Неділя Всіх святих

У першу неділю після П’ятидесятниці Православна Церква відзначає неділю Всіх Святих. Під час Божественної літургії цього дня читається наступний Євангельський уривок:

“Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним…

Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хрест свій і не йде за Мною, той недостойний Мене…

Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли за Тобою, що ж нам буде? Іісус сказав їм: “Істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, отримає у стократ і успадкує життя вічне. І багато хто з перших будуть останніми, а останні – першими.” ¹

Цей Євангельський уривок немов навчає нас як бути святими.

Дар віри та тісні стосунки з Богом насправді ушляхетнюють та змінюють людину, роблять її іншою, немов додаючи щось нове до її природи. Та сьогоднішній уривок говорить нам про ще одне – а саме про те, що наша віра полягає не лише в тому, щоби ми будь-якою ціною шукали власної досконалості, а також у тому, щоб і стосунки з нашими рідними та ближніми змінювалися.

Жива віра поширюється на всі сфери нашого життя, в тому числі й на наші стосунки з іншими, де стосунки з Богом повинні мати не просто важливе, але центральне, вузлове значення.

Жива віра поширюється на всі сфери нашого життя, в тому числі й на наші стосунки з іншими, де стосунки з Богом повинні мати не просто важливе, але центральне, вузлове значення.

Родинні стосунки, стосунки з друзями та ближніми, з колегами по роботі також мають бути назнаменовані Святим Духом. Вони не можуть мати автономії по відношенню до Бога. Більше того, Христос радикалізує це питання, говорячи, якщо хтось зречеться Його перед людьми, то і сам Христос відречеться цієї людини перед Отцем Небесним.

Такий радикалізм може зробити з нас релігійних фанатиків? – Так, але лише за однієї умови: коли наше ставлення до ближніх буде позбавлене любові, як основного дару Воскреслого Іісуса Христа, який приносить Святий Дух.

Бути віруючою людиною майже тотожнє вислову «бути святою людиною». Такий висновок у нас визріває після читань Діянь апостолів. Це означає бути людиною, яка ніколи не задовольняється напівправдою, яка, розуміючи людську слабкість, не погоджується на половинчасте добро, але шукає правдивого добра.

Бути віруючою людиною майже тотожнє вислову «бути святою людиною» … Це означає бути людиною, яка ніколи не задовольняється напівправдою, яка, розуміючи людську слабкість, не погоджується на половинчасте добро, але шукає правдивого добра.

Християни не потурають злу, бо люблять добро, люблять ближніх правдивою любов’ю, не радіючи зі зла в їхньому житті.

Недарма у відповідь на слова Господа Іісуса Христа апостол Петро запитує: Ось ми все залишили, ми все втратили, і що далі…, на що отримує запевнення, що жодна турбота про правдиве добро в очах Бога не буде ніколи забута.

Намагатимемося і в нашому житті мати мужність стояти на стороні добра, мати сміливість ніколи не відрікатися від Бога заради примх та слабкостей інших людей, бо жити в добрі, хоча і важко, приносить істинну радість.

За матеріалами сайту www.ukr-parafia-roma.it