Велика Субота
Нинішній день став колись днем рішучої та остаточної боротьби, боротьби не на життя, а на смерть між двома царствами – царством пітьми і зла та царством добра і світла. Сатана, осоромлений Іісусом Христом у пустелі, до теперішнього часу встиг розпалити серця ворогів Спасителя найсильнішою проти Нього злістю – до такої міри, до якої людина сама по собі ніколи не в змозі дійти.
Вороги Христові підпали впливу духу злоби, а їхня лють проти Господа Іісуса Христа вийшла за межі не лише помірності та пристойності, але й здорового глузду. Помер Христос на Хресті й похований; і, здавалося б, чого їм ще треба, коли вони досягли своєї мети? Але злість їхня на цьому не заспокоюється, вона і Померлому не дає спокою, ображаючи Його, називаючи перед Пилатом обманщиком, для запевнення чого на Його гріб накладають печатку та ставлять біля нього варту.
Але печатка та варта не могли утримати Життєдавця; тоді злість людська прибігає до підкупу, дає вартовим гроші – аби лише вони не говорили правди, вирішує, таким чином, не лише поглумитися над правдою взагалі, а Божественною особливо, але й вступити в пряму боротьбу з нею.
Далі вже йти нікуди: мати всі докази істинності Воскресіння Христового і в той же час докладати всіх зусиль до того, щоб не допустити оголошення цієї істини в народі, – що може бути мерзотніше за подібний вчинок!
Поки злість людська так глумилася над вищою правдою та любов’ю, у той самий час Син Божий остаточно вражав одвічного ворога нашого – диявола – і всю темну силу його. Лукавий, почувши з Хреста крик Єдинородного: “Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?” (Мф. 27:46) у своєму божевільному засліпленні подумав: “Якби Цей Іісус був Єдинородний Отцю, то Отець не залишив би Його”. Тому сатана вже торжествував, передчуваючи, що він от-от прийме до себе на вічне проживання в пеклі душу Цього Праведника.
Але доки він так тріумфує у своєму затьмаренні та засліпленні, темниці пекла раптом освітлюються і перед сатаною і всією темною силою, з’являється Єдинородний Син Божий.
Обімліла сила ворожа, побачивши Іісуса Христа, зрозуміла свою помилку. Любов Божественна восторжествувала нарешті над злістю сатанинською. Сатана, побачивши себе і все своє полчище зв’язаним, побачивши в’язнів, які виводяться з темниці в райські обителі, сильно затремтів і жахнувся.
Згадуючи сьогодні сходження Спасителя світу в пекло та визволення Ним звідти всіх старозавітних праведників і саму перемогу над пеклом, ми повинні, дорогі браття і сестри, радіти, бо нині смерті святкуємо умертвіння, руйнування пекла, життя вічного початок.
Ми повинні завжди радіти о Господі, бо Христос – наше сподівання та надія наша – і в цьому, земному, житті, і в Житті Майбутньому, за Його обіцянкою: “Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку” (Мф. 28:20). Амінь.
Архімандрит Кирил (Павлов)
