Молитва разом із дітьми

Як прищепити дітям бажання молитися?

З таким питанням часто-густо підходять батьки — і маленьких дітей, і великих. Відповідь на це запитання проста: ніяк. Ми можемо показати, розповісти, навчити, поділитися своїм досвідом, а бажання має народжуватися вже з глибин серця та від зустрічі з Богом.

Хочеться згадати чудовий твір блаженного Августина під назвою «Сповідь», де він яскраво описує свою зустріч із Богом і свою молитву. І ось там якраз і показується, як відбувається ця зустріч і як же зароджується бажання молитися. А прищепити дітям це бажання, насильно змусити їх, або ось таким чином навчити не вийде — це велика кропітка праця, коли ми передаємо своє сердечне тепло, і свою любов до Бога, і бажання молитися своїм дітям.

Як молитися разом із дитиною?
Почати молитися разом із дитиною. Нехай це буде загальносімейна справа, де перед Богом збираються всі разом і великі, і маленькі. Якщо сім’я живе разом із бабусею, можна з бабусею разом стати, помолитися. Молитовне правило не повинно бути довгим  — вичитування канонів, акафістів, правил ранкових і вечірніх. Це має бути особлива мала сімейна молитва, з особливим правилом, відповідно до віку дітей.

Дуже важливо пояснити зміст основних молитов, тобто про що ми молимося. Тут можуть виникнути проблеми, труднощі у самих батьків, бо іноді питаєш: а що в цій молитві, про що ми молимося. І виходить, що людина не розуміє — там, якийсь гріх у якому, вона кається щодня на вечірньому правилі: «мшелоімстві», або ще щось, іноді не розуміючи.

Ну, треба читати — я й читаю. А хто розбиратиметься, хто дізнаватиметься та розумітиме, що це таке? І тому нам потрібно спочатку розібратись самим, а потім розповісти про це дітям. Якщо важко, можна переглянути переклад молитов — їх досить багато, або підійти до священника на приході й попросити розповісти: «Батюшко, а от у цій молитві про що йдеться, а що тут головне, а що це означає?». Священник розповість вам, а ви вже поділіться своїм досвідом із дитиною.

Постійність у молитві дітей
Звичайно, діти спочатку забуватимуть про молитву. Важливо нагадувати дитині про молитву спокійно, лагідно, терпляче, десь прикладом: ходімо, помолимося разом; десь жартом: ну, про тебе Господь уже, мабуть, зовсім забув, так давно ти до Нього не звертався.

Якщо дитина забула помолитися, не варто робити з цього трагедію, не треба її лаяти, і тим більше карати. Невільник – не богомольник. Потрібно, щоб це було добровільно. Ну, забув і забув — десь можна пожартувати, десь можна так тихо сказати:  я так засмутився, я помолився, і думав — ти теж про це помолишся. Але лише так. Говорити, що дитина погана, якщо вона не молиться, ні в якому разі не потрібно.

Священник Микита Заболотнов

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)