Як молитися за ворогів, якщо це вороги Церкви?
Відповідь на це питання варто почати з думки про те, а чи може взагалі православний християнин мати ворогів?
Читаючи праці святих отців, ми бачимо, що по-справжньому віруюча людина за визначенням не може ворогувати проти когось, адже в християнському розумінні кожна людина, незважаючи на рівень її духовності, – це насамперед образ Божий. Крім того, християнство є релігією, що заснована на принципі любові. Любов не до обраних людей, але до всього людства. Отже, не тільки до тих, хто ставиться до нас добре, але й до тих, хто ставиться до нас погано.
Святий праведний Іоанн Кронштадтський в одному із своїх щоденників писав: «Помолися за ворога і побачиш, як добре тобі буде, як ти заспокоїшся, як буде тобі легко. Гірка, як смерть, ворожнеча. Будемо ухилятися ворожнечі, як отрути зміїної. Тримаймося любові, бо солодка любов». І далі той самий подвижник молиться Богу такими словами: «Господи, насади і стверди в мені почуття щирої доброзичливості до всіх людей. Навіть до моїх ворогів. Навіть до ворогів віри. Відкрий очі їх сердець. Хай побачать правоту нашу, нехай приймуть Православ’я віри і єдиним серцем, і душею нехай прославлять Тебе, єдиного в Трійці нашого Бога. Хай не творять нам зла. Нехай не противляться нам у праведних справах наших. Нехай прославиться ім’я Твоє, Господи, в усіх народах і племенах людських».
Подібні слова можемо зустріти й у спадщині преподобного Силуана Афонського, який наставляє своїх читачів: «Якщо хто вас ображає, або зневажає, або забирає щось ваше, або жене Церкву, моліться Господу, говорячи: «Господи, всі ми творіння Твоє. Пожалій рабів Твоїх і наверни їх на покаяння”. І тоді відчутно носитимеш у душі своїй благодать».
З історії Церкви ми знаємо, що віряни завжди молилися навіть за ту владу, яка була відверто богоборчою. У церковній традиції споконвіку звучить молитва «про Богом бережену країну, владу та воїнство її», незалежно від того, як ця влада ставиться до самої Церкви.
Святий апостол Павло у своєму Посланні до римлян недвозначно говорить: «Кожна душа нехай буде підкорена вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуюча ж влада від Бога встановлена. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому встановленню. А ті, хто чинить опір, самі засудять себе» (Рим. 13:1–2).
Розмірковуючи над цими словами, преподобний Анастасій Синаїт пише: «…Коли ти бачиш недостойного й поганого або царя, або начальника, не дивуйся, але знай і віруй, що за беззаконня наші ми віддані у владу такого тирана». Таким чином, на думку святого отця, той факт, що іноді народ опиняється під владою негідного начальства, має своєю головною причиною, насамперед, негідність самого народу, який у результаті отримує собі таку владу, яку заслужив. А отже, спочатку потрібно молитися Богу про виправлення свого життя й лише потім – про виправлення та напоумлення влади.
Коли ті чи інші церковні автори пишуть про ворогів Церкви, то варто передусім розуміти на їх місці тих, хто вчить урозріз тверджень та офіційно визнаної думки Церкви. А це насамперед єретики та розкольники. Як ставитися до них? Відповідь на це питання ми також можемо знайти у спадщині Святих отців.
З житія преподобного Паїсія Великого пам’ятаємо, як одного разу, коли преподобний молився Господу за свого учня, який став богоборцем, він почув голос Христа: «Паїсіє, що ж ти молишся за того, хто зрікся мене?». Але Паїсій відповів: «Господи, ти Милостивий, пробач його». І тоді, згідно з текстом житія, Господь сказав подвижнику: «О Паїсіє, ти уподібнився мені любов’ю».
Церква завжди наполягала на одній дуже важливій істині: ненавидіти можна лише гріх людини, але не саму людину. Про це дуже добре говорить один із ранньохристиянських авторів: «Будь лагідним до тих, хто помиляється, і суворим до помилки».
Виходячи з усього вищесказаного, ми бачимо, що маємо молитися за всіх людей, а значить і за тих, хто ставиться вороже до нашої віри та нашої Церкви. Ми повинні пам’ятати, що вороги Церкви ніколи не зможуть знищити її, як би вони цього не хотіли, тому що Церква – це не людська організація, а Божа установа, містичне тіло Самого Господа нашого та Спасителя Іісуса Христа.
Однак своїми вчинками вони можуть завдати шкоди людському суспільству, місту або навіть усій країні, де подібні беззаконня відбуваються. Адже, по суті, людське суспільство є єдиним організмом. І якщо отрута богоборства потрапляє в один орган, отруєння та пов’язані з ним болючі відчуття мимоволі передаються всім іншим органам, і тоді неминуче страждає все тіло.
З цього випливає, що ми повинні молитися Богу не тільки за себе, а й за тих, хто намагається боротися проти Церкви всіма силами, щоб Господь навчив їх і навернув до пізнання Істини, тому що тільки в такому випадку все наше суспільство стане кращим і ближчим до Бога.
Диякон Андрій Музольф
