Робити все, що в наших силах, інше зробить Бог

Робити все, що в наших силах, інше зробить Бог

Спробувати – це у наших силах:
«Любов нехай буде нелицемірна; відвертайтеся зла, горніться до добра»

(Рим. 12, 9)

Чим далі, тим більше світ, в якому ми живемо, стає схожим на божевільного старого. Люди нещадно вбивають один одного, множаться горе, сльози матерів, зруйновані будинки, жахи війни. Але найголовніше те, що ніхто і не збирається все це безумство припиняти.

Таке почуття, що правителі різних країн – це психічно хворі деспоти, які задерикувато, з дитячим азартом, грають у комп’ютерну військову гру, а люди, тваринний та рослинний світ планети для них – лише елементи гри. Їх не цікавить ні горе людське, ні їхній біль, ні їхні сльози. Пересичені ситістю, спокоєм та достатком, вони легко та із задоволенням грають чужими життями.

Духовний спокій

Нам дане лише одне, дуже коротке життя для того, щоб спробувати увійти в блаженний спокій вічної радості. Для цього потрібно стати покійником ще до своєї смерті.

«Никтоже достоин от связавшихся плотскими похотьми и сластьми приходити, или приближитися, или служити Тебе, Царю славы» (з молитви священника, що читається під час Херувимської пісні).

Як знайти цей спокій духу? Як навчитися ввіряти свою долю та долі своїх близьких у Божі руки так, щоб придбати цей спокій?

Занепокоєний не наш дух, а наша душа. Наш дух – це безмовна свідомість, яка перебуває у Христі. У його безмовності зникає все: егоїзм, помисли та всі мирські бажання. У ньому живе лише спокій та радість.

Світ – це велике занепокоєння. Бог – це великий спокій. Світ – це кошмарний сон, наповнений страхами та стражданнями, це нескінченна уявна метушня, біг по колу доти, доки смерть не зупинить його. Христос – це тиша, вічне щастя, блаженна безмовність.

«Потім», «коли-небудь» – це міраж, майбутнього немає. Спасатися треба зараз, у цей момент. Іншого часу ми не будемо.

«Благословляйте ваших гонителів, а не проклинайте», – навчає нас апостол. Іноді мені здається, що сьогодні для того, щоб спастися, достатньо від щирого серця сказати одну фразу: «Господи, пробач тих, хто вбиває наших дітей, руйнує будинки, жене ченців, відбирає храми, тому що не знають, що творять». Сказати вустами – це не важко, але чи зможе це повторити серце, сповнене через міру гіркотою, болем та стражданнями?

Молитися за розпиначів та власних убивць – безкровне мучеництво. Ненавидіти легко, полюбити осатанілі душі заблукалих людей – ось що по-справжньому важко.

У нас тільки один вибір – чи ми з Христом у всьому й до кінця, чи зі світом.

У нас тільки один вибір – чи ми з Христом у всьому й до кінця, чи зі світом.

Вітха людина та її егоїзм

Вітха людина – це гріховний розум, егоїстичні інтереси та тіло, що старіє. Нова людина – преображений дух, чистота тіла, святість душі, смирення серця.

Вітха людина – це наш егоїзм, який тільки й вміє, що накопичувати та прив’язуватися до накопиченого. Він, як Плюшкін, тягне до себе все що зустрінеться, починаючи від матеріальних благ і закінчуючи знаннями й уявленнями.

Мені доводилося бачити, як після смерті стариків їхні родичі викидали тонни непотребу, які ті стягували до будинку десятиліттями. Якось я зайшов у квартиру, що була схожа на бібліотеку. У ній полиці та шафи з книгами займали основний простір. Але це виявилося не все. Спадкоємець житлової площі повів мене в гараж, в якому було три рівні, і всі вони також були набиті книгами. Він не знав, куди це діти.

– Ваші батьки багато читали? – Запитав я.
– Ні, вони працювали спочатку на заводі, а коли вийшли на пенсію – працювали на дачі, їм ніколи було читати, – відповів чоловік.
– А навіщо тоді їм потрібно було стільки книжок?
– Так вийшло. Почали збирати змолоду, тоді це був дефіцит, а потім уже не могли зупинитись. Казали, що на пенсії читатимуть.

Ні часу, ні бажання спадкоємця вовтузитися з усім цим багатством не було. Потрібно було робити ремонт квартири. Енциклопедії з мистецтва, медицини, інших наук, підшивки журналів за десятки років, сотні зібрань творів різних письменників були завантажені на самоскид і вивезені на смітник разом із іншим мотлохом.

Народитися знову

Якщо хочеш народитися заново, треба навчитися відкидати все, що не Христос.

Якщо хочеш народитися заново, треба навчитися відкидати все, що не Христос.

Спасіння – це відкидання всього минущого, тимчасового, всього того, що не може успадкувати Царство Боже.

Ми нізащо не зможемо це зробити, поки не відкинемо те, що є для нас каменем спотикання, як то: обжерливість, сріблолюбство, хіть, гнів, смуток, зневіра, марнославство, гордість.

Наш дух, який перебуває у Христі, завжди вільний. Його буття не залежить від нашого тіла, думок чи бажань. Дух живе в серці під товстими шарами невігластва та пороку. Поки наше серце віддано світу, а увага зосереджена на тому, що відбувається довкола, наш дух похований у серці, як у труні.

Боротьба за спасіння

Боротьба за спасіння та боротьба за наше духовне серце, якщо вони будуть спрямовані в зовнішній світ, ми загинули, якщо до Бога – ми на шляху до спасіння. Тоді, може, настане мить, і ми зрозуміємо, що таке «внутрішня людина» 1(Еф.3, 16), і що таке простір, у якому живе дух2(Еф.3, 18) . Але це не настане доти, поки в серці живе диявол, який керує душею батогами незліченних помислів.

Ми дали волю нашим думкам, і вони сіли нам на шию. Думки можуть нас осідлати, але своїх ніг вони не мають. Ми самі даємо їм силу руху.

Помисли – це возничі, а кінь – наша душа.

Навіщо ченцю та мирянину постійна Іісусова молитва? Хіба це мантра, яку треба нескінченно повторювати? Хіба це чарівна формула, заклинання, що відчиняє ворота в Царство Боже? Ні, це єдиний ефективний засіб боротьби з помислами.

Той, хто навчився творити її постійно, хто засинає з нею вночі та прокидається з ранку, хто пам’ятає про молитву вдень, намагаючись не відволікатися на дрібниці, приходить наприкінці шляху до того, що набридливі думки перестають його турбувати, а душа починає водитися не помислами, а благодаттю Духа Святого. А Дух Божий, у свою чергу, вводить душу у ворота розумного мовчання або священної безмовності.

Нам, людям, які живуть у світі, це надзвичайно важко, але якщо ми намагатимемося хоча б півгодини на день наповнювати серце ім’ям Іісусовим, звільняючи розум від будь-яких думок, як добрих, так і злих, то ми також зможемо досягти на цьому шляху якихось результатів.

«У міру твоїх зусиль і старань, коли ти, віддавшись безмовності й все піклування поклавши на милосердя Боже, укорінишся без помислів, твоє духовне серце непохитно ствердиться в присутності Божій.

У цій серцевій тихості, у великій лагідності, у крайньому смиренні та безмежній любові тобі відкриється присутність Господа нашого Іісуса Христа, який просвітлює Своїм світлом твої духовні очі та перетворює твій благоговійний дух тихим віянням Своєї святої благодаті. Це є ісихія, це є безмовність, це є святоотців тайнозір» 3(старець Симон Безкровний).

Жити серцем

Біда наша в тому, що ми сподіваємося досягти спасіння завдяки духовній літературі. Ми сподіваємося, що живучи чужою головою, аналізуючи думки та досвід інших людей, самі станемо на них хоч у чомусь схожими.  Так ми підживлюємо свої думки, розпалюємо уяву, живучи розумом, а чи не серцем.

Хоча ті ж Отці вчать нас: «Не живи чужою головою, живи своїм серцем», «Читаючи книги, умій відкласти їх убік, краще посидь у мовчанні та тиші, без усякого уявного аналізу, без роздумів, спонукай у присутності Бога, у безмовності розуму та серця хоч якийсь час».

Духовна практика – ось те, що може вивести нас із мертвого лабіринту хибної релігійності.

Духовна практика – ось те, що може вивести нас із мертвого лабіринту хибної релігійності.

Безпристрасність починається з безстрашності. А страх – це первородне дитя егоїзму.

Егоїзм тримає нас у своїх обіймах до тих пір, поки ми живемо на поверхні душі, поки наш розум блукає зовнішнім світом. Як тільки людина почне занурюватися у свій дух, світ її звідти дістати вже не зможе, надто короткі руки. Він не може проникнути в блаженну тишу духовного спокою.

Тому світ робитиме все від нього залежне, щоб ми розумом жили зовні та, щоб не мали часу замислитися над тим, а що ж живе в нас усередині.

…світ робитиме все від нього залежне, щоб ми розумом жили зовні та, щоб не мали часу замислитися над тим, а що ж живе в нас усередині.

Бог знає нашу міру та наші можливості. Тому нам потрібно лише одне – зробити те, що в наших силах, а все інше зробить за нас Господь.

Протоієрей Ігор Рябко

//«Спасіть наші душі», №8. – 2023

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
4 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
trackback
Навіщо Бог попускає нам спокуси? | N.E.W.O.D
1 місяць тому

[…] Для того, щоб відібрати Своїх дітей. «Роби, дияволе, все, що хочеш», – говорить Бог. Адже що б не робив диявол – у […]

trackback
Коли Господь не відповідає на наші молитви? | N.E.W.O.D
1 місяць тому

[…] «Молися так, наче все залежить тільки від Бога. Роби так, наче все залежить тільки від […]

trackback
З чого починається здобуття милостивого серця? | N.E.W.O.D
5 днів тому

[…] ти любиш Бога, маєш здорову й живу любов до Нього, то все інше приходить саме по собі. А в іншому разі ти можеш робити все інше без того, щоб […]

trackback
Чим потрібно керуватися у виборі своєї пари? | N.E.W.O.D
1 день тому

[…] вирішуй сам. Не тягни все на своїх плечах і не поспішай робити пропозицію за першим покликом […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
4
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
4
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x