До чого нас готує страсний тиждень
До чого нас готує Страсний тиждень
Останній тиждень перед святом Пасхи, Воскресінням Христовим, називається Страсним. Страсний – від слова «страсть», що в перекладі з церковнослов’янської означає «страждання». Церква згадує страждання і смерть Господа Ісуса Христа – кульмінацію Його місії, тому богослужіння Страсного тижня несхожі ні на які інші.
Хроніка страждання
Жодне слово і дія Господа Ісуса Христа не випадає з уваги. Богослужіння відтворюють події останніх днів земного життя Спасителя практично буквально. Кожен день Страсного тижня називається Великим.
Усе починається в неділю увечері, напередодні Великого понеділка. У храмі читається фрагмент 21-го розділу Євангелія від Матфея (Мф. 21:18-43), що оповідає про висушення Христом пишної листям, але безплідної смоковниці. Безплідне дерево – символ старого Ізраїлю, що не приніс гідних плодів покаяння. У цьому ж фрагменті вірні почують притчу про двох синів, один з яких обіцяє виконати прохання батька, але в результаті не робить цього; інший же, навпаки, спочатку відмовляє батьку, але потім, одумавшись, виконує (Мф. 21:28-32). І притчу про злих працівників винограднику, які спочатку б’ють і вбивають слуг, посланих хазяїном, щоб забрати врожай, а потім вбивають і самого сина хазяїна (Мф. 21:33-43). Син хазяїна – це Христос, знехтуваний і засуджений на смерть.
Символом Великого понеділка є старозавітний праведник Йосиф, із заздрості проданий своїми ж братами в єгипетське рабство (Бут. 37:1-28).
У Великий вівторок вірні почують продовження настанов Спасителя в Єрусалимському храмі: притчі про десять дів, про таланти, розповідь про друге пришестя Господнє (Мф. 24:36-26:2). Цими євангельськими фрагментами Свята Церква особливо закликає вірних до духовного пильнування, до доцільного використання здібностей і сил, що даровані нам, особливо на справи милосердя.
Велика середа – спогад зради Іуди, одного з дванадцяти учнів Христа, що обіцяв первосвященикам і книжникам єрусалимським вказати місце, де вони зможуть узяти Ісуса Христа під варту, не боячись народу (Мф. 26:14-16; Мк. 14:10,11; Лк. 22:3-6; Ін. 18:2,3). Цього дня на літургії Ранішеосвячених Дарів востаннє прозвучить молитва преподобного Єфрема Сирина «Господи і Владико життя мого…» із земними поклонами, які після цього припиняються аж до вечерні свята П’ятидесятниці – Святої Трійці. Виключення робиться тільки для земних поклонів перед Плащаницею, яка виноситься на центр кожного храму у Велику п’ятницю.
Великий четвер – спогад Тайної вечері і встановлення Таїнства Євхаристії (Мф. 26:17-30; Мк. 14:12-36; Лк. 22:7-39; Ін. 13-17). Тайна вечеря стала останньою передсмертною трапезою Господа з учнями. Важливо ще і те, що це була пасхальна трапеза, яку здійснював увесь ізраїльський народ на спогад звільнення з єгипетського рабства (встановлення старозавітної Пасхи і особливі звичаї, що звершувалися тільки цього дня описані в 12-му розділі біблійної Книги Вихід). Але Господь звершує не лише Пасху Старого Завіту. Ми читаємо в Євангелії: «І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається» (Мк. 14:22-24). Це – початок Пасхи новозавітної. Господь віддає Своє життя, Тіло і Кров за життя світу. У Великий четвер звершується літургія святителя Василія Великого. Більшість вірних намагаються причаститися за цією літургією, тому причасників у Великий четвер буває особливо багато.
Передчуття світанку
У Великий четвер прийнято звершувати чин омивання ніг. Як Господь на Тайній вечері омив ноги учням, явивши Своє упокорювання і жертовну любов (Ін. 13:3-17), так і архієрей, символ Христа, омиває ноги дванадцяти священикам. Чин омивання ніг виник у VІ-VІІ віках в Єрусалимі, де богослужіння Страсного тижня носили особливо яскравий і виразний характер, поширившись потім на всю Церкву.
Увечері у Великий четвер звершується абсолютно особливе богослужіння – Спогад Святих рятівних Страстей Господа нашого Ісуса Христа. У всіх храмах читаються дванадцять Страсних Євангелій – фрагментів з усіх чотирьох євангелістів, що оповідають про узяття під варту, засудження на смерть, розп’яття і поховання Господа Ісуса Христа.
І от Церква входить у Велику п’ятницю. Цього дня не звершується Божественна літургія і не буває причащання – Сам Господь приніс Себе в жертву за нас (виключення робиться тільки для свята Благовіщення, якщо воно співпаде з Великою п’ятницею). У храмах звершується винесення Плащаниці (зроблений з матерії великий прямокутник з вишитим або живописним зображенням Господа Ісуса, Який лежить у труні). Увечері в п’ятницю звершується чин поховання Спасителя. Наприкінці цього богослужіння духовенство, за яким йдуть усі вірні, обносить Плащаницю навколо храму. Згадується поховання Господа Ісуса праведними Йосифом Аримафейським і Никодимом – членами синедріону (найвищого органу влади в Іудеї того часу) і тайними учнями Христа.
Але от настає і Велика субота. Господь перебуває в гробі, але вже близький пасхальний світанок. У храмах темні покриття змінюються білими. Звучать недільні співи, що оповідають про перемогу Христа над пеклом і смертю. Цього дня в древній Церкві звершувалося хрещення дорослих, що увірували. Церква приймала своїх нових чад, що омилися від гріхів у хрещальній купелі, і розпочали нове життя з Богом. Адже гріб Спасителя став не лише місцем поховання, але і колискою нового життя, що дароване людському роду Воскреслим Господом.
Без терміну давності
Страсні богослужіння – не просто спогади древніх подій. Страсний тиждень – це дотик до вічності. Бог зійшов до нас, щоб звести нас до Себе, розділити з нами Своє життя і блаженство. На хресті Він віддає Своє життя за всіх нас. Христос простягнув на хресті Свої пречисті руки, немов обійми, готові прийняти кожного.
