Пам’ять преподобного Іоанникія Великого

4/17 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного отця нашого Іоанникія Великого

Святий Іоанникій народився у Віфінії – північно-західній провінції Малої Азії. У дитинстві він пас домашню худобу і, хоча не навчався наукам, перевершував мудрістю багатьох вчених, бо вивчив Заповіді Божі.

Отрок ріс лагідним, смиренним і слухняним. Часто він залишав своє стадо й увесь день проводив у молитві в пустельному місці. Коли ж святий молився, то худоба його нікуди не розходився й злодії його не чіпали.

В юному віці Іоанникій мав гарну зовнішність, високий зріст і міцну будову тіла, тому його зарахували до царського війська. Тоді диявол не стерпів доброчесності юнака й звабив його в іконоборчу єресь.

Якось святий разом зі своїм загоном проходив через гору Олімп, де подвизався прозорливий монах. Той монах вийшов зі своєї келії до Іоанникія, назвав його на ім’я, викрив у тому, що він зневажає ікону Христа, й сказав, що всі його подвиги марні, якщо він не має правої віри.

Тоді святий напоумився, впав перед пустельником на землю, попросив у нього прощення й розкаявся у своєму гріху.

Коли болгари напали на Фракію, грецький цар виступив на боротьбу проти них із усім своїм військом.

Під час битви Іоанникій відзначився особливою хоробрістю та багато посприяв перемозі греків. Тому цар вирішив нагородити його дарами та високим саном.

Проте святий знехтував усім цим заради пустельницького життя. Він прийшов у Авгарську обитель і сказав її ігумену про свій намір жити в безмовності. Ігумен тоді порадив святому певний час пожити серед братії, звикнути до чернечих статутів та звичаїв.

Іоанникій послухався доброї поради й подвизався в декількох монастирях. Після цього для самітницьких подвигів він пішов на гору, що розташовувалася неподалік від Антидієвої обителі.

Спочатку Іоанникій жив просто неба, а потім ігумен Авгарської обителі побудував йому невелике житло.

Коли туди почали приходити монахи, щоб отримати від святого повчання, порушилася його безмовність, і він поселився в іншому місці.

Там Іоанникій вирив у горі глибоку печеру й з неї нікуди не виходив. Вживав подвижник хліб та воду, які йому приносив один раз на місяць пастух, що пас на тій горі кіз.

Після цього подвижник неодноразово заради безмовності змінював місце проживання. Він жив суворо в пості, молитвах та боротьбі з невидимими ворогам. І Господь наділив його прозорливістю, даром звершення чудес та владою над бісами.

Одного разу Іоанникій проходив повз жіночий монастир, де подвизалися разом матір та дочка. Охоплена хтивістю дівиця замислила покинути обитель і вийти заміж. Мати не могла переконати її перетерпіти плотську брань та не віддавати себе на наругу бісу.

Іоанникій дізнався про це й пожалів дівицю. Він покликав її, сказав покласти руку на його шию та помолився Господу, щоб всі її страждання та плотські пристрасті перейшли на нього.

З того часу монахиня звільнилася від хтивості, а святого почали бентежити нечисті думки та відчуття. Свою плоть пустельник умертвляв великими подвигами, й одного разу, щоб не впасти в гріх, він задумав віддати себе на поживу величезному змію. Проте той не зачепив святого і, коли Іоанникій почав дратувати його, раптом здох.

З того часу святий звільнився від плотської пристрасті.

На 12-му році пустельницьких подвигів за повелінням із Небес преподобний прийняв чернечий постриг. Через деякий час після цього він закував себе залізними веригами й три роки жив у затворі.

Коли болгари здобули перемогу над греками та взяли багатьох у полон, святий через співчуття до полонених покинув безмовне життя й пішов у болгарську землю. Там він підійшов до темниці, де знаходилися греки, перехрестив двері, й вони самі відчинилися. Так само хресним знаменням Іоанникій звільнив ув’язнених від кайданів, після чого непомітно для варти вивів їх із темниці та привів до меж Грецької імперії.

Якось до святого прийшли посланці від царя-іконоборця Феофіла, щоб запитати у нього, чи слід шанувати ікони.

Сповненими Божественної мудрості словами Іоанникій переконав їх у необхідності шанування ікон, і вони відреклися від іконоборчої єресі.

Преподобний передрік зведення на архіпастирський престол Мефодія та сказав, що він із Божою допомогою умиротворить Церкву та відновить у ній одностайність.

Своїми посланнями проти іконоборства святий стверджував істину віру та повертав до неї тих, хто ухилився в єресь.

У глибокій старості преподобний поселився у Антидієвій обителі, де подвизався в невеликій келії. Коли ж Іоанникію доводилося виходити з неї, то для тих, кого святий не хотів зустріти, він залишався невидимим.

Наближення кончини Іоанникія прозрів Патріарх Мефодій і прийшов до святого разом із кліром, щоб попросити у нього молитов та благословення. Тоді ж преподобний передрік, що й Патріарх невдовзі після його смерті перейде в життя вічне.

У 94-річному віці Іоанникій відійшов до Бога. Коли він помирав, монахи, які подвизалися на горі Олімп, бачили вогненний стовп, що піднімався від землі до неба, а перед ним святих Ангелів. Тоді вони зрозуміли, що старець переходить до небесного покою.

Після кончини святого від його мощей звершувалися чудеса: хворі отримували зцілення, біснуваті звільнялися від нечистих духів. Так Господь прославив Свого угодника ще за його життя й після смерті.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)