День пам’яті преподобного Феодосія Києво-Печерського
3/16 травня Православна Церква вшановує День пам’яті преподобного Феодосія Печерського.
Він був руками свого вчителя, преподобного Антонія, і серцем ще тільки-тільки облаштовуваної Києво-Печерської обителі.
Суворий аскет, скромний послушник, палкий молитовник, невтомний трудівник, богомудрий пастир, людина широкого розуму, твердий керівник і чудовий організатор. Він втілив у видимі образи та форми молитовне служіння свого старця, будував келії, храми, богадільні та майстерні.
Майбутній подвижник народився в передмісті Києва Василеві (Василькові). Батьки назвали хлопчика Феодосієм. Дитина не любила дитячих ігор і розваг однолітків. Його улюбленим заняттям було слухання Святого Письма. Хлопчик із радістю та великим бажанням щодня відвідував Божий храм.
За власним проханням Феодосія віддали для навчання грамоті й, на подив близьких, він дуже швидко досяг успіху в навчанні. Незабаром сім’я переселилася на землі Сіверщини, в місто Курськ, куди направили служити батька-воїна. Коли Феодосію виповнилося 13 років, годувальник сім’ї помер.
З того часу юнак почав ще старанніше молитися, носити грубий простий одяг і працювати разом зі слугами в будинку. Мати, була жінкою владною та грубою, але вона по-своєму дуже любила сина, і без того не схвалювала його захоплення, а тепер і зовсім почала всіляко йому перешкоджати.
Вона вимагала, щоб він покинув свої заняття, переодягнувся в належний йому одяг і йшов грати з однолітками, а не ганьбив своїм виглядом себе та свою сім’ю. Нерідко жінка била сина за подібний непослух.
Одного разу прийшли до їхнього міста мандрівники, які прямували до Єрусалима. Дізнавшись про мету їхньої подорожі, хлопчик умовив прочан взяти його з собою. Мандрівники погодилися, і хлопчик вночі потайки втік із дому.
Через три дні мати наздогнала його, побила, вилаяла прочан, а Феодосія зв’язала і на кілька днів залишила вдома в кайданах під замком. Проте через кілька днів вона його випустила, взявши обіцянку більше не тікати з дому.
Якось юнак помітив, що в храмі рідко відбувається Божественна літургія через те, що не вистачає просфор. Він почав сам купувати пшеницю, молоти її та пекти просфори, які потім роздавав у храмі. Так тривало два роки, поки мати не дізналась і жорстоко не покарала хлопця.
Після цього випадку Феодосій пішов у сусіднє місто до знайомого священника. Мати розшукала сина й знову силоміць повернула його додому.
На двадцять четвертому році життя майбутній преподобний таємно залишив рідну домівку. Цього разу вже назавжди. Він попрямував на батьківщину, до Києва, щоб там прийняти чернецтво.
У той час в одній із печер під Києвом звершував чернечий подвиг преподобний Антоній, який радо прийняв юнака, передбачивши в ньому великого подвижника.
Незабаром преподобний Никон, учень і сподвижник Антонія, постриг Феодосія в ангельський образ з тим самим ім’ям. Святий Феодосій із більшою ретельністю та ревно виконував чернечі подвиги під керівництвом преподобного Антонія.
Ночі ченці проводили в молитвах і неспанні, а вдень працювали, не покладаючи рук. Постом і молитвою новоспечений чернець упокорював душу, бдінням і працею — тіло.
Ще з часів, коли Феодосій жив у батьківському домі, він носив на тілі залізний пояс. У спекотні ночі Святий віддавав своє тіло на поживу комарам і мошкарі, кров текла по його тілу, але він із терпінням і радістю переносив страждання.
Минуло чотири роки, як юнак прийшов до печер, але неспокійна мати знову його розшукала. Вона прийшла в печери, щоб умовити сина повернутися додому. Жінка обіцяла синові не забороняти жити так, як він захоче.
Але так сталося, що після розмов із сином вона сама прийняла чернечий постриг у Нікольському монастирі, де й померла в мирі через багато років.
Після майже двадцяти років чернечого подвигу Феодосія висвятили в ієромонаха, а через три роки братія обрала його ігуменом. Святий щодня звершував Божественну літургію, намагався бути братії прикладом у всьому. У храм він приходив першим, а йшов звідти останнім, молився завжди з великою увагою. Працював більше всіх і часто виконував роботу за інших ченців. В їжу ігумен вживав сухий хліб і варену зелень без масла. Ніхто не бачив, щоб преподобний Феодосій спав лежачи. Зазвичай Божий обранець відпочивав сидячи.
З часу його ігуменства число братії збільшилась з 12 до 100 осіб. А якщо траплялося, що знесилений духом чернець йшов із монастиря, Преподобний зі сльозами молився за нього перед Богом, поки той не повертався.
Святий Феодосій побудував біля монастиря будинок для жебраків і хворих. Все необхідне для них давалося з монастиря. Крім того, Преподобний щосуботи посилав віз хліба ув’язненим у в’язницях. Ігумен ніколи не тримав великих запасів для братії, але за його молитвами братія ніколи не мала в чому-небудь потреби – монастирські запаси часто поповнювалися чудесним способом.
Усі, хто знав Святого, від простолюдина до боярина дуже його поважали та шанували. Великі князі, особливо Ізяслав, любили слухати духовні настанови преподобного. Крім того, Феодосій не боявся викривати сильних світу цього. Незаконно засуджені завжди знаходили в ньому оборонця, а судді переглядали справи через його клопотання.
Заздалегідь дізнавшись свою кончину, Святий мирно відійшов до Господа. Через 34 роки після смерті Церква прославила його у лику святих.
Із творів великого подвижника до нас дійшли шість повчань, два послання до великого князя Ізяслава та молитва за всіх християн.
За свідченням одного з літописів, преподобний Феодосій, ігумен Печерський був одним із перших великих світильників руської землі, що запалені перед вселенським образом Христа. Іменем Преподобного названі Дальні (Феодосієві) печери та джерело на території Києво-Печерської лаври.
За матеріалами “Фома в Україні”
Заповіт, написаний преподобним Феодосієм у XI столітті Київському Великому князю Ізяславу як главі православної Київської держави, а в його особі й усьому народу Київської Русі
«Господи, благослови! Я – Феодосій, немічний раб Пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа – в чистій і праведній вірі народжений і вихований у доброму навчанні православними батьком і матір’ю.
Вірі латинської (католицької) не долучайтесь, звичаїв їх не дотримуйтеся, причастя їх бігайте й будь-якого вчення їх уникайте і звичаїв їхніх цурайтеся. Бережіться, чада, кривовірів і всіх бесід їх, бо і наша земля наповнилася ними.
Якщо хто і врятує свою душу, то тільки живучи в Православній Вірі, бо немає іншої віри, кращої, ніж наша чиста і свята Віра Православна. Живучи в цій вірі, не тільки позбудешся від гріхів і вічної муки, а й станеш причасником вічного життя і без кінця будеш радіти зі Святими.
А ті що живуть в іншій вірі: у католицькій або мусульманській, або вірменській – не побачать життя вічного. Не личить також, чадо, хвалити чужу віру. Хвалити чужу віру, все одно, що свою хулити. Якщо хто почне хвалити і свою, і чужу, то він двоєвірний, 6лизький до єресі.
Ти ж, чадо, втікай таких, і свою віру безперестану хвали. Не братайся з ними, але бігай від них і подвизайся у своїй вірі добрими справами. Твори милостиню не своїм тільки по вірі, але і чужевірним.
Якщо побачиш нагого або голодного, або того, що в біду потрапив, – чи буде то жид або турок, або латинянин, – до всякого будь милосердний, визволи його від біди, як можеш, і не позбавлений будеш нагороди у Бога, бо Сам Бог в нинішньому столітті виливає милості Свої не так на християн тільки, а й на невірних. Про язичників і іновірців Бог у цьому столітті піклується, але в майбутньому вони будуть позбавлені вічних благ.
Ми ж, які живемо в Православній Вірі, і отримуємо нагороди від Бога, і в майбутньому столітті врятує нас Господь наш Іісус Христос. Чадо, якщо тобі потрібно буде навіть померти за святу свою віру, з відвагою іди на смерть. Так і Святі вмирали за віру, а нині живуть у Христі.
Ти ж, чадо, якщо побачиш іновірних з вірними що сперечаються, лестощами бажають відвести їх від правої віри, – допоможи Православним. Цим як би вівцю врятуєш від пащі лева. А якщо змовчиш і залишиш їх без допомоги, то це все одно, якщо б ти відняв викуплену душу у Христа і продав її сатані.
Якщо скаже тобі той, хто противиться: “Ваша віра і наша віра від Бога”, то ти, чадо, відповідай так: “Кривовір! Або ти і Бога вважаєш двоєвірним! Чи не чуєш ти, розбещений від злої віри, як каже писання: “Єдиний Бог, єдина віра, одне Хрещення” (Еф. 4, 5). Чи не чуєш апостола Павла, який глаголить: “Але якби навіть Ангел із неба почав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий” (Гал. 1,8).
Ви ж (латиняни), що відкинули проповідування апостольське і Святих Отців, сприйняли неправу й розбещену віру, повну погибелі. Тому і відкинуті ви нами. Тому не личить нам із вами служити і до Божественних Тайн разом приступати, ні вам до наших, ні нам до ваших, бо ви мертві й мертву жертву приносите, а ми живому Богові – чисту, непорочну, щоб життя вічне успадкувати.
Тако бо було написано: «воздав кожному у справах його» у Христі Іісусі Господі нашому. Йому ж слава. Амінь.»
