Чи є в нас любов до Бога?

Погроза Апостола

Чи почули ви, браття, те, що читалося наприкінці нинішнього Апостола? Каже там святий Павло до Коринф’ян: «Хто не любить Господа Іісуса Христа, нехай буде проклятий, маран-афа»!¹(1Кор. 16:22).

Зупинившись на цьому грізному вироку думкою, я спочатку хотів запросити вас – подякувати Господу від радості, що вирок цей має минути – не торкатися – нас, як Християн. Бо ми тому Християни, що Христові; а якщо Христові, то, звичайно, перебуваємо в любові Його, як і Він у нашій.

І Апостол не припускає відсутності любові до Бога в Християнах, і цим страшним судом вражає тільки тих, які залишаються поза спілкуванням з Христом.

Нехай страшаться тому цього вироку, гадав я, язичники і невірні, – що чужі Христу і позбавляють себе усіх благ, які даровані нам у Господі, а не ми, покликані бути причасниками Божественного в Христі єства.

Визначимо, чи є в нас любов

 Але потім підійшли думки неспокійні і за себе, і за інших.

Ну, а як і в нас немає любові!

Вона має бути; але може й не бути, – і відсутністю своєю віддавати нас на засудження, що виголосив Апостол.

Увійдемо ж у себе, щоб визначити, чи є в нас любов; і якщо виявиться, що її немає, або вона слабка, потурбуємося запалити її, щоб не бути засудженими разом із тими, хто не любить Господа.

Чи є в нас любов до Господа, – серце скаже. Бо якщо любимо кого з людей, тепле почуття до цієї людини дає нам знати про цю любов. Так і про любов до Господа дає нам знати тепле ставлення й спрямування до Нього думок і серця.

про любов до Господа дає нам знати тепле ставлення й спрямування до Нього думок і серця.

Ознаки любові

Хто кого любить, той того невпинно тримає в думці. Хто кого любить, той намагається догоджати тому в усьому, бажання його взнавати та випереджати виконанням.

Хто кого любить, той на того в усьому покладається й упевнений, що не буде ним залишений.

Хто кого любить, той себе до нього і його до себе прилучає.

Хто кого любить, той за того стоїть, – і нікому не дозволить не лише робити, але й казати щось проти нього.

Хто кого любить, той про справи його дбає і всякий збиток від них відхилити намагається.

Хто кого любить, той того прославляє та радіє, коли ім’я його славиться всюди. Саме за цими діями звичайної між нами любові судіть і про любов до Господа.

Якщо тримаєте невпинно Господа в думках, то ви Його любите; а якщо не тримаєте або мало тримаєте, – не любите або мало любите.

Якщо тримаєте невпинно Господа в думках, то ви Його любите; а якщо не тримаєте або мало тримаєте, – не любите або мало любите.

Якщо ревнуєте в усьому догоджати Господу точним виконанням волі Його, вираженою у святих заповідях Його, то ви Його любите, а якщо не ревнуєте про це або мало ревнуєте, то не любите або мало любите.

Якщо маєте тепле почуття до Господа, – так що одне ім’я Його солодкістю духовною сповнює серце ваше, то ви Його любите, а якщо не маєте його або мало маєте, то не любите або мало любите. 

Якщо носите в серці глибоке переконання, що Господь є ваш Господь, і ви Його, – і що Він ніколи не залишить вас, ні в цьому житті, ні в майбутньому, – запевнення, яке є плід і слід любові, – то ви Його любите. А якщо немає у вас цього або мало є, то ви Його не любите або мало любите.

Якщо ви готові стояти за Господа до покладення життя й терпіти не можете, щоб хто не лише робив і говорив, але й думав що проти Нього; якщо дбаєте про справи Господні – про святу Церкву і про усе, що в ній перебуває заради спасіння нашого, і всякий від них збиток відхилити намагаєтеся; якщо радієте помноженню слави імені Христового по всій землі, через поширення і затвердження істинної віри в Нього, – про усе ж протилежне цьому нарікаєте, тужите і роздираєтеся душею; то ви Його любите. А якщо цього немає у вас або мало є, то ви Його не любите або мало любите.

От ознаки! За ними судіть, чи є у вас любов чи ні. І якщо є, радійте і ще сильнішою її зробити поревнуйте. А  якщо немає або мало є, поуболіваєте й злякайтеся, – і запалити її поспішіть.

Любов до Бога. За що?

Бо як не любити Господа і Спасителя нашого? 

Він Сам прийшов до нас на землю, і в образі Раба спасіння наше здійснив. Він Церкву святу влаштував і Духом благодаті її сповнив. 

Він кожного з нас призвав до спасительних Своїх благ; кожному простив і прощає гріхи; кожному дає дар Святого Духа; кожного живить Своєю пречистою Плоттю і Кров’ю; кожного доглядає як мати – дитя; про кожного піклується і усі сліди життя його споглядає і влаштовує; до кожного наближається і кожного носить ніби на руках Своїх.

Чи можна не любити Бога?

Як не любити такого Господа?!

Він не тільки є загальним Спасителем, але й і мій, і твій, – і кожного особисто. Душу кожного приймає, у душу кожного вкладає благі думки, душі кожного подає силу й міць задля здійснення благих справ і неухильний потяг йти прямим шляхом до Нього, яким би він тернистим не був.

Як же не любити такого Господа?! Людей-благодійників любимо, Бога Всеблагодійника як не любити? Людей-опікунів любимо, Бога Всепопечителя, як не любити? Людей-охоронців любимо, Бога всіх охоронителя як не любити?..

Він раніше нас полюбив, щоб навчити нас любові й зробити безмовною нашу до Нього нелюбов. Сприйми почуттям свідчення любові Божої до тебе, – і побачиш, як винна твоя нелюбов до Нього, і як справедливе суворе засудження за неї.

Прокинься!

Почувши це хтось, можливо, байдужим залишиться, а другий ще більше вдасться до недбальства. І байдужість злочинна, і недбання засудження гідне. Недаремно промовлено це грізне слово через Апостола Духом Святим! І воно, звичайно, не мине.

Прокинься, той, хто спить, і прийми страх. Але не для того, щоб вдатися до недбання, а щоб почати зі страхом і трепетом звершувати своє спасіння.

От ще Господь дає жити – навіщо?

Щоб ми могли виправити несправне. Як виправити? Це Він у слові Своєму дає нам почути. Чув слово? Навчися, і ходи за вказівкою Його.

Нині слово це вчить; а після смерті воно судити буде. 

Так, поки є життя, поспішай вийти з-під грізного слова. І знову до зайвого страху вдаватися не слід.  Страх мати потрібно, але настільки, щоб він збуджував до Богоугодної діяльності, а не пригнічував сили.

…до зайвого страху вдаватися не слід.  Страх мати потрібно, але настільки, щоб він збуджував до Богоугодної діяльності, а не пригнічував сили.

Хто занадто боязкий, той із самої боязні нехай бере запевнення, що в ньому є вже зародки спасительного налаштування, – зародки любові.

Любов міри свої не має, і на всяку з них вона є любов, – і суду нелюбов’ю промовленого не заслуговує, а, навпаки, відхиляє його.

Любов до Господа поєднує всі наші стосунки до Нього. Любов до Господа, от що ми повинні мати! Вірувати, що Він є наш Господь, і ми Його, – бути упевненим, що Він не залишить нас не в цьому, не в майбутньому житті, й до Нього приліпленим мати своє серце. У цьому сім’я й корінь святого та Богоугодного життя. У цьому виражається і любов. І в якій мірі є ці налаштування, у такій є і любов. Запалюючи й прославляючи їх, – будеш запалювати і прославляти любов. – Стань же в них і живи ними.

Християнські сили

Скажу ще одну думку. 

Народжений, того, хто його породив, природно любить. Ми всі народжені в Господі Іісусі до нового життя. Не подумки вважаємося народженими, а дійсно відроджені в Ньому. Значить, – не можемо не любити Його. 

Якщо не бачимо самі, й інші в нас не бачать цієї любові, – це тільки тому, що ми не розвиваємо сил християнських.  Почнемо розвивати їх, – розбудимо любов. Розбуджена любов почне зі свого боку дієвіше збуджувати сили християнські до діяльності, – і їхньою діяльністю сама буде рости та міцніти. 

Християнські сили це: розуміння Бога та розуміння речей Божественних, ревнощі про виконання заповідей і молитва з благоговійною участю в усіх чинах і священнодіяннях Церковних.

Християнські сили це: розуміння Бога та розуміння речей Божественних, ревнощі про виконання заповідей і молитва з благоговійною участю в усіх чинах і священнодіяннях Церковних.

Приводь у рух сили ці, й кожна з них прямо приведе тебе у сферу любові до Господа. Як саме, – справа покаже; – тільки почни. Скажу тільки, що цей діяльний шлях до любові, стверджуючись на благодатному народженні, є шлях найнадійніший, швидкий і полегшує самого себе.

Милостивий Господь нехай пошле нам Духа Свого, щоб Він силою Своєю сповнив нас любов`ю до Нього Єдиного!

Зі свого ж боку дамо обіцянку, що не присиплятимемо та не заглушатимемо того, що Ним дається та вселяється, а будемо розпалювати, вкорінювати, діяти за тим, – і, вірно, незабаром, станемо вмістилищами блаженної любові. Амінь.

6 вересня 1864 року

Свт. Феофан (Говоров) Вишенський

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)