Дитяча віра Діви Марії

Ми звикли цю Діву Марію сприймати як Мати Божу, бо Вона і цікавить нас у цьому сенсі, але так не було завжди. Бо до події Благовіщення це була проста єврейська дівчинка з глухого містечка Назарет, що загубилося між схилів напівязичницької Галилеї. Стала Вона ж Богоматір’ю, коли сказала: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38). І саме про цю дівчинку хотілося сказати кілька слів, бо, як вже згадувалося, сприймаємо ми Її як Богородицю, але Їй спочатку належало стати Нею.

Що ж зробило просту дівчинку Марію – Богоматір’ю, чому Господь обрав саме Її? Багато людських переказів пояснюють цей факт, але це лише перекази – людські припущення та вигадки, і до них ми маємо ставитися, як до припущень і вигадок, а не як до беззаперечної істини, яким є Слово Боже, і саме в ньому можемо знайти відповідь.

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8), – от чому Бог обрав Її, от чому вона не злякалася архангела Гавриїла, от чому Вона повірила йому. «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3), – казав учням Христос, і саме Марія в найбільшій мірі у своєму житті втілила цей Божий принцип. Вона по-дитячому повірила Ангелу Господньому, довірилася Господу.

Багато хто вважає, що Вона, на відміну від більшості юдеїв, розуміла, знала, що прийдешній Месія буде «муж скорбот, що пізнав болісті» (Іс. 53:3), а не славетний Переможець римлян, приходу якого так очікували юдеї. Та не знала Вона цього наперед, взагалі, синонімом віри є довіра, а не знання. «А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм» (Лк. 2:19), – хіба людина, яка знає наперед, буде пам’ятати слова, зберігати їх у своїх найпотаємніших кутках? Звичайно, ні. Іісус залишався для Неї загадкою до самого кінця, до Голгофи і славного Свого Воскресіння. Лише в день П’ятидесятниці Дух Святий розкрив для Неї, як для інших людей, що зібралися в той пам’ятний день разом, усю премудрість Божого задуму. Тоді Вона стала такою, якою ми звикли бачити Її. Але шлях Марії почався само зі слів: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38). Амінь.

Михайло Лукін