День пам’яті преподобного Ісаакія Оптинського

22 серпня/4 вересня Православна Церква вшановує День пам’яті преподобного Ісаакія Оптинського.

Святий Ісаакій (Іван Іванович Антімонов) народився в 1810 році в Курську в благочестивій купецькій родині. Змалку в патріархальній сім’ї він звик поважати старших і повністю їм коритися.

Головою в домі був дід святого – Василь Васильович Антімонов. Він ревно відвідував Богослужіння та часто брав улюбленого внука Івана з собою.

Отрок був скромним та мовчазним, але мав веселу вдачу та гострий розум.

Батько преподобного тричі був одружений і мав 13 дітей. Святий був п’ятою, наймолодшою дитиною, Івана Васильовича та його першої дружини Анни Пузанової.

Згідно з сімейним переданням, в 1809 році Іван Васильович був у Києві в ієромонаха Парфенія. Старець привітав його словами: «Блаженна утроба, що народила монаха».
Сім’я Антімонових робила щедрі пожертви на церковні потреби та допомагала убогим.

У дорослому віці преподобний разом із батьком займався торгівлею. Він багато спілкувався з людьми, давав розпорядження, робив фінансові розрахунки. Святий відрізнявся доброчесністю й користувався загальною повагою.

Якось один несправний та зухвалий робітник через покарання від угодника Божого, які одержував за свої недобрі вчинки, надумав його вбити. Коли злочинний задум розкрився, Іван простив зловмисника й не віддав його в руки правосуддя.

Збереглося передання, що святий ще під час мирського життя щоденно клав по тисячі поклонів і навіть у скоромні дні не вживав м’яса. Іван був півчим у храмі.

Преподобний поступово стверджувався в думці залишити світ. Однією з перешкод було те, що батько хотів бачити його своїм наступником і передав йому управління усіма справами.

Брат Івана Михаїл став насельником Оптинського монастиря, і святий часто відвідував його. Не раз Іван звертався за порадами до духовних старців.

Старець Леонід передрік йому чернецтво. Після кончини отця Леоніда угодник Божий користувався настановами старця Макарія.

У 36-річному віці після декількох невдалих спроб влаштувати сімейне життя Іван остаточно вирішив прийняти чернечий постриг. У 1847 році він прибув у Оптинський монастир.

На той час брат Івана Михаїл вже був ієромонахом Мелетієм і подвизався в Калузькому Тихоновому монастирі. Пізніше він перейшов у Києво-Печерську Лавру. З братом святий постійно підтримував зв’язок.

В Оптиній пустині святого одразу направили в Іоанно-Предтеченський скит, де він трудився на кухні, заготовляв сіно, збирав картоплю та виконував інші важкі роботи.

Іван подвизався під керівництвом старця Макарія, який прихильно ставився до нього і дуже йому допомагав, коли послушника бентежили помисли залишити обитель. 

Старець Макарій особливо уважно ставився до Івана та передрікав близьким людям, що той стане настоятелем.

Святий ревно відвідував Богослужіння, суворо виконував келійне правило, читав твори святих отців.

У 1851 році його постригли у рясофор, а в 1854 році – в мантію з іменем Ісаакій. Через два роки преподобний удостоївся сану ієродиякона, а в 1858 році – ієромонаха.

Коли в 1860 році помер отець Макарій, духовним наставником отця Ісаакія став старець Амсвросій.

Незадовго до своєї кончини старець Макарій відвідав Московського митрополита Філарета, якому висловив своє бажання, щоб після смерті архімандрита Мойсея обителлю керував ієромонах Ісаакій. Митрополит схвалив думку старця, однак сам преподобний не бажав бути настоятелем.

У 1862 році помер архімандрит Мойсей і відбулося обрання його наступника. Більшість братії хотіла бачити настоятелем отця Пафнутія. Старші й найбільш шановані монахи віддали голоси за отця Ісаакія.

На обранні був приступній вікарій Калузької єпархії владика Герасим, і ситуація, що склалася, поставила його в скрутне становище. Коли ж архіпастирю стала відома воля спочилого старця Макарія і, що старець Амвросій тримається тієї ж думки, то призначив настоятелем преподобного.

В управлінні монастирем угодник Божий завжди користувався порадами старця Амвросія. Він прагнув берегти мир між монахами і стежив за відвідуванням братією Богослужінь.

Одним із покарань, яке застосовував святий, було позбавлення місячної порції чаю. Майже до своєї кончини отець Ісаакій щомісяця сам роздавав монахам чай та цукор і таким чином мав можливість поспілкуватися з кожним.

Коли преподобного ображали, він ніколи не карав своїх кривдників. Якось один монах облаяв святого та хотів його вдарити. Отець Ісаакій спокійно сказав: «Починай». Тоді кривдник повернувся й швидко вийшов.

Іншого разу один вчений послушник сказав невченому отцю Ісаакію: «Ось ти ігумен, але не розумний». На це святий відповів: «А ти ось і розумний, але не ігумен».

Отець Ісаакій став настоятелем, коли за монастирем був великий борг, а тому журився, як керувати обителлю. Проте Господь не залишив монастиря, і невдовзі благодійники погасили борг та пожертвували на монастир велику суму грошей.

Угодник Божий мав великий досвід ведення господарських справ, і господарське життя монастиря було вдалим. В обителі звершувалося будівництво та оновлення храмів, розширювалися земельні угіддя, були споруджені нові лікарня, богадільня, готель, свічкарня, влаштована книжкова крамниця.
Отець Амвросій займався будівництвом Шамординського монастиря і з часом переселився в нього. Для отця Ісаакія була тяжкою розлука зі старцем.

У 1872 році преподобного хотіли удостоїти сану ігумена, але він відмовився. У 1885 році його звели в архімандрити без його згоди.

Наприкінці життя святого владика Віталій почав отримувати доноси, що він через старість нездатний керувати монастирем. Владика провів розслідування і зі слів братії переконався у несправедливості доносів. Він мав намір покарати винних, але отець Ісаакій просив його цього не робити.

Преподобний відрізнявся простотою та смиренням, був строгим до себе й жив як подвижник. Насельники монастиря любили його та називали між собою дідусем.

Після кончини старця Амвросія скоротилася кількість паломників, а разом із тим і суми пожертв, тому підтримувати господарство було непросто. Невдовзі у отця Ісаакія стався перший удар, і тілесні сили почали його залишати. Тоді його келійно постригли в схиму.

Влітку 1895 року преподобний захворів на дизентерію й почав готуватися до кончини. За два тижні до смерті він почав причащатися щоденно.

20 серпня стався другий удар, після якого архімандрит Ісаакій вже не міг говорити. 22 серпня 85-річний угодник Божий відійшов до Господа. Його тіло поховали в Казанському соборі.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою, запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)