День пам’яті святого мученика Андрія Стратилата

19 серпня/1 вересня Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика Андрія Стратилата.

Святий Андрій Стратилат постраждав за Христа, коли Східною частиною Римської імперії керував Максиміан Галерій, зять імператора Диоклетіана. Правителем Сирії на той час був воєначальник Антиох – жорстокий гонитель християн.

Одним із тисячників, які підпорядковувалися Антиоху, і був святий Андрій. Він таємно сповідував християнську віру, відрізнявся доброчесністю та хоробрістю, а тому користувався славою та повагою.

Одного разу перси раптово напали на Сирію. Антиох злякався і доручив керування військом святому Андрію. Він назвав його Стратилатом, тобто старшим над воєначальниками.

Святий під впливом благодаті Божої вибрав із римського війська невелику кількість воїнів і вирішив разом із ними виступити проти численного перського воїнства.

Перед цим Андрій відкрив обраним воїнам своє віросповідання та розповів їм про всемогутність Істинного Бога.

Потім всі воїни, навчені Андрієм, призвали на допомогу Господа Іісуса Христа і пішли в бій.

Невидима сила з Небес налякала ворожі полки, і вони почали відступати. Тим часом воїни Андрія наздоганяли їх і сікли мечами.

Так святий здобув блискучу перемогу й урочисто повернувся з війни. Його ж обранці переконалися в істинності християнства та навернулися до Христа.

Викриття

Деякі воєначальники із заздрості до слави Андрія Стратилата донесли на нього Антиоху. І Антиох послав до святого посланців для того, щоб вони через погрози та вмовляння схилили його до поклоніння богам.

Коли Андрій відмовився вшановувати поганських богів, Антиох наказав привести його на суд. Там святий привселюдно назвав Іісуса Христа Істинним Богом, а себе рабом Христовим.

Це розлютило правителя, і він наказав покласти мученика на розжарене мідне ложе. Святий Андрій не став чекати, поки слуги виконають наказ Антиоха, й сам роздягнувся та ліг на розжарений одр.

Спочатку святий відчував біль від такого катування і просив у Господа допомоги. Господь почув молитву Свого раба, і вогонь перестав шкодити його тілу.

Тим часом за наказом Антиоха схопили декого з воїнів Андрія. Їхні руки прибили цвяхами до дерев, а вони раділи тому, що удостоїлися через муки уподібнитися Христу.

Після цього святого та його товаришів кинули в темницю. Сам Антиох боявся стратити такого видатного та поважного воїна, а тому сповістив про нього імператору Максиміану. Імператор, щоб не виникло бунту у війську, наказав відпустити Андрія та стратити його пізніше, нібито за якусь іншу провину. Також імператор наказав вбити по одному і товаришів святого, якщо вони не зречуться Христа.

Згідно з царським наказом святого Андрія та інших ув’язнених із ним воїнів випустили на свободу. Проте святому за Божим одкровенням стало відомо про підступний задум імператора. Тому він разом із віруючими у Христа воїнами, яких було 2593 чоловіка, пішли в кілікійське місто Тарс, щоб там отримати Святе Хрещення, яке ще не встигли прийняти.

Мученицька смерть

Згодом Антиох довідався, що святий знаходиться в кілікійській області, і написав правителю Кілікії Селевку листа. Він сказав Селевку схопити та прислати до нього Андрія та його воїнів, а у разі вчинення ними опору – вбити.

Коли вовки йшли вбивати стадо Христове, Андрій Стратилат із товаришами прийняли Святе Хрещення та поспішили покинути Тарс. Спочатку воїни-християни попрямували в місцевість Таксаніти, а потім у Вірменію, в гори, що називалися Таврос. Там святі зупинилися в одному тісному місці, що оточувалося з усіх боків стрімкими скелями. Це місце наперед було вказане святому Андрію Богом як місце їх мученицької смерті.

Спочатку святий Стратилат звернувся до воїнів зі словом повчання та наставляв їх мужньо постраждати за Христа й не чинити опору вбивцям, а потім почав молитися Богу. Він просив Господа прийняти з миром їхні душі, допомагати тим людям, які будуть шанувати їхню пам’ять, і на місці їхньої кончини дарувати джерело чудодійної води, від якої хворі будуть отримувати зцілення, а біснуваті – звільнятися від нечистих духів.

Під час цієї молитви воїнів Христових наздогнав Селевк із військом, який весь час слідував за ними. Нещадні вбивці кинулися на християн із оголеними мечами і почали вбивати їх. Мученики, будучи хоробрими воїнами, могли захистити себе, але самі стали на коліна та простягнули під мечі свої шиї. Кров святих полилася рікою, а їхні душі відійшли у Царство Небесне. На місці кончини святих мучеників одразу витекло джерело цілющої води.

Коли Селевк із військом пішов у зворотну путь, єпископи Петро з Тарса Кілікійського та Нон з міста Вереї, а також їхні клірики, що здалеку йшли за мучениками, з честю поховали їхні тіла. Тоді ж зцілився один із кліриків, який страждав від нечистого духа.

Згодом на місце кончини мучеників почали приходити жителі з довколишніх поселень і за їхніми молитвами отримувати чудесну допомогу.
Слава Богу вовіки. Амінь.