День пам’яті преподобномученика Стефана Нового
28 листопада/11 грудня Православна Церква вшановує пам’ять преподобномученика Стефана Нового.
Святий Стефан народився в 715 році в Константинополі. Його батьки відрізнялися доброчесністю та творили багато благодіянь бідним. Маючи двох дочок, вони ревно просили у Господа дарувати їм сина.
Якось мати Преподобномученика, яку звали Анною, зі сльозами молила про це Богородицю у Влахернському храмі та обіцяла принести дитя в дар Богу. Втомлена молитвою вона заснула. Уві сні жінка побачила Пречисту Діву, Яка сповістила їй, що вона за своїм проханням вже має в утробі сина. Анна прокинулася і зраділа. Невдовзі вона відчула, що дійсно носить дитину.
У день зведення святого Германа на патріарший престол у храм святої Софії зібралося безліч народу. Була там і Анна. Коли патріарх проходив повз неї, вона попросила його благословити зачате в її утробі.
Прозорливий святитель відповів: «Нехай благословить те Господь молитвами святого першомученика!». При цьому благочестива жінка побачила, як із уст патріарха вийшло полум’я. Через деякий час у подружжя народився хлопчик, якого назвали Стефаном. Новонародженого хрестив сам патріарх.
Невдовзі імператорський престол зайняв Лев Ісаврянин, який став поширювати іконоборчу єресь. Чесні ікони та мощі святих викидали з храмів, топтали, палили, топили в морі… Благочестиві люди зазнавали переслідувань та катувань, гинули за чесні ікони.
Патріарха Германа скинули з престолу. Цар оточив себе іконоборцями, а на патріарший престол поставив єретика Анастасія.
Коли Стефану виповнилося 16 років, батьки вирушили з ним у Віфінію й доручили його пустельнику Іоанну, що подвизався на Авксентієвій горі. Юнак прийняв чернечий постриг і під керівництвом старця зростав у чеснотах. Він виснажував тіло непосильними трудами, подвизався в пості та молитві.
Якось Стефан побачив, що його наставник гірко плаче, і довго не наважувався запитати про причину його сліз. Зрештою старець сказав своєму учню, що через нього це місце процвіте й прославиться, але іконоборці розорять і спустошать його. Після цього він відкрив Стефану його майбутнє.
Коли помер батько святого, він вирушив у Візантію, вшанував його належним погребінням, продав майно, а отримані гроші роздав бідним.
У той час одна з його сестер вже подвизалася в чернечому чині. Стефан привів матір і другу сестру в жіночий монастир «Тріхінарія», де вони також прийняли чернечий постриг, а сам повернувся до старця Іоанна.
Після кончини духовного наставника угодник Божий залишився сам. Невдовзі навколо нього зібралася братія, й утворився монастир. Всі ревно трудилися, а Стефан заробляв на потреби монастиря переписуванням та продажем книг.
Кількість братії зростала, і безмовність преподобномученика порушувалася. Він доручив монастир Маріну, а сам замкнувся в келії в іншому місці на тій самій горі. Проте і сюди до нього приходили подвижники.
Наступником Лева Ісаврянина став його син Костянтин Копронім. Він звів на патріарший престол після Анастасія єретика Костянтина, з яким у 754 році скликав іконоборчий собор. Єретики назвали собор Сьомим Вселенським, хоча на ньому не були присутніми ні інші патріархи, ні їхні представники. Єпископи, які взяли участь в соборі, зі страху схилилися до нечестя й підписали його постанови.
Між тим Стефан прославився серед народу. Цар захотів заручитися його підтримкою і послав із дарами патриція Калліста. Преподобномученик не прийняв дарів, відкинув постанови нечестивого собору та сказав, що готовий за образ Христа стояти до смерті.
Тоді за імператорським повелінням воїни схопили святого та його учнів і ув’язнили в темниці монастиря Тріхінарія. Однак сталося нашестя скіфів, і Копронім відклав переслідування Стефана та наказав повернути подвижників у їхню обитель.
Калліст же не залишив святого в спокої й обмовив його в блудному зв’язку з монахинею Анною, що подвизалася в монастирі Тріхінарія. Співучасниками його злодіяння стали учень блаженного Сергій та рабиня Анни. Невдовзі Анну схопили та привели до царя. Монахиня відмовилася лжесвідчити проти преподобного отця і загинула в муках.
Щоб звинуватити святого перед народом, імператор послав до нього юнака Георгія, який служив у палаці. Георгій прийшов до подвижника і почав просити, щоб той постриг його у чернецтво. Преподобномученик довго не погоджувався, але зрештою схилився на прохання. Це стало приводом для того, що Копронім пожалівся народу на монахів, а особливо на Стефана, який нібито звабив його улюбленого слугу.
Після цього воїни розорили монастир, спалили монастирську церкву, розігнали монахів, а святого схопили. Угодника Божого ув’язнили в Філіппіковому монастирі в Хрізополі (передмісті Константинополя), де він був у кайданах 70 днів.
Цар послав до святого найбільш впливових єретиків із духовенства та ораторів. Обдарований Божественною премудрістю Стефан спростував усі їхні доводи та посоромив нечестивих.
Тоді імператор заслав преподобномученика на острів Проконніс, що в Мармуровому морі. Там святий поселився в пустельному місці біля печери, в якій знаходилася невелика церква на честь святої Анни, матері Богородиці.
Невдовзі до нього зібралися учні, й виник монастир. На той час Стефану було 49 років. Він подвизався в келії, спорудженій на стовпі, та своїми молитвами зцілював хворих, проганяв нечистих духів, рятував від погибелі мореплавців.
Згодом цар дізнався, що Стефан прославився на Проконнісі, й вирішив його умертвити. Святого повернули в Константинополь і ув’язнили у Фіальській темниці.
Коли преподобномученика вели до царя, він випросив у одного чоловіка монету, на якій було царське зображення. Під час розмови з Копронімом святий запитав, хто зображений на монеті, й поцікавився, чи не буде покараний той, хто кине зображення царя на землю та почне топтати його ногами.
Присутні сказали у відповідь, що така людина зазнає великого покарання. Тоді Стефан викрив сліпоту та безумство єретиків, які зневажають образ Сина Божого і Його Пречистої Матері, після чого плюнув на монету та потоптав її ногами. Присутні кинулися на святого, але цар вдав себе лагідною людиною та наказав ув’язнити Стефана в народній темниці.
У темниці томилися за шанування ікон 342 монахи. Їхні тіла були понівечені катуваннями. Монахи обрали преподобномученика своїм наставником, і темниця уподібнилася до монастиря.
Коли цар дізнався, що Стефан перетворив темницю на монастир, то наказав обезголовити його за містом, але потім передумав піддавати святого такій легкій страті.
Він послав до преподобного отця двох юнаків, яким наказав бити його до смерті. Вражені ангельським обличчям Стефана юнаки припали до його ніг і попросили молитов та благословення. Царю ж вони доповіли, що залишили подвижника ледве живим.
Вночі біс, що завжди перебував з Копронімом, сповістив йому, що Стефан не зазнав шкоди. Тоді цар піднявся з одра, почав ходити палацом і кричати. На запитання оточуючих нечестивець відповів, що не він цар у них, а Стефан із Авксентієвої гори.
Жорстокі люди кинулися в темницю, схопили святого, почали бити й потягнули його на площу.Серед міста один із кровопивць вдарив преподобномученика по голові великим шматком дерева, й той віддав Господу душу. Люте зібрання продовжувало терзати тіло святого. Від нього відривалися шматки, а кров обагряла вулиці міста.
Рештки тіла угодника Божого кинули в яму, що була викопана на місці древньої церкви, куди скидали трупи злочинців.
В ясний день зі сходу, де знаходилася Авксентієва гора, посунула велика хмара. Небо потемніло, й пройшов великий град, який багатьох забив насмерть.
Преподобномученик Стефан відійшов до Господа в 53-річному віці 28 листопада 768 року.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
