Велика П’ятниця – любов до смерті
Розділи … Євангелія, що присвячені останній бесіді Господа з учнями, неможливо читати спокійно.
Натхненно, на останньому найвищому градусі, палко, знову й знову, наполегливо – одне і те ж, про одне і те ж: “Я і Отець – одне, і ви – в Нас, ми разом, ми єдині, ви вже не учні, але друзі Мої. Молитва Отцю про них. Про малих цих (чи міг Він не знати їхні гріхи та неміч, чи міг не знати, що прийде мить, і заклякнуть, і будуть боятися, і розгубляться? – Євангеліє свідчить: знав, усе знав, але, проте, любив до смерті).
Молитва, яку ми так звично називаємо «первосвященницькою», багато хто автоматично уявляє, ніби, просто так священник повинен, за статутом, молитися про парафіян. Але це слова великої самовідданої любові, вдячності й тріумфування:
«І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов,
в них була, і Я в них» (Інн. 17:26)!
Як часто у безладі буднів, у пануючій різноманітній злості дня, ледве втримуючи під натиском вітрів миттєвостей орієнтири, де в нас верх, де низ, де право, де ліво, ми, християни, члени Його Церкви, забуваємо ось про це просте: основа Церкви – любов, по ній дізнаватимуться, що ми – Його учні.
…ми, християни, члени Його Церкви, забуваємо ось про це просте: основа Церкви – любов, по ній дізнаватимуться, що ми – Його учні.
Так, догмати, канони, таїнства – усе це важливо, але все це має сенс, тільки якщо є ця любов. Усі зусилля нечистого духу, що воює як окремо проти всякої християнської душі, так і проти співтовариства вірних у цілому, спрямовані саме на це – згасити Дух через зубожіння любові.
Усі зусилля нечистого духу, що воює як окремо проти всякої християнської душі, так і проти співтовариства вірних у цілому, спрямовані саме на це – згасити Дух через зубожіння любові.
І коли ми у Велику П’ятницю стоїмо у храмі перед розп’яттям і слухаємо похоронний спів, не даремно відчуваємо тугу та порожнечу усередині, не даремно соромимося підняти очі на Розіп’ятого: згадуємо любов, якій ми завдали болю, шкоди, – своїм егоїзмом, байдужістю, неувагою, великою кількістю наших гріхів.
Любов до ближнього – не до «взагалі» ближнього, не до «людства», а до ближнього, який поруч: чоловік, дружина, діти, друг, подруга, теща, бабуся та багато інших. Саме в цій любові зароджується та росте і любов до Бога та, яку ми так часто декларуємо й проповіддю та якою навчилися вражати малих цих, про яких сказано: “що зробили для них – то зробили Мені” (Мф. 25:40).
Любов до найближчих, є настільки жертовною, що віддає усе, що має; любов, що неминуче страждає та вмирає за тих, кого любить, тому вона не може не перемогти смерть.
Особисті, кровні стосунки любові, її пристрасність, її ревнощі (от Він, Бог-ревнитель, що так часто вражає нас Своєю суворою поведінкою тих, хто читає Старий Заповіт!); світло цієї любові, неминуче, услід за обраним колом найближчих любимих, просвітлює та животворить далі й далі, усі племена і народи, увесь всесвіт. Саме це мав на увазі Оріген, коли сказав: «Церква Христова народжена на Голгофі витоками крові та води».
Священник Сергій Круглов
