Притчі преподобного старця Паїсія для дітей
Калибка
Ми йдемо гірською стежкою серед зелених чагарників.
Стежка то звужується, то розширюється, і ми піднімаємося в гору, то спускаємося вниз. Нарешті ми дійшли до старця Паїсія. Калибка – це маленький будиночок, у якому живуть ченці поодинці.
Отець Паїсій сидить у дворі, просто неба, а поряд, на пеньках і дерев’яних чурбачках розташувалися його відвідувачі – ті, хто прийшов за повчанням і втіхою, – і слухають його розповіді. У цих простих оповіданнях багато мудрих думок.
Ось і ми сядемо на дерев’яні чурбачки.
Старець усім роздає на благословення горіхи, які йому хтось приніс.
Іми отримали гостинці. Давай посидимо та послухаємо.
Бджола та муха
На лузі росла безліч квітів. Тут були і білі пахучі лілії, і гіацинти, і сині високі іриси. І маленьким квіточкам теж знайшлося місце у траві. Вітер нахиляв їх, весело колихав траву та листя, і аромат розносився далеко-далеко!
Над галявою, над квітами працювали бджілки. Вони збирали солодкий нектар, щоб підгодувати молодняк у вулику та запастися їжею на довгу холодну зиму.
Сюди й прилетіла муха. Вона невдоволено дзижчала та оглядалася.
Одна маленька бджілка, яка опинилася тут уперше, ввічливо запитала муху:
– Чи не знаєте Ви, де тут білі лілії?
Муха насупилася:
– Не бачила я тут жодних лілій!
– Як? – вигукнула бджілка. – Але мені казали, що на цьому лузі повинні бути лілії!
Квітів я тут не бачила, – пробурчала муха. – Але ось недалеко, за лукою, є один рівок. Вода там чудово брудна, а поряд стільки порожніх консервних банок!
Тут до них підлетіла старша бджілка, що тримала в лапках зібраний нектар. Дізнавшись, у чому справа, вона сказала:
– Правда, я ніколи не помічала, що за лукою є брудний рівок, але я стільки можу розповісти про тутешні квіти!
– Ось бачиш, – сказав отець Паїсій. – Бідолашна муха тільки й думає про брудні рівки, а бджілка знає, де росте лілія, де – ірис, а де – гіацинт.
І люди так само. Одні схожі на бджілку й у всьому люблять знаходити щось хороше, інші – на муху, і у всьому прагнуть побачити лише погане.
А ти на кого хочеш бути схожим?
Змія замість поясу
– Коли любиш тварин, – сказав отець Паїсій, – вони це відчувають і дивляться на тебе як на друга.
Коли Адам та Єва жили в раю, тварини були їхніми улюбленими друзями. Адам допомагав тваринам, а вони слухали його. Але після гріхопадіння, коли людина не виконала заповіді Божої, тварини здичавіли, перестали підкорятися людині й почали нападати одна на одну.
Але й зараз, якщо людина слухається Бога, тварини не бояться її й підкоряються їй у всьому.
Розповім вам один випадок.
Жив старець у самотній каливці. Іноді йому приносили їжу. А він цілими днями молився та працював. То був дуже простий і добрий старець.
Там, де він жив, було безліч змій. Вони не боялися старця, підповзали до нього дуже близько й заважали працювати. Тоді старець хапав їх і викидав геть.
Але одна змія весь час намагалася до нього наблизитись і так докучала, що старець схопив її, обернув навколо пояса й зав’язав вузлом. А потім продовжив свою роботу.
У цей час до старця прийшов чернець, який приносив йому їжу. Побачивши змію, якою був підперезаний старець, наче поясом, він жахнувся і закричав:
– Забери цю змію!
А простий старець відповів:
– Не бійся! Адже Христос сказав: «Ось даю вам владу наступати на змій і на скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо не зашкодить вам!»
Ці слова Господа Іісуса Христа ви самі можете прочитати в Євангелії від Луки, в десятому розділі.
Як поділити сливи
Часто старця Паїсія питали, що таке справедливість? Як чинити справедливо?
Отець Паїсій говорив:
– Є справедливість людська, а є Божественна справедливість.
– А що таке Божественна справедливість? – запитували його.
Тоді старець наводив такий приклад:
– Уявіть, що людина прийшла в гості до друга, і в них було десять слив. Один із них з’їв вісім, а другому дісталося дві. Це справедливо?
– Ні, дружно відповіли всі, це несправедливо!
Отець Паїсій продовжував:
– Тоді так. Двоє друзів мали десять слив. Вони поділили їх порівну по п’ять і з’їли. Це справедливо?
– Так, справедливо! – сказали всі.
Але це – людська справедливість, – зауважив отець Паїсій.
– Є ще справедливість Божественна! Уявіть, що один із друзів, які мали десять слив, здогадавшись, що інший дуже любить їх, сказав: «Будь другом, з’їси ці сливи, я їх не дуже люблю. До того ж у мене від них болить живіт! Зможу подужати лише одну».
Віддай іншому те, що він хоче, а не половину, віддай йому гарне, а собі залиши погане. У цьому й буде Божественна справедливість, – підсумував старець.
Слава тобі, Боже!
Старець Паїсій повторював:
– Бог дбає про нас! Він знає, чого ми потребуємо, чого ми бажаємо. І якщо нам це корисно, подає нам.
Коли ми сподіваємося на Бога й довіряємо себе Йому, Він стежить за нами та піклується про нас і дає кожному стільки, скільки потрібно.
Давайте не ставитимемося до цього байдуже, говоритимемо: «Слава Тобі, Боже!» Дякуватимемо Богові за все!
І старець розповів таку історію.
– На Афонській Горі жив один чернець. Його колибка (адже ти пам’ятаєш, що колибка – це будиночок ченця?) стояла самотньо.
Якось він вирішив піднятися на гору, щоб помолитися Богу. Він зібрався в дорогу та почав підніматися на гору крутою стежкою.
Раптом чернець побачив великий білий гриб.
– Слава Тобі, Боже! – подумав він, постояв трохи, молячись і подякував Господу за посланий йому гриб. Він вирішив зрізати його на зворотному шляху собі на вечерю.
Помолившись на горі, чернець почав спускатися вниз. Сонечко збиралося вже закотитися, і на гору спустилися сутінки.
Монах дійшов до гриба, посланого йому Богом, і побачив, що на нього настала козуля й залишилася лише половинка.
– Слава Тобі, Боже! – знову сказав він. – Отже, мені вистачить і половинки!
Вже підходячи до своєї келії, чернець помітив ще один гриб. Але, нахилившись, побачив, що він трухлявий. А може, він був і отруйним?
Монах знову почав дякувати Богові за те, що Він уберіг його від отруєння.
Повернувшись, повечеряв він половинкою гриба з подякою Богові.
Вранці він вийшов із каливи, і – о, диво! – всюди навколо його каливки виросли білі гриби!
Бачиш, він дякував Богові й за цілий гриб і за половинку, і за трухлявий! За все він дякував Богові!
Хочу бути буйволом!
Всі муки людини, за словами старця Паїсія, бувають від невдоволення тим, що вона має і що дав їй Бог. Адже Господь любить усіх і кожному дає те, що йому корисно.
Але деякі страждають і думають: «Чому він такий, а я такий?»
Ось і жаба, про яку піде мова, весь час заздрила всім. Іншим жабам подобалося їхнє болото, і вони з великим задоволенням жили в ньому. Але наша жаба була всім незадоволена.
– Чому інші живуть у норах, а я живу у болоті? – думала вона. – Чому інші звірі виглядають краще за мене?
Якось поруч із болотом проходив буйвол. Він навіть не помітив маленької жаби, але вона була вражена.
– Який він великий! – подумала вона і вигукнула:
– Хочу бути буйволом!
Інші жаби почали відмовляти її:
– Будь такою, якою створив тебе Бог!
– Нізащо! Хочу бути буйволом! – затялася жаба й почала дутися.
Дулася-дмухала, дулася-дулася – і … луснула!
Тож будь тим, ким створив тебе Бог! Він дає кожному те, що допоможе йому спастися й досягти вічного життя.
Любов Бога зробила мене людиною. Бог приніс Себе в жертву за мене.
Будемо ж за все вдячні Йому!
Хто дурніший за ящірку?
Одного разу до старця Паїсія приїхала дуже освічена і вчена людина. Він вивчив багато наук, але не вірив у Бога.
Він сказав старцеві Паїсія:
– Мені важко повірити, що Бог є. Я так багато знаю й можу пояснити, чому і як все відбувається. І я не можу прийняти те, що ти говориш про Христа.
Старець уважно вислухав його та й сказав:
– Адже ти дурніший за ящірку.
Вчений дуже образився й почав заперечувати. Але старець сказав:
– Ти дурніший за ящірку, я це тобі доведу.
Поруч із домом старця жила одна його знайома ящірка, і він її покликав.
Вона підбігла до старця. Отець Паїсій запитав її, чи є Бог? Тоді вона встала, сіла на задні лапки й кивнула головою.
Тут вчений розгубився і заплакав.
А старець сказав йому:
– Тепер бачиш, що ти дурніший за ящірку? Вона знає, що є Бог. Ти людина, а не хочеш зрозуміти, що існує Бог.
Вчений пішов від старця зворушений і вражений.
Душа студента
Один студент прийшов до старця Паїсія й сказав:
– Бога немає. Я в Нього не вірю!
Старець Паїсій пожалкував нерозумного юнака та лагідно сказав йому:
– Підійди сюди та послухай! Чуєш, як стрекоче коник? Він розмовляє з Богом! А тепер подивися, яке хутро у мого кошеня? Такого немає навіть у цариці!
Душа студента пом’якшала від слів старця, і в ній було місце для віри в Бога.
______________________________________________________________________________________
Про старця Паїсія
Старець Паїсія жив у Греції, і не просто в Греції, а на Святій Горі Афон. Це невеликий півострів, на якому розташовано безліч чоловічих монастирів. Там живуть лише ченці! Так Свята Гора Афон виглядає, коли підпливаєш до неї з моря.
Преподобний старець Паїсій, як було сказано на самому початку, жив тут у самотній калибці.
Душа старця була сповнена такою любов’ю, що він готовий був страждати замість усіх тих, хто мав безліч скорбот і хвороб. Саме тому, через велику любов старця до Бога й ближніх, Господь і посилав до нього стільки стражденних людей.
Вони постійно приходили до нього за духовною допомогою та втіхою й завжди отримували їх. Багато хто звертався з питаннями, а багато хто з проханням помолитися. Оскільки старець Паїсій був ченцем, він вважав молитву своєю головною справою та своїм головним обов’язком.
1994 року старець перейшов із нашого світу до світу небесного. Він і досі продовжує свою молитву за нас. А ще в нас залишилося багато настанов старця, які були записані тими, хто любив його. Коли ви підростете, обов’язково прочитаєте їх.
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
