День пам’яті Святих Отців

У неділю між 18 і 24 грудня ст. ст. Православна церква вшановує пам’ять Святих отців – земних предків Господа нашого Іісуса Христа.

Під час Божественної літургії цього дня читається наступний Євангельський уривок:

“Книга родоводу Іісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового. Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його; Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама; Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона; Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої; Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу; Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію; Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію; Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію; Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського. По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля; Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора; Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда; Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова; Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Іісус, названий Христом. Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

Різдво Іісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог. Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Іісус”¹Мф. 1:1-25  

Навіщо нам цей родовід?

На самому початку Євангелія від Матфея наведені довгі і для багатьох наших сучасників незрозумілі, “нудні” списки земних предків Іісуса Христа.

Причому про одних чомусь сказано детально, а інші тільки названі по імені. Той же список із невеликими відмінностями повторюється у євангеліста Луки…

Але чи можуть ці переліки імен людей, які давно померли, бути цікаві сучасному читачу Євангелія?

Чи має родовід Христа якесь значення в наші дні, і якщо так, то яке? Тим більше що цей родовід… Йосифа, який зовсім не був батьком Іісуса Христа! Навіщо взагалі він тоді нам потрібний?

Земне коріння

Ми живемо в абсолютно іншому суспільстві, ніж Палестина I століття по Р.Х. Але навіть і до цього дня, і у великих сучасних містах можна знайти людей, для яких такі списки мають велике значення.

Пам’ятаю, як я узяв одного разу в руки башкирсько-російський словник. В якості додатка до нього були дані… списки башкирських родів і племен, зовсім як у Старому Заповіті! Виявляється, для укладачів словника – інтелігентів із вищою освітою, які живуть в Уфі, де давно перемішалися всі роди та племена, а на вулицях говорять в основному російською, – було надзвичайно важливо пам’ятати, хто з них до якого роду належить (це визначається за прізвищем) і з якими іншими родами його предки знаходилися в близькій спорідненості, а з якими – в дальній.

А що казати про Північний Кавказ! Перше, що дізнаються там про одноплемінника – якого він роду, хто його предки, і це багато в чому визначає подальше ставлення до нього.

Сьогодні, звичайно, в Євангеліях нас цікавлять, передусім, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа, Його вчення, проповіді та притчі.

Але для єврея I століття першим питанням, яке він задав би про Христа, було б питання про Його походження, про Його місце в соціальній структурі суспільства. Саме тому апостол Матфей, який писав в основному для євреїв, і розпочинає із самого для них суттєвого – з родоводу.

Втім, і євангеліст Лука теж наводить список предків Іісуса Христа, але дещо пізніше, як вставку, наприкінці третього розділу, де описується вихід Іісуса на громадське служіння.

Рід вівся по батькові, а Йосиф, хоч і не був біологічним батьком Іісуса, був Його батьком згідно із Законом або, як ми сказали б сьогодні, соціальним, тобто сприймався всіма як батько.

Біологічне батьківство взагалі тоді було не безумовним критерієм приналежності до певного роду та сім’ї.

У Біблії ми читаємо про звичай левіратного шлюбу: за смертю старшого брата молодший мав одружитися на його вдові, причому син, який народився від цього шлюбу, вважався нащадком померлого, хоча всі пам’ятали, хто його біологічний батько.

У родоводі Христа теж є такий приклад: від левіратного шлюбу Вооза та Руфи – після смерті її першого чоловіка – народився Овид. Але в Старому Заповіті про Вооза сказано детально, а от перший чоловік Руфи нічим не відомий, тому в євангельському родоводі й згадають Вооза.

Можливо, такими ж левіратними шлюбами пояснюються й невеликі розбіжності між двома родоводами, у Матфея та Луки: один згадує біологічного, а інший – соціального батька.

Втім, можуть бути інші пояснення: євангелісти користувалися різними джерелами, у них могли вкрастися дрібні неточності. У будь-якому випадку, усі головні моменти повністю співпадають.

А от жінок, взагалі кажучи, в списку предків згадувати було не обов’язково, так що поява жіночих імен у родоводі (а їх у списку всього чотири – Фамар, Рахава, Руф і Вирсавія) не випадкова. Автор напевно хотів звернути нашу увагу на біблійну історію, пов’язану з кожною з них. Про цих жінок детально написано в Старому Заповіті, і зовсім не тому, що вони були якимись особливо благочестивими. Але це інша тема.

Деякі з перерахованих імен ми сьогодні насилу можемо згадати – наприклад, “Салафиїл породив Зоровавеля” ²(Мф. 1:12). Але інші імена говорять читачеві багато про що.

По суті, тут перед нами коротко проходить уся історія спасіння до Христа, історія обраного народу. Не випадково родовід у Матфея розпочинається не з Адама і не з Ноя (Лука пізніше доведе список предків саме до них), а з Авраама – першої людини, яку Господь обрав, щоб укласти з нею заповіт, тобто союз. Цей союз поновлювався з його сином Ісааком і онуком Яковом – Господь відбирав когось одного в кожному поколінні, щоб передати йому особливі благословення.

Починаючи із синів Якова, відбір змінився примноженням: обраним був кожен із них, кожного батько благословив по-своєму. І про одного зі своїх синів, Іуду, він сказав загадкові слова, які багато тлумачів відносять саме до Христа, Який походив з племені Іудиного: «Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів» ³(Бут 49:10).

Це пророцтво завжди розумілося євреями як вказівка на те, що Месія прийде з коліна Іуди – і Євангелія підтверджують виконання пророцтва: у списку предків Христа Іуда знаходиться на своєму законному місті.

Ще одне дуже значиме ім’я – Давид. Це не просто другий цар Ізраїлю і засновник династії, це та людина, про нащадка якої Господь сказав: «Я буду йому батьком, і він буде Мені сином» ⁴(2Цар 7:14).

У найближчій історичній перспективі це було сказано про Соломона, якому належало звести Єрусалимський Храм. Але з прадавніх часів це пророцтво розумілося і як вказівка на далекого нащадка з роду царя Давида, якому належало стати самим справжнім Царем Ізраїлю, Месією, Христом, Який врятує свій народ і встановить Царство Боже.

Саме тому ті, хто визнавав у Іісусові Месію, називали його “сином Давидовим”. Пророцтво про те, що Христос буде прямим нащадком царя-псалмоспівця, було завжди дуже важливе для євреїв, і тому в Євангеліях особливо відмічено, що воно виконалося.

Не випадкові навіть числа: чотирнадцять родів, як відмічає євангеліст Матфей, пройшло від Авраама до Давида, тобто від першого обранця до обраного Богом царя, і стільки ж ще – до вавилонського полону.

Царювання Давида і полон – немов найвища та найнижча точки всієї ізраїльської історії. Нарешті, ще чотирнадцять родів – до самого Христа. Число це не випадкове, сімка означає повний термін (число днів у тижні), а чотирнадцять – подвоєна сімка.

Не випадково і пророк Даниїл, відлічуючи термін пришестя Месії, рахував сімками. Словом, історія обраного народу виконалася, настала “повнота часів” – саме тоді слід було народитися Месії.

Так що наведені в Євангеліях родоводи є свідоцтвами того, що, по-перше, Христос поза сумнівом був історичною особою, справжньою Людиною, а по-друге, що всі пророцтва про Його походження виконалися повністю.

Євангелісти немов показують на прикладі переліку імен предків Спасителя історію людства, яке страждає, яке не знаходить собі місця, проте воно все ж не самотнє. Бог не залишає його та скеровує до заздалегідь наміченої мети, до тої великої Зустрічі, яку ми переживаємо в Євангеліях.

Андрій Десницький

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)