наблизився до своєї кончини. Саме в той час шведські війська почали спустошувати Новгородські землі. Тому митрополит Ісидор заради безпеки Святого викликав його з декількома учнями в Новгород.
Там старець захворів і почав із радістю готуватися до смерті. У день свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього після причастя Тіла й Крові Христових преподобний Антоній віддав душу Господу.
Перед кончиною Святий передрік, що його тіло буде почивати в Леохновській обителі. Помер подвижник на 86-му році життя близько 1612 року. Його тіло поховали в Новгороді біля церкви на честь святого апостола та Євангеліста Луки.
Під час свого нашестя шведи спалили монастир Преподобного й убили монахів, які не встигли втекти.
Коли вороги залишили Новгородський край, на попелище рідної обителі повернувся улюблений учень Антонія Григорій. Він поховав тіла вбитої братії, спорудив собі келію і біля неї каплицю.
Через декілька років після того преподобний засновник обителі з’явився своєму учневі та наказав піти в Новгород до Митрополита та старійшин, щоб вони перенесли його мощі в Леохново. Те видіння повторювалося тричі.
Тоді Григорій переказав повеління Антонія новгородському митрополиту, і чесне тіло Святого витягли нетлінними з землі та урочисто перенесли на місце його подвигів. У той час молитвами Преподобного прозріли сліпці Іосиф і Стефан.
Згодом Леохновська обитель була відновлена та проіснувала до другої половини XVIII сторіччя. У 1764 році вона припинила своє існування, а монастирські храми перетворили в парафіяльні.
Під час пожежі в 1788 році дерев’яні монастирські будівлі згоріли, а на їхньому місці спорудили кам’яну церкву на честь Преображення Господнього. Там і поклали чесні мощі Святого, які почивають під спудом на тому місці й нині.
Слава Богу вовіки. Амінь.
