Поспішайте робити добро!

Горе людини в тому, що вона постійно поспішає, але поспішає метушливо, безплідно. Людина перевертає гори своєю енергією, споруджує та руйнує цілі міста в дуже короткі терміни. Але, якщо ми вдивимося у її енергію та подивимося на її наслідки, то побачимо, що вона не збільшує добра у світі. А що не збільшує добра, то є безплідним. Навіть знищення зла безплідне, якщо це знищення не є проявом добра та не несе плодів добра.

… що не збільшує добра, те є безплідним. Навіть знищення зла безплідне, якщо це знищення не є проявом добра та не несе плодів добра.

Життя людей стало дуже квапливим і стає все квапливішим; всі біжать, всі бояться кудись запізнитися, когось не застати, щось пропустити, чогось не зробити. Мчать у повітрі машини, по воді, на землі, але не несуть щастя людству; навпаки, ще руйнують те благополуччя, що залишилося на землі.

Увійшла у світ диявольська квапливість, поспішність. Таємницю цієї поспішності й квапливості відкриває нам Слово Боже в 12-му розділі Апокаліпсису: «Я почув я гучний голос, що говорить на небі: нині настало спасіння і сила, і царство Бога нашого, і влада Христа Його, тому що скинуто наклепника братій наших, який зводив наклепи на них перед Богом нашим день та ніч.

 Вони перемогли його Кров’ю Агнця й словом свідчення Свого, і не полюбили душі своєї навіть до смерті.

І так, веселіться небеса і ті, хто живе на них. Горе тим, хто живе на землі й на морі, тому що до вас зійшов диявол у сильній люті, знаючи, що небагато йому залишається часу» ¹Одкров.10:12.

Ви чуєте: «на землю і на море диявол зійшов у великій люті, знаючи, що небагато йому залишається часу». – Ось, звідки це нестримне, те, що прискорює кругообіг усіх речей і навіть понять у світі, ось звідки загальна квапливість і в техніці й у житті, – все більш нестримним є біг людей і народів.

Царству сатани незабаром настане кінець. Ось причина веселощів неба і тих людей на землі, які живуть небесним. Приречене зло передчуває свою загибель і хвилює світ. Воно розбурхує людство, роздмухує себе до крайніх меж і змушує людей, які не поклали на своє чоло та серце хресної печаті Агнця Божого, нестримно прагнути вперед і прискорювати свій біг життя. 

 Зло знає, що лише в такому безглуздому колооберті людей і народів воно може розраховувати приєднати до своєї загибелі ще частину людства. Загальмовані, люди, які кудись несуться, мало здатні думати й міркувати про істини великі та вічні. Для їх розуміння потрібна хоча б хвилина божественного мовчання в серці, хоча б мить святої тиші.

Техніка вже давно збільшує швидкість пересування людей та добування земних цінностей. Здавалося б більше часу має залишитися у людей для духовного життя. Проте, ні. Душе важко та складніше стало жити.

Матеріальність світу, швидко крутячись, втягує в себе і душу людини. І душа гине. Вона вже немає часу ні для чого високого у світі. Все крутиться, вертиться та прискорює свій біг. Яка жахлива примарність справ. І, однак, вона міцно тримає людину та народи у своїй владі.

Замість духовного прагнення, світом уже володіє психоз тілесної швидкості, тілесних успіхів. Замість посилення святої палкості духу відбувається все більше розпалення плоті світу. Створюється міраж справ, бо людина покликана до справ і не може бути спокійною без діла.

Але справи плоті не заспокоюють людину, бо не людина ними володарює, а вони нею. Людина –  раба діл плотських. Будує на піску. Збудоване на піску руйнується. Від земного людського будинку залишається лише купа пилюки. Замість великої кількості гордих будов залишилася тільки купа піску.  І з цього піску людина знову будує собі світ. Пісок обсипається, а людина працює, підбираючи його… Бідолашна людина!

Всі, закуті в ланцюги малих, тих, що нічого не дають душі, справ. Справ, які треба виконати якнайшвидше для того, щоб можна було якнайшвидше розпочати низку інших, таких самих нікчемних справ.

Де ж узяти час на добро? Навіть подумати про нього немає часу. Все заповнене у житті. Добро стоїть, як мандрівник, якому немає місця ні в службовій кімнаті, ні на заводі, ні на вулиці, ні в будинку людини, ні, тим більше, у місцях її розваг. Добру ніде прихилити голову.

Як же поспішати його робити, коли його не можна навіть на п’ять хвилин запросити до себе, – не тільки в кімнату, але навіть у думку, почуття, бажання?

Ніколи! І, як добро цього не розуміє та намагається стукати до совісті й трохи мучити її? Справи, справи, турботи, необхідність, невідкладність, усвідомлення важливості всього того, що звершується… 

Бідолашна людина! А де ж твоє добро, де ж твій образ? Де ти сам? Де ти ховаєшся за колесами, що крутяться, та гвинтами життя? Все ж таки скажу тобі: поспішай робити добро, поки живеш у тілі. Ходи у світлі, доки ти живеш у тілі. «Ходи у світлі, доки є світло». Прийде ніч, коли вже не зможеш робити добра, якби й захотів.

Але, звичайно, якщо на землі, у цьому передпокої раю та пекла ти не захотів робити добра, й навіть думати про добро, то навряд чи ти захочеш робити його тоді, коли опинишся серед ночі, за дверима цього існування. Коли виштовхне, розсіє та розвіє твою душу суєта земного життя в холодну й темну ніч небуття. Тому поспішай робити добро!

Почни спершу думати про те, щоб його робити; а потім подумай, як його робити, а потім почни його робити.

Почни спершу думати про те, щоб його [добро] робити; а потім подумай, як його робити, а потім почни його робити.

Поспішай думати, поспішай робити. Час короткий. Сій вічне у тимчасовому. Введи цю справу, як найважливішу справу, у твоєму житті. Зроби це поки не пізно. Як жахливо запізнитися у звершенні добра. З порожніми руками та холодним серцем відійти в інший світ і стати на Суд Творця.

Хто не поквапиться зробити добро, той і не зробить його. Добро потребує гарячості. Тепло-холодним диявол не дасть зробити добра.

Хто не поквапиться зробити добро, той і не зробить його. Добро потребує гарячості. Тепло-холодним диявол не дасть зробити добра.

Він зв’яже їм руки і ноги, перш ніж вони подумають про добро. Добро можуть робити лише полум’яні, гарячі. Бути доброю в нашому світі може бути тільки блискавично-добра людина. І чим далі йде життя, тим більша блискавичність потрібна людині для добра. Блискавичність – це вираз духовної сили, це – мужність святої віри, це – дія добра, це – справжня людяність!

Поспішності метушні та злу протиставимо швидкість, гарячість руху в здійсненні добра.

Господи, благослови та зміцни!

•  Швидкість каяття після будь-якого гріха – ось перша гарячість, яку принесемо Богові.
• Швидкість прощення брата, що згрішив перед нами, – ось друга гарячість, яку принесемо.
• Швидкість відгуку на будь-яке прохання, виконання якого можливе для нас і корисне для того, хто просить, – третя гарячість.
• Швидкість віддачі ближнім всього, що може вивести їх із біди, – четверта гарячість духу. Богу вірного.
• П’ята гарячість – вміння швидко помітити, що кому треба і матеріально, і духовно та вміння послужити хоч малим кожній людині; вміння молитися за кожну людину.
• Шоста гарячість – вміння та швидка рішучість протиставити будь-якому прояву зла – добро, будь-якій темряві – світло Христове, всякій брехні – Істину.
• І сьома гарячість віри, любові й надії нашої – це вміння миттєво піднести серце та все єство своє до Бога, віддаючись у Його волю, дякуючи та прославляючи Його за все.

Архієп. Іоанн (Шаховський)