Велика Субота підводить підсумок Великому посту

Субота перед Пасхою – один із найпрекрасніших днів у році. Це особливий день: ще піст, але в душі, як зоря займається свято. Вже куплені паски, вже ми думаємо, з ким ми їстимемо паску.

У книзі Буття субота була встановлена як день спокою й тиші. Цей день присвячувався Богу. Відкладалися всі турботи, і душа, що звільнилася, спрямовувалася до Бога.

Але йшов час, і ставало очевидно, що людині не вистачає сил йти до Бога всім своїм єством. І тоді Богом було прийняте рішення зробити крок назустріч людині. Господь зробив крок у світ, щоб виконати те, що шукав і хотів вкрасти у Раю Адам – стати, як боги.

Творець, зглянувшись над людиною, вирішив змінити світ і саму людину. Бог ризикував, створюючи людину та роблячи її подібною до Себе. І тепер, побачивши неміч природи людей і їхнє розслаблення, Він приймає парадоксальне рішення – дати ще один аванс людству.

Взявши на Себе плоть людини, Він кардинально змінює її головну якість – здатність до богоуподібнення. Тепер Бог не стоїть зовні, а Сам входить у людину Своєю Плоттю та Кров’ю. Якщо ми читали в Псалтирі, що людина “мало чим менша за ангелів”, то тепер ми бачимо, що Пресвята Діва прийняла в себе не віртуальний або проектований образ Божий, але прийняла в себе всього Сина.

Услід за Нею й ми самі, сталі здатні бути причасниками Бога. Наша міра уподібнення Богу збільшилася до абсолютного максимуму. Більше Богу нічого дати людині.

Якщо загальний тон самосвідомості старозаповітної людини був образом раба, то людині Нового Заповіту була запропонована роль друга:

“Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам… Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду та будете Моїми учнями… Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого” (Інн. 15:2,8,15).

Для цього було потрібне кардинальне перевлаштування всієї конструкції світу, аж до глибин пекла.

Господь не лише зробив крок назустріч блудному сину, але запропонував вийти йому самому назустріч Богу. Без бажання самої людини, без зусиль зробити цей крок нічого не станеться.

У давнину Великий піст служив часом підготовки народу до хрещення. І у Велику Ссуботу люди в білому одязі ставали в центрі храму.

Вони, як і ми зараз, чули оповідання про створення і розвиток світу. У цих оповіданнях розказана історія стосунків Бога та людини. П’ятнадцять паремій проводять наш розум через тисячі років і ставлять його перед словами, що читаються під час хрещення:

“Невже не знаєте, що всі ми, хто хрестилися в Христа Іісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали. Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою смерті Його, то повинні бути з’єднані й подобою воскресіння” (Рим. 6:3-5).

Тобто Господь пропонує нам сплести наше життя з Його життям як нитки однієї тканини.

Господь пропонує нам сплести наше життя з Його життям як нитки однієї тканини.

Нам пропонуються божественні права, пов’язані з божественною відповідальністю. Усе це разом забезпечує нам безсмертя та вічне блаженство, подібне до спокою й блаженства Самого Бога.

Нам пропонується як Христу вийти у світ, як з’явився Він у Різдво. Нам пропонується Його Ярмо, яке завдяки любові стає легким. І, нарешті, чесна смерть – як портал між світами. Смертю, подібною смерті Христовій, ми очищаємося й входимо у світ безсмертя.

Ми все це обіцяли при хрещенні. Іноді стає шкода, що людина, приймаючи ці таїнства та договір з Богом у дитинстві, не відчуває безпосередньо в ці секунди невимовно потужного потоку благодаті. Хоча ми чекаємо, що цю радість повинні заповнювати її хресні. Так або інакше, ми повинні усвідомлено прийти і знову відчути ці слова всією повнотою розуміння та всією глибиною серця.

Нам пропонується безсмертя через особисте воскресіння, через особисту Пасху.

Ми весь піст шукали в собі сили стати ближче до Бога, але от Христос Сам робить крок назустріч і підтримує нас під лікоть. На Пасху Він вводить нас у Свої обителі.

Велика субота підводить підсумок Великому посту і пропонує нам оглянути ті плоди, що ми приготували Христу як гостинець на Його шлюбному бенкеті, який відбудеться завтра. Його слуги приймуть від нас не кошик з яйцями, а жменю наших добрих справ, звершених во славу Христову: наше милосердя, прощення, великодушність, незлобивість і навіть благе мовчання.

Велика субота підводить підсумок Великому посту і пропонує нам оглянути ті плоди, що ми приготували Христу як гостинець на Його шлюбному бенкеті, який відбудеться завтра. Його слуги приймуть від нас не кошик із яйцями, а жменю наших добрих справ, звершених во славу Христову: наше милосердя, прощення, великодушність, незлобивість і навіть благе мовчання.

Чи є ці плоди в нашому кошику, чи ні – пізнається за станом душі. Якщо останній день посту приносить відчуття звільнення від пут посту, якщо ми сподіваємося завтра зітхнути на повні груди та скинути ярмо Господнє, то піст пройшов даремно.

Якщо ж душа трохи тужить за цим прекрасним часом, протягом якого ми намагалися бути поряд із Господом Іісусом, преподобною Марією, Андрієм Критським і всією тріумфуючою Церквою, то він пройшов так, як це було задумане небом.

Сьогодні, у цю суботу, ми згадуємо незвичайні дари, які ми отримали від Бога під час Хрещення. Ми згадуємо, що зрікалися сатани й всіх ангелів його, усіх справ його, і плювали в нього, обіцяючи не бути такими, як він.

У цю суботу ми дивимося на шлях Христа і порівнюємо його зі своїм під час посту і говоримо: “Я йшов Господи до Тебе, як міг. От він я, який є, але Твій”.

І наше серце вже бачить Пасхальну зорю. Зоря як руками обіймає нашу душу, і вже чується замість співу птахів: “Воскресіння Твоє, Христе Спасе, Ангели співають на небесах, і нас на землі удостой чистим серцем Тебе славити”.

Ці слова, як наша нова печатка на нашому договорі з Богом про наше блаженне безсмертя та життя з Ним. А Йому, окрім нашого щастя та вічного блаженства, нічого більше не треба, як нічого більше не треба люблячому Отцю.

Священник Констянтин Камишанов