12 ступенів гріха

Гріх із того самого моменту, як виникне в голові людини, і до того, як призведе людину до самогубства, смерті, проходить 12 ступенів.

Але Бог дав людині таку силу не грішити! Самовладну силу. Людина має таку величезну силу, вкладену в неї Богом, що хоча б усі біси вийшли з пекла, і то не зможуть змусити її згрішити.

Ви не читали в Псалтирі: “Господи, зброєю благовоління вінчав єcu нас” ¹Пс. 5, 13? А ще в Священному Писанні говориться: “Бог створив людину і залишив її в руці волі її “²Сир. 15, 14.

Розкажу вам, як гріх бере владу над людиною, починаючи з найнижчих ступенів, і доводить до самогубства, якщо людина не подбає про те, щоб припинити робити гріх на самому початку.

Що таке гріх? За свідченням Священного Писання, гріх – це порушення закону Божого, це жало смерті, і він є гидотою перед Богом, будучи справою диявола. У Святому Письмі гріх називається мурахолевом: мурахолев загинув, томущо не мав поживи ³Іов. 4, 11.

Тому що спочатку гріх малий, як мурашка, він існує тільки в розумі, але потім, якщо ми не вб’ємо його спротивом йому, сповіддю та молитвою, він стане сильним як лев. Святий Єфрем Сирін говорить, що гріх – це злий біс, який крадькома потроху бере владу над нашою душею. І щоб ми змогли позбутися цього біса і не дали гріху проникнути в наш розум і серце, потрібно мати велику тверезість уваги, яка народжується від страху Божого, як каже святий Максим Сповідник: «Хто вірить, той боїться, а хто боїться, той тверезиться ».

Перший ступінь гріха – це коли людина не хоче робити добру справу. Бог дав людині сили на будь-яку добру справу, і якщо вона не хоче її робити, вона підпадає гріху.

Другий ступінь гріха – коли людина робить добро, але з поганою метою. Святий Іоанн Дамаскін говорить так: «Добро не є добро, коли не робиться по-доброму».

Наведу такий приклад. Ось хтось постить, не беручи й макової росинки, але при цьому лихословить і ненавидить іншого. Яка користь від цього тілесного посту, якщо з ним не поєднаний піст душевний? Або коли ми подаємо милостиню, але з вкраденого. Або коли хтось робить добру справу, але при цьому пишається, підмішує до неї пихатість, гордість.

Диявол знову знищує його нагороду. Отже, він робить добру справу, але вона вже не добра, бо змішана зі злом. Або коли він робить добру справу з поганою метою.

Добра справа, зроблена з поганою метою, переходить на бік мети, а оскільки мета погана, то й добра справа стає поганою. Якщо ж мета хороша, тоді добра справа залишається ґрунтовною та доброю.

Добра справа, зроблена з поганою метою, переходить на бік мети, а оскільки мета погана, то й добра справа стає поганою. Якщо ж мета хороша, тоді добра справа залишається ґрунтовною та доброю.

Те саме й коли хтось робить справи милосердя з тією метою, щоб його похвалили люди; або звершує молитву, піст і будь-яку іншу чесноту, але вона не звернена на славу Божу, а спрямована на якусь іншу, мирську мету, тоді ця добра справа не має душі. Вона мертва.

У доброї справи є тіло та душа. Тілом доброї справи є саме її звершення, а душею, чи життям,— мета: чи добра, чи праведна її мета.

На другому ступені гріха стоїть і звершення доброї справи наполовину, коли хтось робить добру справу, але робить її не бездоганно, а з дефектами. Будь-яка добра справа має бути досконалою і цілісною, а не дефектною. Коли добра справа робиться з вадами, а не бездоганно, тоді ми стоїмо на другому ступені гріха.

Будь-яка добра справа має бути досконалою й цілісною, а не дефектною. Коли добра справа робиться з вадами, а не бездоганно, тоді ми стоїмо на другому ступені гріха.

Наведу приклад. Коли хтось молиться Богові, але не розумом і серцем, а лише вустами і вголос, розум його розсіюється в турботах цього віку. Він думає або про торгівлю, або про те, що йому ще потрібно зробити, або раптом згадує, що не доставив корми худобі, або ще щось. Такий теж стоїть на другому ступені гріха.

Третій ступінь гріха – це сприймання дій лукавого (прилог). Тобто коли розум розуміє приманку у вигляді помислу від лукавого. Людині спадає на думку помисл блуду, чи гніву, чи вбивства, чи гордості, чи марнославства, чи лукавства, чи заздрощів, чи ненависті, чи помсти; коли будь-який пристрасний і злий помисл займає розум людини – це третій ступінь гріха.

Четвертим ступенем гріха є співчуття помислу, або поєднання з ним. Коли ми з’єднуємо наш розум із пристрасними помислами, згаданими вище, або з будь-яким іншим гріховним помислом.

Гріх спочатку входить у розум наш у простому вигляді. Будь-який пристрасний помисл, скажімо: сім’я, гроші, слава. Він міг би і не бути гріхом. Це приклад простого помислу гріха. Але коли ми думаємо про жінку та починаємо пристрастно поєднуватися з помислом, або про гроші, або про славу, або про що б там не було ще, – ми вже перейшли розумом на четвертий ступінь гріха.

Ми з’єдналися розумом зі злим помислом гріха. Цей щабель називається також співчуттям. Тобто коли розум починає співчувати, розмовляти зі злим і пристрасним помислом.

П’ятим ступенем гріха є боротьба. З цього моменту боротьба ведеться на всіх щаблях гріха. Боротьба – це коли людина стала співчувати розумом і розмовляти з гріхом, з пристрасним помислом, із помислом про гріх, але тут же, пронизана страхом Божим, починає боротися, виганяти його з розуму. Вона бачить, що помисл поганий.

Ось прийшов до неї помисел ненависті, розпусти, помисл помсти, помисел гордині, зарозумілості чи заздрощів, чи злості – і тут же, побачивши, що він поганий, людина починає боротися та виганяти його з розуму.

На цьому щаблі в боротьбу включаються три розуми: диявольський розум, розум людський і розум Святих Сил. Демони тягнуть розум до зла, гріхів, Святі Сили, або Ангели, – до благих помислів, а розум людський стоїть посередині й добровільно схиляється або до добра, або до зла.

В цей час, коли розум наш бореться, приймаючи то злі помисли від бісів, то добрі від Ангелів, ця боротьба в розумі людини стає гідною або недостойною вінців – або вічного покарання.

Після цього ступеня людина переходить на шостий ступінь гріха, яким є згода. Якщо вона після цієї боротьби [на п’ятому ступені] добровільно поступилася й погодилася з пристрасним помислом, помислом гріха, то він уже перейшов на шостий ступінь гріха і добровільно переходить від згоди до уяви і починає уявляти собі в голові все це.

Сьомий ступінь – це гріх, скоєний розумом. Після того як людина прийняла пристрасний помисел, вона починає подумки насолоджуватися гріхом. Людина від помислу переходить до живопису гріха в уяві. Чоловік може уявляти собі обличчя жінки, яку сильно любив чи колись відчував пристрасть до неї, або уявляє обличчя того, кого ненавидить.

З тобою не було такого, що коли ти стоїш на молитві і є людина, яка ненавидить тебе, й ти злишся на неї, то ти ніби лаєшся з нею? Мовляв, ось якби вона була тут зараз, то ти сказала би йому те й те.

Тепер розум перебуває у боротьбі на сьомому ступені. Біси приймають вигляд того, хто ненавидить нас, або сказав про нас погане, або завдав нам якесь зло, і смикають пам’ять про це зло, яке він нам зробив. Вони поєднують в розумі нашому спогад про зло з уявою, і задають страшного бою душі – або через того, кого ти любив пристрасно, з боку мрійної частини душі, або через того, кого ти ненавидів або хто ненавидів тебе і завдав тобі скорбот.

Або через гроші, якщо ти любиш їх. І ось біс уже показує тобі величезний гаманець, цілу скриню з грошима, купу вбрання, марнославство, масу волів, овець, коней, величезні багатства і таке інше. Оскільки ти впустив його на щаблі згоди, то він і малює тобі тепер, адже диявола і називають «давнім художником». Він здатний до живопису набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. Він малюватиме до тієї межі, до якої ти йому дозволив. Намалює тобі і жінок, і юрби, і базари – все що хочеш.

Коли побачиш, що все це починає входити в тебе через уяву, знай, що тобі задають бій за допомогою ідолів гріха. Бачиш, що каже свята Синклітикія: «Ідоли стояли, а я противилася їм!»

Усі гріхи на сьомому ступені перетворюються на ідолів. Вони набувають образу. На екрані царя розуму – уяви – з’являються: жінки, які нас ненавидять, гроші, рахунки, нарешті, тобі згадують усяку всячину. І душа на сьомому ступені грішить розумом і уявою.

Хіба з нами такого не буває? З ким цього не було і не відбувається щохвилини? Зі мною, грішним, відбувається; може, ви будете досвідченішими за мене. Хто не уявляє собі гріх у голові?

Але ти думаєш, ніби гріх, скоєний розумом, легкий! Не думай, що він легкий! Послухай, що каже святий Єфрем Сирін: «Браття мої, не вдавайтеся в недбальство про гріх розумом. Якби гріх умом не був тяжкий, то не потрібно було б праведному Іову за 1850 років до пришестя Господнього приносити в жертву по волу щовечора».

А чому? У нього було семеро синів і три дочки, і всі вони ще були юні. Іов так сильно боявся Бога, як би діти його не згрішили помислом, що він приносив очисні жертви, щоб очистити своїх дітей від гріха помислом. Він сам не грішив розумом, і все це було до Старого Закону, бо відбувалося до Мойсея. До писаного закону та закону благодаті гріх помислом очищався жертвами.

Якби гріх помислом не був тяжкий, каже святий Єфрем Сирін, не прирівняв би Христос, Саме Слово і Премудрість Божа, до перелюбу бажання жінки та до вбивства ненависть до брата. Але що Він говорить? Кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже чинив перелюб з нею в серці своєму (Мф. 5, 28). Ось перелюб невидимий! Тільки у помислі.

Той, хто ненавидить брата свого, є вбивця людини ⁴1 Інн. 3, 15. Скільки мільйонів разів ми вбивали за своє життя? Скільки мільйонів разів чинили перелюб? Скільки разів ми ненавиділи брата, стільки разів і скоювали вбивство. Скільки разів дивилися з пристрастю на жінку – або навіть не дивлячись уявляли її в нашому помислі й погоджувалися з помислом гріха, – стільки разів і були перед Богом з перелюбними серцем.

Ось чому нам потрібне покаяння гірке! Несамовите! А людина (я, грішна) валяється в жахливому гріху – невідчутті. Через нечутливість мені і здається, ніби я не такий уже й грішний: адже не грішив я сьогодні, не крав сьогодні!

Скільки разів ми творили перелюб розумом і ненавиділи брата, стільки разів і були перелюбниками та вбивцями. І це стверджує Сам Бог Слово. Отже, оскільки ми з вами говоримо про сьомий ступінь гріха – про гріх помислом, то всі ми тисячу разів перелюбники та вбивці. Тому що помислом ми чинимо перелюб і помислом ненавидимо брата.

Ми стаємо вбивцями та перелюбниками… Але біси потішаються з нас, бо бачать, що ми маємо … лише одну форму. Але від зовнішньої форми нам користі немає!

Отже, на сьомому ступені людина грішить розумом через уяву, після того, як погодилася з помислом на шостому ступені.

Восьмий ступінь гріха – це гріх справою. Восьмий ступінь важчий. Тільки на восьмому ступені людина переходить на гріх ділом.

Збурені духом розпусти або помсти, або сріблолюбства, або славолюбства, або гордині – адже всі ми страждаємо цим у будь-якої миті – до цього ступеня ще боролися з помислом. Чому святі отці все навчають нас: “Бережіть розум, бережіть розум”? Або тримайте у тверезості увагу, утримуйте розум від гріха, адже це те саме…

У цьому дотриманні збереження розуму полягає геніальна справа ченців. Тому святий Ісихій Синаїт говорить у «Добротолюбії»: «Ніхто з тих, що не мають збереження тверезості розуму, не позбудеться князів тартару в годину смерті й коли проходитиме через поневіряння». Чому? Якщо він не беріг свій розум, то все життя незримо був перелюбником і вбивцею, і сріблолюбцем, і славолюбцем, і гордим, але не знав цього. Він потопає в безодні гріхів, але не відчуває їх через своє нечуття.

Отже, на восьмому ступені людина, яка до цього боролася, починаючи зі стану гріха та співчуття, яка вибрала для себе шлях бою, подолала всі сумніви і гріх помислом, – тепер поступається гріху ділом.

Досі вона боролася з уявою, образами гріха; а з цього моменту або впадає в гріх з жінкою, або впадає в гріх рукоблуддя, або кидається збирати гроші, або починає ненавидіти брата свого і бити його, або пишається, або заздрить, або мститься, або подає до суду на когось, або починає красти та палити.

Всі гріхи проходять одними і тими же щаблями, і все, що не є поганого в людині, переходить до гріха ділом, яка є восьмою сходинкою.

Отже, поки вона не дійшла до восьмого ступеня гріха, людина боролася незримо, а тепер переходить до видимого гріха ділом. На восьмому ступені гріха людина здається і починає за допомогою тіла творити гріх ділом.

Дев’ятий ступінь гріха – це навичка, або звичка. Хороший духівник на сповіді знає, на якому ступені стоїть грішник. Якщо запитаєш його ось так:

– Діду (чи матінка, чи сестра), чому ти палиш? – Він відразу відповідає:

– Батюшка, я звик до цигарок!

Він одразу сам відповідає тобі, що знаходиться на дев’ятому ступені. Бо він неодноразово падав у своєму житті. Він каже тобі, що звик до цигарок, що не може розлучитися з табакеркою.

– Чому ти п’єш, діду?

– Я звик, батюшка, до чарочки (до горілки, вина)!

– Чому ти брешеш?

– Батюшка, я звик брехати!

– Чому ти чиниш такий плотський гріх?

– Я звик до нього!

– Чому ти крадеш?

– Батюшка, у мене звичка така!

Отже, ти дізнаєшся за цими словами, на якому ступені він знаходиться, тобто на дев’ятому ступені. Тут уже починаються більш важкі щаблі. А дев’ятий ступінь – це звичка до гріха.

Десятий ступінь гріха – це пристрасть до гріха, це не звичка. На дев’ятому щаблі людина робить гріх час від часу, деколи, але на десятій скоює його постійно: вона не може не грішити.

Десятий ступінь гріха найнебезпечніший, тому що гріх стає другим єством, другою натурою. Людина хоч-не-хоч, а біжить до корчми за стаканчиком .

– Та перестань ти пити (палити), подивися, адже ти вже повністю хворий! Ти ж потрапиш у геєну, адже ти губиш і розум свій, і тіло, і здоров’я! Ти втратиш усе, якщо й далі питимеш! Тобі ж і лікар казав це, і духівник каже!

– Ні, я не можу, мені це потрібно! Якщо я не вип’ю склянки вина чи горілки, я не зможу жити!

Він бреше мимоволі або блудить мимоволі, або краде мимоволі, або п’є мимоволі, або б’є мимоволі. А чому? Гріх із звички перетворився на необхідність. Він пристрастився до нього. На десятому ступені гріх стає другою натурою. Він йому як щось природне, натуральне. І щоб навернути людину з цих щаблів до покаяння, потрібна величезна боротьба.