Духовні настанови блаженної стариці Макрини

Духовні настанови блаженної стариці Макрини

У чоловічих і жіночих монастирях Греції ХХ ст. ісихастська традиція отримала своє нове життя завдяки духовним чадам блаженного старця Іосифа Ісихаста (1897–1959), який з Божою допомогою своїм подвижництвом відродив ісихастську традицію на Святій Горі Афон. Серед його чад особливо вирізняється герондиса Макрина (Вассопулу). Стариця керувала монастирем, який був заснований із благословення великого старця Іосифа Ісихаста, понад 30 років – з 1963 до 1995 року. Розквітлий у роки її керівництва священний монастир Одигітрії в селищі Портар’я поблизу міста Волос послужив добрим корінням, від якого виросло багато жіночих монастирів не тільки в Греції, а й в Америці, Канаді, Грузії. Сама подвижниця здобула численні духовні дари й досягла високих духовних станів. 

___________________________________________________________________________________________________

Герондиса Макрина знаходиться в такій же високій духовній мірі, як і блаженний Старець Іосиф Ісихаст. (Старець Єфрем Катунакський)

Вибране з бесід блаженної стариці Макрини

Коли ми розуміємо, що нас перемагає якась пристрасть, чи то гнів, чи цікавість, чи недбальство, чи затьмарення, чи нечутливість, будемо просити і благати Бога. У нас у всіх є пристрасті та вади.

Як ми можемо очищати та просвітлюва свій розум? «Господи, Іісусе Христе, помилуй мене, зміцни мене, просвіти мене».

І після цього Христос нас не почує? Ні, Він скаже: «Чадо моє, молися, проси Мене. Повстає спокуса, борись із нею. Я допоможу тобі, бо ти прикликаєш Мене».

…Ми задихаємося від помислів, але не кличемо Його. А потім над нами панують пристрасті, й ми затьмарюємося. І бачимо це, але залишаємося байдужими.

Нечутливість приходить тоді, коли ми залишаємо увагу та послух. Однак якщо людина випробовує сама себе та відкриває книгу своєї душі, щоб бачити, чим вона засмутила Бога, чим засмутила ближнього і якщо помолиться, якщо роздумає, якщо докорить собі, якщо ретельно виконуватиме свої обов’язки, тоді в книзі совісті, що відкрилася, побачить тільки себе й скаже: «Давай зачиню я двері, схилю коліна, тому що не знаю, скільки років залишилося мені жити. Життя скороминуще».

* * *

Будемо уважні в передачі слів. Слово, яке часто передається з вуст в уста, змінюється. Ми говоримо щось, а один чує це так, інший чує інакше, і подається по-різному від кожного.

Яке ж правильне слово? Слово зле страчує та милує, судить і пересуджує людину. Тому будемо уважні й запитуватимемо себе: «Я чула це добре своїми вухами? А якщо це мені насвистів диявол із тою жвавістю, з тою правдоподібністю в мої вуха? Будемо щоразу випробовувати себе.

* * *

блаженної стариці МакриниКожна людина – це таємниця! Таємниця, яку не описати та не висловити! Таємниця таємниць! Будемо просити Бога дати нам тверезість душі, щоб розплющились очі нашої душі. Просимо Бога дати нам просвітлення, щоб бачити самих себе.

Скажімо собі: «Іди сюди, що ти зробив сьогодні, як молився, що сказав, як рухався, чи творив волю Божу, чи робив те, що хоче Бог?» Так ми зможемо знайти, у чому спіткнулися, щоби записати ввечері свої помисли.

* * *

Той, хто відчув Боже милосердя, не може сказати погане про іншого, навіть якщо словом погане щось йому зробили, чи поводженням. Тільки говорить він про себе: «Я недбалий, я лінивий».

Святі завжди виправдовували всіх, хто їх образив. Людина, яка відчула Боже милосердя, стримує свій язик і стежить, щоб не звинуватити нікого. Коли людина дослухається до своєї совісті, вона не звинуватить іншого. Совість стримує її. І в такий спосіб благоугодно проводить вона своє життя, і вона радісна. Якою прекрасною є єдність, як прекрасна любов, як прекрасна добра поведінка, як прекрасна шляхетність!

* * *

Йдеш до церкви тихо-тихо, навшпиньках, відчиняєш двері безшумно, тому що в цей час інша людина зосереджується, намагається наскільки можна зосередитися, щоб наблизитися до Бога, і ти не хочеш її перервати.

Кожен безладний рух, що відбувається в церкві, відволікає розум того, хто молиться, дає привід дияволу вчинити метушню, щоб ті, хто моляться, втратили союз розуму з Богом. Це дуже важлива річ, і потрібно бути дуже уважним до цього.

Людина, яка уважна, відчуває молитву й дбайливо ставиться до неї.

Дивіться, коли йдемо до лікарні, ми стежимо за тим, щоб не наробити галасу, щоб не розбудити важкохворого, щоб його не потурбувати. Так має бути й у храмі. Тому що тут духовна лікарня, і ми маємо бути уважними.

Неналежний рух руйнує увагу й ускладнює зв’язок із Богом. Нехай слухають і моляться, щоб зосереджувати свій помисел, бо дуже важко зв’язати розум із Богом.

* * *

Не будемо дивитися на тутешнє, але будемо дивимося на Небо. Коли людина творить молитву, вона не може розмовляти з кимось, базікати, кричати. Благодать Божа робить її лагідною та смиренною. Не може Бог не пом’якшити її серце.

Коли людина творить молитву, яку насолоду відчуває! Пустослів’я, ремствування, розмови переривають спілкування з Богом і приносять збентеження.

Один не втримається, скаже свій помисел іншому, і той, навантажений, сіє зло далі, а потім не може виконувати ні молитви, ні своїх обов’язків. І келія не подобається, і ніде вона не може заспокоїтися. Потрібне смирення в душі. Смиренням спасемося.

* * *

Пристрасті наші настільки живучі, настільки жорстокі, що ми в одну мить виходимо з себе. Тому що не полюємо на молитву. Якби ми полювали на неї, то не могли б уста наші вимовляти слова холодні й гіркі.

Святий Нектарій каже: «Слово нехай виходить із медом, а рука торкається сестри, як ватою..

Благодать Божа, яка приходить із найсолодшим ім’ям Іісусовим, пом’якшує душу. Усередині її лагідність, помірність, мир, солодкий стан.

Коли людина бачить, що вона – нуль, а пристрасті її великі, тоді до неї наближається Бог. Але якщо вона дивиться то на того, то на іншого, то Бог далеко від неї.

* * *

блаженної стариці МакриниКоли розум наш не в Бозі, а в “чому?”, тоді для нас будуть винні то той, то другий. Проте винні ми самі, ніхто інший не винен. Ми не маємо доброго духовного стану, і в цьому є причина.

Той, хто полює на «Іісусову» як на золото і використовує щохвилини, він усе долає, все приймає, все терпить. Тоді Бог та Богородиця його покривають. Тоді він остерігатиметься осуду, переслуховування, того, що не благословлено.

Потрібне смирення. Коли людина бачить саму себе зсередини, тоді навколо себе вона буде все бачити добрим. Коли людина дійсно має Бога в душі своїй, вона не злословить, і коли бачить когось, хто страждає, хворіє, то плаче разом із ним, і благає Бога помилувати його.

* * *

Велика справа – шляхетність, і особливо в духовної людині. Не говоритимемо з грубістю, тому що грубість у людині перешкоджає благодаті Божій. Будемо використовувати наш час, тому що потім із тугою згадуватимемо втрачені миті й не знайдемо їх.

Будемо постійно твердити «Іісусову», щоб відчути насолоду Божественної Благодати.

Не марнуй час на порожні бесіди, щоб не минули дні марно.

Особливо коли ми долучаємося до Святих Тайн, нам треба бути дуже уважними. Будемо говорити: «Христе мій, завтра я прийму Тебе в себе. Чи гідна я?» І приступаймо зі смиренням та сокрушенням. Коли вимовляється: «Вонмем, Свята Святим», це означає, що треба бути святим, щоб причаститися. Якщо щось маємо проти сестри, якщо не маємо розчулення та належної підготовки, нам краще не причащатися, бо яка користь прийняти Христа, й потім не втримати Його в собі.

У послусі будемо старанними, адже послушник без послуху, як необгороджений виноградник, прохідний двір, в якому туди-сюди снують демони. Поза послухом немає спасіння.

* * *

Отці більше стриманості та аскези зберігали мовчання й стежили, як виють пристрасті. Вони говорили на сповіді: «Зросла така пристрасть, з’явилася така боротьба. Боре мене цей звір лютий, цей егоїзм і не можу його перемогти. Борють мене ревнощі, заздрість, осуд, підозра, ремствування.

Що робити з цими демонами? Старче, як боротися з ними? А чи так ми сповідаємося? А це головне, що потрібне у сповіді. Чи не уподібнюємося ми до тієї людини, що пішла на сповідь до духівника й каже: «Старче, той зробив мені те й те»? А коли все розповів, духівник йому каже: «Схилися, щоб я прочитав розрішальну молитву».

Але, кажучи «прощаю й розрішаю», духівник назвав ім’я не того, хто не сповідався, а того, кого він осудив. Той здивувався: «Чому, отче, кажеш це ім’я, а не моє?» І почув у відповідь: “Я його гріхи сповідував зараз. Ти ж не сказав нічого про свої гріхи, не смирився. Такий-то винен перед тобою, той-то тобі щось зробив».

* * *

Потрібне терпіння. Якого б способу життя ми не дотримувалися, потрібне терпіння. Не маємо терпіння – не маємо спасіння.

З тієї ж причини, говорю вам, і шлюб розпадається. Сьогодні розлучаються, бо не терплять ні чоловік дружину, ні дружина чоловіка. Щодня розлучення, припинився справжній шлюб.

Так само і в чернечому житті все мілко. Ми – ченці останніх часів. Так принаймні зберігатимемо молитву. Тобто будемо працювати, щоб із наших уст не пішла «Іісусова».

Коли ми займаємося рукоділлям, хіба не працюємо? Коли робимо щось, наприклад готуємо їжу, чи не стоїмо цілі години, щоб приготувати? Хіба не трудимося, не вистоємо на ногах? Для того, щоб поїсти, хіба лінуємося витратити півгодини, три чверті години, і хіба наша щелепа не працює, коли їмо? Всім цим займаємося, бо настав час поїсти.

Так і в нашій молитві матимемо примус. Наприклад, настав час помолитися. Зараз же примусимо себе зробити те, що маємо. Поклонюся та скажу: «Христе мій, заради Твоєї любові, скажу хоч два слівця молитви, щоб не заснути мені так, щоб не відійти так, без молитви». І побачиш, як Божа благодать прийде в душу.

…Кожна нехай займається своїм служіннячком; встане на ніжки вранці, звершить Хресний знамення й скаже: «Христе мій, сьогодні я служитиму Ангелам і Архангелам». Кожній треба бути пильною в цьому житті, тому що це життя є одним із найбільших дарів Божих.

Наскільки хто працює, настільки й наповнюється його валіза. Приходить час смерті, приходить боротьба, стається раптовий землетрус, він бере свої валізи й несе їх повними до Бога. А коли вони порожні, без молитви, без збереження заповідей, без повчання у Божественних Писаннях?.. Без усього! Зовсім порожні! Нічого немає в його валізах!.. Що покажемо Богові?

Ми гості, ми мандрівники та прибульці, дуже скоро підемо. І що, хіба нам не шкода розлучитися на небі? Одні підуть в один бік, інші — в інший, одні — праворуч, інші — ліворуч? Що ж, ми не станемо всі з’єднаними в один образ, один полк Ангелів, щоб оспівувати Бога, прославити Його й мати радість і веселість? Подумай, як це чудово!

* * *

блаженної стариці МакриниІм’я Боже треба вимовляти безперестанку, і побачите, як Господь нас покриє. Не будемо марнословити! Те, що не стосується до справи послуху, що б там не було, є багатослівям.

Полюватимемо за «Іісусовою» як той, хто полює за діамантами. Вона навчить нас любити Христа. Якщо поміркуємо, що за одне пусте слово дамо відповідь Богу, то, якщо маємо увагу, не будемо марнословити.

Бачитимемо тоді свої недоліки, свою недосконалість. Будемо говорити: «Інші – ангели, а я – нікчема». І так приходить страх Божий.

* * *

Благодать терпіння – найсильніша з усіх інших, бо вона є основою для всіх інших чеснот.

* * *

Найбільша милостиня – це молитва за покійних.

* * *

Необхідно бути уважними до нашого способу життя, до наших манер, до того, як ми ставимося до наших ближніх. Як це важливо! Бачиш свого брата – бачиш Самого Господа! Саме тому Святі отці мали стільки любові та співчуття.

* * *

Коли людина молиться, вона бачить, звідки приходить диявол і відбивається від нього. А коли вона безтурботна й тільки-но впаде в недбальство та жорстокість, у неї вриваються демони й здіймають метушню, і людина затьмарюється, стає, як диявол.

Потрібно, щоб наш розум був бадьорим і не зупинявся прикликати ім’я Христове. Людина, яка залишила молитву та духовні обов’язки стає, як безсловесна тварина.

Демон гордості та егоїзму боре зараз всіх людей. Якщо ми не відкинемо всі ці пристрасті, не побачимо Бога.

У Євангелії Христос каже, що за одне пусте слово дамо відповідь Богові. Це сказав не святий, це каже сам Бог.

* * *

Якщо хтось зробить тобі велике зло, зроби йому велике добро.

* * *

блаженної стариці Макрини

Не гнівайтеся, коли вас лають, і не любіть похвал, але прагніть, щоб вас смиряли. Ніхто перед нами не винен, винні лише ми самі. Весь тягар покладайте на себе, а не на інших, тому що осуд – це егоїзм та гордість.

…Бажайте не здійснювати свою волю, бо й Христос сказав: «Однак не як я, а як Ти. Нехай буде воля Твоя».

Хіба ми самі? Подивіться, скільки святих поряд із нами! Як тільки ми їх покличемо, вони приходять; але ми не кличемо їх, і тому відчуваємо самотність.

Не на мене покладайтеся. Я – дохлий хробачок, уся – суцільна пристрасть і безсилля. Покладайтесь у всьому на Христа, хапайте Його за руки, щоб Той втішив вас.

Там скиньте весь тягар свій, тому що якщо обіперетись у всьому на мене, бачитимете мене такою, що іноді скоює якусь помилку, і будете спокушатися та зневірятися.

Коли ж обіпретеся на Христа, знайдете втіху. А це відбиватиметься й на духовних керівниках. Бажайте, щоб вас лаяли, щоб вами нехтували. Для того, щоб вас любив Христос.

Наскільки ми кличемо Христа, настільки Він наближається до нас і обдаровує нас. Якщо людина постійно прикликає ім’я Христове, вона розрізняє найменший докор сумління. Бачить, коли вона ображає, коли засмучує Христа.

Старанно попросимо Христа дати нам просвітлення й усвідомлення, щоб ми розуміли, як нам дякувати Йому та що робити для цього. Коли ми маємо уважність та молитву, все дасть нам Христос.

* * *

Хіба важко любити Христа? Звичайно, ні. Його досягти дуже легко. Багато людей дотягуються до Нього своїми руками – саме так: своїми руками – бо мають велику віру.

І вони розповідають Йому про свій біль, про тяжкість на душі, ніби розмовляють з кимось із людей, знаючи, що їм дадуть відповідь на всі їхні запитання.

Не будемо говорити холодно чи сумніваючись у тому, що отримаємо те, що просимо. “Зроби для мене це, Христе. Хочу чи не хочу, приведи мене до Раю”. Христос не терпить теплохолодності, теплохолодного викине. Христос чекає від нас віри.

* * *

Я вас усіх люблю, і якщо ви відкриєте моє серце, то знайдете там усіх вас у мені. Як на кіноплівці, всі проходите переді мною щодня.

Коли страждає якийсь член нашого тіла, ми хворіємо. Так само і я страждаю за кожну з вас, і прошу Христа, щоб він удостоїв вас цілувати Його ніжки і бути Ангелами та Архангелами та Багатоокими, щоб прославляти Його.

Я по-доброму бажаю допомогти вам спастися, а якщо іноді засмучую вас, вибачте мені. Я роблю це, щоб допомогти вам спастися. Не через пристрасть.

Γερόντισσα Μακρίνα Βασσοπούλου (1921–1995), Λόγια Καρδιάς», Έκδοση Ιεράς Μονής Παραγίς λου, 2012.

Джерело

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
trackback
День пам'яті святої мучениці Пелагії | N.E.W.O.D
1 місяць тому

[…] втекла з дому разом зі слугами, що увірували в Христа. Господь покривав дівицю, і її не могли […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x