День пам’яті святих мучеників Бориса та Гліба
24 липня/6 серпня Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників благовірних князів Бориса та Гліба, у святому Хрещенні Романа й Давида.
Святі Борис та Гліб були наймолодшими з 12-ти синів князя Володимира Великого і народилися від грецької царівни Анни. В дитинстві Борис любив читати житія святих і молив Бога, щоб сподобитися йому долі одного з них. Гліб постійно перебував разом із братом та слухав його.
Згодом Володимир поставив Бориса правити Ростовом, а Гліба – Муромом. Обидва брати відрізнялися добротою й допомагали бідним та знедоленим.
Коли Великий князь наближався до смерті, печеніги рушили на Руську землю. Тоді Володимир послав на них із військом свого сина Бориса. Проте Борис не знайшов печенігів, і пішов у зворотну путь. Очевидно, вороги злякалися руського війська й сховалися в степах.
Тим часом помер у Києві Володимир, і його син Святополк потай перевіз тіло батька в Десятинну церкву, а братам про батькову смерть не повідомив.
Невдовзі Борис отримав звістку про кончину родителя і почав гірко плакати за ним. Він тужив, що не зміг востаннє поцілувати батька та поховати його тіло. Борис здогадувався, що Святополк замислив вбити його, й вирішив смиренно прийняти смерть.
Святополк почав самовільно княжити в Києві й послав переказати Борису, що хоче жити з ним в мирі та збільшить його долю в батьківському спадку. Насправді окаянний замислив убити своїх братів і заволодіти усіма руськими землями, через що послав мужів із Вишгорода умертвити Бориса.
Коли святий був із батьківським військом на ріці Альті, воїни переконували його піти на Київ і зайняти престол батька. На це Борис відповів, що не підніме руки на свого брата. Тоді військо покинуло святого, і він залишився зі своїми слугами.
Незабаром прибули посланці Святополка й прокололи Бориса списами, коли він під час Утрені співав Псалми. В цей час отрок святого Георгій, що за походженням був угорцем, кинувся на тіло свого господаря і сказав, що не покине його. Тоді вбивці прокололи й Георгія, і він одразу помер. Ще живий князь попросив часу для молитви. Після його молитви люди Святополка загорнули князя в шатро, положили на віз і рушили з ним у дорогу. Братовбивця дізнався про це і послав двох варягів, які прокололи серце святого. Тіло Бориса потай привезли у Вишгород та поховали в церкві святителя Василія.
Потім окаянний Святополк вирішив вбити й Гліба, якому повідомив, що батько хворий та кличе його. Гліб із невеликою дружиною одразу поспішив до Києва. Поблизу Смоленська святий зупинився на ріці Смядині й знаходився у човні, коли йому принесли правдиву звістку від Ярослава про смерть батька та брата.
У той час, коли Гліб оплакував своїх близьких, до нього явилися посланці Святополка. Після молитви до Бога юного князя зарізав його старший повар. Тіло святого кинули без погребіння на пустирі, а над ним почала з’являтися запалена свіча та чувся Ангельський спів. Проте люди не надавали цьому значення.
Тим часом князь Ярослав збирав дружину, щоб виступити проти Святополка. Декілька років тривала між ними боротьба, перемогу у якій, зрештою, здобув Ярослав. Святополк змушений був тікати. Він помер у пустельній місцевості між землями ляхів та чехів. Від його могили поширювався сморід.
Коли Ярослав прийшов до влади, то почав шукати тіла своїх убитих братів. Невдовзі знайшли нетлінні останки святого Гліба. Їх перенесли у Вишгород та поховали поруч із тілом Бориса. Від чесних мощей святих почали звершуватися чудеса.
Мученики Борис і Гліб – перші руські святі, яких канонізували Руська та Візантійська Церкви. Невдовзі після кончини святих князів Київський митрополит Іоанн склав їм службу. На місцях убивства благовірних князів спорудили на честь них храми. Святі Борис і Гліб своєю смертю показали приклад істинної християнської любові й стали покровителями православного народу.
Слава Богу вовіки. Амінь.
